2.10. Спосіб локалізованих значків

Поодинокі форми рельєфу (скелі-останці, окремі лежачі камені-орієнтири, входи в печери й гроти), які не виражаються в масштабі карти, але мають істотне практичне значення, передають способом локалізованих значків. Залежно від масштабу карти одні й ті самі об’єкти можуть бути зображені або способом ареалів, якщо їх контури чітко окреслюються в масштабі карти, або локалізованими значками, якщо об’єкти (напр., кургани, ями, кратери вулканів) є замалими для окреслення. [2]

2.11. Гіпсометричне фарбування рельєфу

Кольорове оформлення рельєфу складають способи наочного пластичного зображення рельєфу на картах художньо-графічними засобами, до яких, зокрема, відносяться гіпсометричне (пошарове) фарбування та поєднання його з пластичним зображенням рельєфу — відмиванням.

Гіпсометричне фарбування значно підвищує читаність рельєфу на картах. Завдяки кольоровим відмінностям у фарбуванні висотних поясів чітко виділяються крупні орографічні системи, напрями хребтів, їх розчленованість, відмінності в крутизні схилів і інші особливості будови рельєфу. Пошаровим фарбуванням на картах оформлюють не лише рельєф суші (гіпсометричне фарбування), але й рельєф морського дна (батиметричне фарбування).

До шкал гіпсометричного фарбування пред’являють наступні вимоги:

кольорова пластика шкали повинна відповідати поперечному профілю рельєфу;

кольорові характеристики в шкалі повинні змінюватися з такою закономірністю, щоб, не дивлячись на ступеневий характер фарбування, створювалося зорове враження єдиної поверхні рельєфу;

ступені шкали повинні добре розрізнятися поблизу, а на відстані — чітко виділятися кольори основних висотних зон;

фарбування ступенів, особливо нижніх, не повинне бути темним, щоб не ускладнювати читання решти змісту карти;

фарбування шкали в цілому повинне володіти гармонійністю кольорових поєднань і бути естетично привабливим. [4] (рис.1)

2.12. Спосіб тушування

У ХVIII ст., коли на дрібномасштабних географічний картах рельєф у більшості випадків передавався перспективним способом для зображення рельєфу на топографічних картах і зніманнях застосовувалося відмивання. Відмиванням відображалася, головним чином, загальна конфігурація й напрямок позитивних і негативних форм рельєфу (височини, береги річок, яри, балки, лощини). Крутизна схилів, а тим більше висотність, значно менше знаходили своє відображення. До того ж можливості й потреби такого відображення були вкрай обмежені.

Із розвитком знімальних робіт наприкінці ХVIII ст., до відмивання стали пред’являтися підвищені вимоги, зокрема вимоги зображення крутих і пологих схилів.

У середині ХІХ ст. на картах виданих літографічним способом з’явилася можливість відтворювати напівтонове зображення рельєфу, виконане спеціальним олівцем або вугіллям на шорсткій поверхні матеріалу – відмивання пензлем або тушування олівцем. Тушування рельєфу проводилося спеціальними літографічними олівцями. Тушуванням виконаний рельєф на цілому ряді карт кінця ХІХ і початку ХХ ст.

Тушування — засіб художнього безперервного напівтонового зображення. Найширшого вживання він знайшов у живописі при виготовленні художніх ілюстрацій.

Перевага тушування в порівнянні з відмиванням на папері була в тому, що оригінал тушування одночасно виступав і друкарською формою. Ця обставина дозволяла добре зберігати півтони, хоча і в цьому випадку, в масовому друці, тушування не було позбавлене недоліків. [4] (3б)