1.3. Міжнародні діяльність в Україні

Міжнародна економічна діяльність України становить неоднорідний та багатоаспектний предмет вивчення. Її можна розглядати і в контексті національних інтересів, і в регіональному та глобальному масштабах. У першому аспекті така діяльність є засобом досягнення підприємницьких і загальнодержавних цілей у процесі співробітництва із зарубіжними партнерами. У другому — весь господарський механізм України постає невід’ємною складовою світової економіки, елементом більш загальної системної цілісності, інтернаціональних ринкових структур.

Системна трансформація в Україні, основним змістом якої є формування ринкового середовища та демократизація усіх ланок соціального життя, справедливо розглядається як важлива передумова розширення та підвищення ефективності міжнародної економічної діяльності в комплексі її макро- та мікроекономічних форм. Така позиція була офіційно закріплена в Стратегії економічної та соціальної політики на 2000—2004 рр. Одним із ключових елементів концепції державного розвитку, метою якого є забезпечення високих щорічних темпів економічного зростання (починаючи з 2002 р. на рівні 6—7 %), розглядається оптимізація та збільшення позитивного впливу з боку механізмів міжнародної економічної діяльності України. При цьому транснаціоналізація української економіки, що зорієнтована на підвищення міжнародної конкурентоспроможності, дедалі більшою мірою визначатиме глобальну перспективу держави.

Міжнародні господарські зв’язки для нашої країни є одним із ключових факторів розвитку. Про це свідчать такі дані: тільки протягом періоду з початку незалежності до кінця століття частка експорту товарів та послуг у структурі ВВП України зросла з 24—26 % до 45—47 % (особливо значним було зростання частки експортного «покриття» ВВП у 1994 та 1995 рр.). Ці дані переконливо свідчать про утвердження економіки України як самостійного організму, здатного до саморегулювання та виживання в міжнародній конкурентній боротьбі. Причому зростання вітчизняного експорту протягом цього періоду відбувалося здебільшого за рахунок збільшення вивезення товарів та послуг до провідних індустріальних держав та інших країн далекого зарубіжжя (відповідна частка в українському експорті у 1999 р. становила 64 %).

Разом з тим практика довела безпідставність уявлень про автоматичне розв’язання цих завдань тільки завдяки обмеженим заходам фінансового та структурного характеру (антиінфляційних, жорстких монетарних обмежень, формальних роздержавлення, демонополізації та приватизації). Необхідним є проведення активної державної політики, забезпечення сприятливих нормативних та організаційних передумов міжнародної економічної діяльності.

Передусім стоїть завдання подолати такі головні перешкоди:

• недосконалість та нестабільність законодавчої бази міжнародної економічної діяльності, відсутність внутрішньо узгодженої системи митного, податкового регулювання, механізмів банкрутства;

• нерозвиненість або відсутність багатьох важливих інституцій регулювання міжнародної економічної діяльності, сприяння їй, передусім у банківській, страхувальній, кредитній, фінансовій сферах;

• адміністративні і фінансові обмеження, несприятливі для експортно-імпортних та інвестиційних операцій умови митного та податкового регулювання;

• дефіцит інституцій і організаційних структур підтримки та обслуговування міжнародної економічної діяльності, зокрема інформаційних, маркетингових, дослідних, аналітичних центрів, консалтингових та інжинірингових служб.

Завданнями особливого порядку, які виходять далеко за межі міжнародної економічної проблематики, але являють собою необхідну передумову оптимізації участі України у світогосподарських відносинах, є подолання тінізації та криміналізації суспільно-господарського життя в країні, бюрократизації та корумпованості управлінських структур, забезпечення політичної стабільності та проведення загальної структурної реформи. До речі, якщо згідно з міжнародною статистикою загальносвітові обсяги тінізації становлять 5—10 % від ВВП, в африканських країнах, які є найяскравішим прикладом надмірної тінізації, — 30 %, то в Україні відповідний показник навіть не піддається достатньо вірогідній оцінці й становить, за різними розрахунками, від 40 % до 60 % ВВП.

Отже, цілком практичні цілі обрання адекватних методик та концептуальних підходів у міжнародній економічній діяльності актуалізують вивчення широкого масиву закономірностей та практичних особливостей, які характеризують реальні процеси та перспективи роботи національних і світових ринків, а також їх регулювання.

Але щоб краще зрозуміти сутність та особливості міжнародної економічної діяльності, нам слід, по-перше, уточнити основні терміни, які використовуватимуться в курсі.

Навіщо це потрібно, зрозуміло: адже не тільки в господарській, соціальній практиці, а й у науці різне тлумачення термінів призводить до непорозумінь, помилкових рішень або висновків. Утім, значення термінів теж не варто абсолютизувати. «Оволодій предметом, а слова знайдуться», — казав Горацій, і він був правий: адже будь-які визначення містять у собі певну умовність. Сутність об’єктивного явища лишається тією самою незалежно від того, наскільки вдало її описують ті чи інші поняття.

Отже, визначаючи предмет міжнародної економічної діяльності, слід враховувати наявність великої кількості дефініцій. Але в найбільш широкому розумінні та як своєрідний відправний пункт можна взяти таке: міжнародна економічна діяльність — це поняття, яке застосовується і в практиці господарювання, що виходить за національні кордони, і в теорії, яка таку практику вивчає.

Його синонімом є термін «зовнішньоекономічна діяльність», який певною мірою є анахронічним, а також таким, що абсолютизує певну функціональну обмеженість своїх суб’єктів.

Вжиття цього терміна концептуально презюмує таку схему: існують національні суб’єкти господарської діяльності, які час від часу вдаються до господарських контактів з партнерами ззовні своєї країни. Але, як ми знаємо, дедалі частіше життя породжує інші моделі організації економічних систем. Їх проявами є транснаціональні господарські структури - міжнародні монополії, спільні підприємства, міждержавні інтеграційні об’єднання, які за своєю природою не відповідають моделі взаємодії «внутрішніх» підприємницьких структур або самодостатніх державних економік.

Враховуючи критерії та особливості міжнародної економічної діяльності, можна дати таке визначення.

Міжнародна економічна діяльність - це цілісна система господарських зв’язків між національними економіками різних країн, належних до них або утворених ними суб’єктами господарського життя, а також міжнародними організаціями, яка має характерні лише для себе взаємозв’язки, закономірності та реалізує ті специфічні інтереси, які пов’язані з використанням переваг міжнародного співробітництва, поділу праці та факторного розміщення.

Міжнародна економічна діяльність, так само, як і будь-який живий організм, являє собою саме системну цілісність. І так само, як живий організм є чимось більшим, ніж механічною сукупністю органів, міжнародна економічна діяльність не зводиться до суми своїх атрибутів, суб’єктів та інструментів. Будучи самостійним явищем, проявами якого є складні зворотні зв’язки між складовими елементами, а також із компонентами більш широких механізмів відтворення, вона є фактором та своєрідним прискорювачем економічного розвитку країн.