2. Традиційні методи зображення рельєфу

2.1 Спосіб перспективного зображення

Доти поки люди не навчилися вимірювати крутизну схилів і висоту точок місцевості, рельєф на картах або зовсім не показувався, або зображувався недосконалими примітивними способами, до числа яких відноситься перспективний спосіб.

При цьому способі рельєф малювався так, як він представлявся оку спостерігача в профіль насправді або в його уяві. Але перспективний спосіб зображення рельєфу весь час розвивався та вдосконалювався, чим готувався ґрунт для переходу до інших, більш точних і досконалих способів зображення рельєфу. На картах раннього періоду рельєф, як правило, показувався окремими, переважно одноманітними пагорбами, розташованими в місцях, де дійсно були або передбачалися гори.

На картах пізнішого періоду бачимо вже більш досконале перспективне зображення рельєфу, вже не окремими пагорбами, а компактними грядами, що дає деяке уявлення про загальний характер і систему розташування гірських хребтів і вододілів. [4] (2)

2.2 Штрихове зображення рельєфу на картах

Для відображення характерних особливостей гірського ландшафту П.А. Скрворцов пропонував використовувати легкі штрихи, підкреслюючи порізаність, складчастість, шаруватість форм. Він довів також можливість сумісного зображення відмивання рельєфу і лісу. Приймаються за основу зображення лісу, штриховий малюнок різної форми (напівкруглі штрихи – для листяних лісів, вертикальні штрихи – для хвойних). При цьому штрихування на тіньових схилах було товщим і густим, ніж на освітлених схилах рельєфу, що дозволило посилити пластику зображення в цілому.

Велика розчленована поверхня скель добре передається штрихуванням, тоді як відмивання і горизонталі не забезпечують бажаного наочного зображення. При зображенні скель штрихуванням отримала тіньовий малюнок. Різні градації світлотіні утворюються в залежності від густини і товщини штрихування.

Зображення скель на топографічних картах способом штрихування виконується в наступному порядку. Спочатку виконують самі виступаючі списи і зубці гребеня по можливості напівперспективним малюнком невеликих розмірів, щоб не вплинути на точність зображення. Потім проводять структурні лінії: по гребенях – товсті, у разі зазубленого гребеня – переривисті штрихи із зламом у бік тіні, по тальвегам – суцільні. На освітленому схилі відображують тільки найхарактерніші структурні лінії. Вони даються з відбором і меншою товщиною ліній.

При відображенні характеру форм скелястого рельєфу велике значення має напрямок штрихування. Чітких правил немає, але помічено, що вертикальне штрихування добре підкреслює уступи, увігнуті схили; горизонтальне – пологі поверхні й опуклі схили. [7] (3а)

2.3 Спосіб горизонталей

Спосіб зображення рельєфу горизонталями зародився ще в період розквіту способу штрихування. У 60-х роках ХІХ ст. починається масове вимірювання висот за допомогою кіпрегеля і далекоміра і перехід до зображення рельєфу горизонталями. Ще в середині ХІХ ст. намагалися додати горизонталям більшої наочності, шляхом їх потовщення на крутих схилах.

Можливе пластичне оформлення рельєфу при відображенні його горизонталями (ізобатами). Один з прийомів — зміна товщини ліній горизонталей на освітлених і затінених схилах (тонкі лінії на освітлених, потовщені — на затінених). Лінії різної товщини створюють ефект розподілу світла й тіні, посилюють наочність зображення. Цей прийом застосував російський військовий інженер Е. І. Тотлебен при складанні карт під час оборони Севастополя (1854-1855).

Пластичне зображення рельєфу на карті можна одержати також, використовуючи світлотіньові горизонталі (спосіб Пауліні або освітлених горизонталей). У 1979 р. в СРСР була видана карта Світового океану на якій було застосовано спосіб освітлених горизонталей. На цій карті на блакитному фоні океанів і морів горизонталі, звернені до північного заходу, показані світлим, а обернуті в протилежний бік – темним (синім) кольором. Залежно від експозиції схилу товщина горизонталей змінюється.

Інший прийом — оформлення горизонталей в два кольори за принципом косого освітлення: білий — на освітлених схилах, чорний — на затінених з плавною зміною товщини ліній залежно від напрямку світлового променя. Цей спосіб одержав назву — освітлені горизонталі (ізобати). Вперше його застосував японський картограф І. Танака для відображення рельєфу дна Тихого океану. Оформлення білим кольором освітлених і синім — затінених ділянок рельєфу на блакитному фоні забарвлення моря створює якнайкращий пластичний ефект і відображає реалістичну картину різноманіття форм і типів рельєфу морського дна. [4]