56. Порядок узгодження сум податкових зобов'язань. Нарахованих контролюючим органом.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про систему оподаткування», яка доповнює і конкретизує конституційний обов’язок кожного щодо сплати податків (ст. 67 Конституції України), платники податків і зборів (обов’язкових платежів) зобов’язані сплачувати належні суми в установлені законами терміни.

Закон Закон України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі — Закон № 2181) впровадив у практику господарювання термін «узгоджене податкове зобов’язання». Цей термін, хоча і не визначений прямо в законі, проте використовується як зрозумілий і може бути пояснений дуже просто — як сума податку (збору), яку платник зобов’язаний сплатити до бюджету (цільового фонду) у визначений строк.

Отже, відповідно до Закону № 2181 податкове зобов’язання може бути узгоджене одним із таких способів:

- самостійно, шляхом подання платником контролюючому (податковому чи іншому) органу податкової декларації (розрахунку) — самостійне узгодження;

- внаслідок нарахування контролюючим органом, рішення якого можуть бути оскаржені в адміністративному (адміністративне оскарження) або судовому порядку —апеляційне узгодження.

Згідно з п. 5.1 Закону № 2181, податкове зобов’язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої декларації. Особливістю є те, що узгоджене в такий спосіб зобов’язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку.

Отже, при самостійному узгодженні моментом узгодження податкового зобов’язання є дата подання податкової декларації (розрахунку) контролюючому органу.

На практиці трапляються випадки, коли платники податків виявляють помилки в самостійно узгоджених ними сумах податкових зобов’язань.

В таких умовах Закон передбачає можливість їх виправити, надавши контролюючому органу уточнюючі показники в одній із форм (на власний вибір):

- шляхом подання уточнюючого розрахунку;

- шляхом їх відображення у податковій декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені.

У випадках, встановлених законом (п.п. 4.2 і 4.3 Закону № 2181), контролюючий орган вправі самостійно визначити суму податкового зобов’язання платника податку. Основними з таких випадків є:

- встановлення за результатами документальних перевірок діяльності платника податків фактів заниження або завищення суми його податкових зобов’язань, заявлених у податкових деклараціях;

- виявлення внаслідок проведення камеральної перевірки арифметичних або методологічних помилок у поданій платником податків податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобов’язання.

57. Діяльність податкових органів по погашенню заборгованості платників.

Не сплачене у встановлений термін податкове зобов'язання, а також нарахована на суму цього зобов'язання пеня є заборгованістю з податків (недоплатою).

Податкові зобов'язання, а також заборгованість за ними можуть погашатися платником податків за рахунок власних коштів, а в разі їх відсутності — за рішенням органу стягнення за рахунок відповідного майна платника.

При цьому джерелами власних коштів, що спрямовуються на сплату податкових зобов'язань (боргів), є кошти, отримані від продажу продукції, товарів (виконання робіт, надання послуг), майна і немайнових цінностей, випуску цінних паперів та ін.

За рішенням платника податків оплата його податкових зобов'язань або погашення податкової заборгованості може здійснюватись шляхом заліку непогашених зустрічних грошових зобов'язань відповідного бюджету перед таким платником податків, термін погашення яких настав до моменту виникнення податкових зобов'язань платника податків.

Джерелом самостійної сплати обов'язкових платежів (податків, зборів) з об'єктів нерухомості можуть бути активи як власника таких об'єктів нерухомості, так і будь-якої особи, на яку покладено обов'язок сплачувати податки.

Джерелами погашення заборгованості з податків у їх платника за рішенням органу стягнення є будь-які активи платника податків, що з моменту виникнення боргу автоматично передаються в податкову заставу.

Перехід активів у податкову заставу відбувається за таких умов:

• при неподанні або невчасному поданні платником податкової декларації— з першого робочого дня, що настає за останнім днем терміну, встановленого для подання податкової декларації;

• при несплаті суми податкового зобов'язання, розрахованого платником податку, — з дня, що настає за останнім днем встановленого терміну сплати;

• при несплаті суми податкового зобов'язання, розрахованого контролюючим органом, — з дня, що настає за останнім днем терміну погашення, встановленого контролюючим органом у податковому повідомленні.

Активи звільняються з-під податкової застави з дня:

• одержання податковим органом копії платіжного доручення, засвідченого банком, про перерахування в бюджет усієї суми податкового зобов'язання;

• подання в податковий орган податкової декларації в разі несвоєчасного її подання;

• визнання податкового боргу безнадійним через ліквідацію платника або зняття його з реєстрації;

• прийняття податковим органом рішення про розстрочення, відстрочення суми податкового боргу;

• одержання податковим органом договору поручництва на повну суму податкового боргу платника податків;

• прийняття відповідного рішення судом (арбітражним судом) у межах процедур, обумовлених законодавством з питань банкрутства, та ін.

