21. Позабюджетні фонди, їх роль та значення

Один із інститутів у системі місцевих фінансів - це різноманітні позабюджетні фонди грошових ресурсів. Вони, як правило, акумулюються на окремих рахунках, використовуються за цільовим призначенням для фінансування конкретних програм чи заходів. Утворення та функціонування таких фондів здійснюється на основі законодавства й положень про ці інститути, що затверджуються представницькими органами місцевої влади.

В Укр. до 1990 р. зак-во не передбачало правових норм про створення місц.радами подібних фондів. Інститут позабюджетних, валютних та ін.. цільових фондів в Укр. запроваджено лише в кін 1990р, після прийняття зак-ва про місцеве самоврядування та З-ну про бюджетну систему.

Джерела формування місцевими радами єдиного позабюджетного фонду:

•додаткові доходи та заощаджені кошти, одержані за рахунок організованих місцевими радами заходів із розв'язання економічних і соціальних проблем;

•добров.внески й пожертв-ня громадян, підпр-в (об'єднань), орг.-цій та установ;

•доходи від місцевих позик та грошово-речових лотерей, аукціонів, а також від прибутків, одержаних від проведення суботників;

•доходи від розпродажу майна ліквідованих підприємств місцевого господарства, що належать до комунальної власності відповідних адміністративно-територіальних одиниць, плата за реєстрацію кооперативів та малих підприємств.

До єдиного позабюджетного фонду місцевих рад базового рівня додатково залучаються і такі доходи:

•орендна плата за землю;

•штрафи за забруднення навколишнього середовища та нераціональне використання природних ресурсів й інші порушення природоохоронного законодавства, санітарних норм і правил, а також платежі, які компенсують завдану шкоду;

•штрафи за адміністративні правопорушення, вчинені на їхній території;

•доходи від реалізації безгосподарного і конфіскованого майна;

•доходи від продажу населенню квартир і будинків;

•виявлені перевірками приховані або занижені доходи підприємств (об’єднань), організацій та установ, розміщених на території місцевої ради;

•інші доходи.

Витрачаються вони на розсуд відповідної місц.ради і перебувають на спец.рахунках, що відкриваються в установах банків, і вилученню не підлягають.

Місцеві ради отримали право в межах єдиного позабюджетного фонду створювати цільові фонди. Кожна рада затверджує статут (положення) фонду, яким визначаються сфера його діяльності, мета і завдання, структура та методи формування коштів.

Складовою позабюджетних фондів органів місцевого самоврядування є цільові фонди. Ради можуть створювати в межах законодавства України цільові фонди для розв'язання будь-яких соціальних та економічних проблем на підвідомчій території. На місцевому рівні створюються також відділення загальнодержавних цільових фондів.

22. Комунальний кредит, його форми та правове регулювання в Україні.

Одним з основних місцевих фінансових інститутів є комунальний кредит. Це складна система економічних відносин, що виникають між місцевою владою, з одного боку, та фізичними і юридичними особами - з іншого. При цьому органи місцевого самоврядування часто виступають позичальниками коштів, іноді - кредиторами.

Основні форми комунального кредиту:

•облігаційні позики;

•безоблігаційні позики;

•комунальний банківський кредит;

•комерційний комунальний банківський кредит;

•комунальний кредит державних банків;

•взаємний комунальний кредит та ін.

Причина існування комунального кредиту, як і державного, полягає в постійній суперечності між потребами органів влади і реальними можливостями їх задоволення. Власне, таке протиріччя є рушійною силою будь-якого розвитку чи країни загалом, чи окремих територій, населених пунктів, суб'єктів господарювання.

Проте комунальний і державний кредити мають одну істотну відмінність яка полягає у продуктивному характері комунального кредиту на відміну від державного. Державні позики випускаються, як правило, з метою покриття бюджетного дефіциту, а місцеві позики - для здійснення інвестиційних, переважно прибуткових, проектів.