У разі непогашення у встановлений термін платником податкових зобов'язань або податкового боргу через відсутність у нього власних коштів і рішення про відстрочення платежів податковий орган може погасити такі зобов'язання і борг за рахунок продажу активів, що перебувають у заставі у такого платника. Проте такий продаж здійснюється не раніше як через місяць (30 днів) з дня відправлення платнику податків податковим органом другої податкової вимоги про самостійне погашення наявного в нього податкового боргу.

Продаж активів здійснюється в порядку, який встановлює платник податків або податковий керуючий. Проте в усіх випадках враховується необхідність зберігання цілісності майнового комплексу платника податків, що забезпечить здійснення його виробничої діяльності до повного погашення боргу.

Якщо платник податків до укладення договору закупівлі-прода-жу його активів повністю погашає суму податкової заборгованості, податковий орган приймає рішення про звільнення цих активів з-під податкової застави і скасовує рішення про їх продаж. Якщо при ліквідації платника податків частина його податкових зобов'язань або податкового боргу залишається непогашеною через недостатність активів, вона погашається за рахунок активів засновників або учасників цього підприємства, якщо вони несуть повну або часткову відповідальність за зобов'язаннями платника податків відповідно до чинного законодавства.

Якщо власник платника податків або уповноважений ним орган приймає рішення про реорганізацію такого платника податків, його податкова заборгованість, або податковий борг, підлягає врегулюванню в такому порядку:

• якщо реорганізація здійснюється шляхом розподілу платника податків на дві або більше юридичні особи з ліквідацією такого платника податків, усі новостворені платники податків дістають права й обов'язки щодо погашення податкових зобов'язань або податкового боргу в розмірі, що припадає на частину балансової вартості активів, отриманих ними при їх створенні у процесі реорганізації колишнього підприємства;

• якщо реорганізація здійснюється шляхом зміни назви, організаційно-правового статусу, то такий платник податків після реорганізації дістає усі права й обов'язки щодо погашення податкових зобов'язань або податкового боргу, що виникли до його реорганізації;

• якщо реорганізація здійснюється шляхом об'єднання двох або більше платників податків з ліквідацією юридичних осіб, що об'єднались, то об'єднаний платник податків дістає всі права і обов'язки з погашення податкових зобов'язань або податкового боргу платників, що об'єдналися.

Реорганізація платника податків не змінює термінів погашення податкових зобов'язань або податкового боргу платниками, створеними внаслідок реорганізації.

У разі неможливості платником податків своєчасно сплатити узгоджену з податковим органом суму податкових зобов'язань або податкового боргу, він може звернутися із заявою до податкового органу про розстрочку або відстрочку сплати суми платежу.

Підставою для розстрочення сплати податкових зобов'язань або відстрочення сплати податкового боргу є надання платником податків достатніх доказів про загрозу виникнення податкового боргу або про неможливість його погашення через негативні природні явища, що сталися.

Рішення про розстрочення або відстрочення податкових зобов'язань у межах одного бюджетного року приймається:

• керівником податкового органу нижчого рівня із затвердженням його рішення керівником податкового органу вищого рівня щодо загальнодержавних податків (платежів);

• керівником податкового органу із затвердженням його рішення фінансовим органом місцевого самоврядування щодо місцевих податків (платежів).

Рішення про розстрочення або відстрочення податкових зобов'язань на термін, що перевищує бюджетний рік, приймається:

• щодо загальнодержавних податків і обов'язкових платежів — керівником центрального податкового органу за погодженням з Міністерством фінансів України;

• щодо місцевих податків і зборів — керівником податкового органу за погодженням з фінансовим підрозділом місцевого органу виконавчої влади.

Розстрочення податкових зобов'язань надається на умовах податкового кредиту з погашенням його рівними частками за період, на який воно надане, починаючи з податкового, що настає за періодом надання кредиту.

Відстрочення податкових зобов'язань надається за умов, що основна сума податкових зобов'язань та нараховані на них відсотки сплачуються рівними частками з періоду, визначеного відповідним податковим органом або органом місцевого самоврядування, але не пізніше закінчення 12 календарних місяців з моменту виникнення такого податкового зобов'язання. Розстрочення і відстрочення податкових платежів не можуть надаватися щодо податкових зобов'язань із ввізного мита, акцизних зборів, ПДВ при ввезенні на територію України товарів, внесків у Пенсійний фонд і фонд обов'язкового соціального страхування.