Комунальний кредит – це сукупність економ.відносин між о.м.с., з одного боку, та фіз.. і юр. Особами – з іншого, за яких місцеве самоврядування часто виступає як позичальник, рідше, як кредитор.

Акумулюючи фінансові ресурси для виконання своїх повноважень, органи місцевого самоврядування стають перед вибором джерел формування ресурсної бази. При цьому постає дилема: обмежитися доходами, отриманими до бюджету на безповоротній основі, або ж залучити позикові надходження.

Джерела забезпечення бюджетних послуг: 1.доходи бюджету; 2.позики

У більшості розвинутих країн за останні роки відбулося стрімке зростання обсягів як державних, так і місцевих запозичень. На це мали вплив кілька факторів:

1) населення психологічно легше сприймає збільшення державного боргу, тим більше скорочення обсягу видатків, ніж підвищення рівня оподаткування;

2) поширилися теоретичні обґрунтування доцільності запозичень у фіскальній політиці держави;

3) стрімко зростають обсяги фінансових ринків.

В Україні починаючи з 90-х рр.. поступово розвивається кредит у формі комунальних облігаційних позик і комерційний банківський комунальний кредит.

Згідно з з-ом, прийнятим в 1991 р. «Про ЦП та фондову біржу» м.о.в. отримали право на випуск внутр.. місцевих позик. Було встановлено, що кошти, отримані від реалізації місц. позик направляються в МБ та позабюджетні фонди місцевих рад і використовуються на цілі, передбачені при випуску облігацій. Цим законом було встановлено порядок реєстрації випуску місц. позик (покладено на КМУ або по його дорученню на Мінфін). Проте Указом Президента Укр. «Про ДКЦПФР» від 1995 р. реєстрація ЦП була покладена на ДКЦПФР.

В 1997р. рішенням ДКЦПФР схвалено Положення «Про порядок випуску і обігу облігацій місцевих позик». Встановлено, що реєстрація випуску цих паперів здійснюється ДКЦПФР. І Указом Президента «Про впорядкування внутрішніх і зовн. позик, які проводяться о.м.с.» від 1998р. встановлено, що о.м.с. встановлюють розмір місцевих позик і кредитів обов’язково погоджуючи його з Мін. Фінансів Укр.

У всіх розвинутих зарубіжних країнах м.о.в. можуть приймати участь в кредитних відносинах. В частині країн доступ о.м.с. до ринку позикового капіталу достатньо вільний і не обмежується державою. Це такі країни як Данія, Фінляндія, Німеччина, Італія, Нідерланди, Португалія, Швеція, Швейцарія. В деяких країнах цей доступ здійснюється на основі дозволу держави. До них належить Австрія, Бельгія, Великобританія, Греція, Ірландія, Норвегія, Іспанія.

В зак-ві практично всіх країн є вимоги щодо напрямів позикових фінансових ресурсів виключно на інвестиції. За рахунок позик в європейських країнах формується, як правило, 10-15% доходів МБ.

Система ком.кредиту пов’язана з різноманітними формами залучення ресурсів. Найбільш поширеним є облігаційний комун. кредит. Міста та ін. о.м.с. мають право випуску облігацій муніципальних позик.

Муніципальні облігації можна розділити на 3 групи:

• генеральні боргові зобов’язання (бездохідні облігації), які гарантуються бюджетними доходами та майном органів міс. сам-ня;

• дохідні облігації, які випускаються з метою фінансування будівництва та об’єктів інфраструктури. Погашення їх здійснюється за рахунок доходів побудованих підприємств;

• облігації змішаного типу, які не приносять доходу. Однак погашення їх здійснюється за рахунок коштів, що отримуються від дія-ті підприємств, створених за рахунок позикових ресурсів.

До безоблігаційних позик відносять:

• договір оренди;

• лізинг обладнання та майна;

• податкові позики;

• іпотечні позики під заставу землі та майна;

• ін.

Різновидом комун. кредиту є комунальний банківський кредит. В зарубіжних країнах сформувалося декілька форм комун. банк. кредиту. Це кредити:

• комунальних банків;

• державних комун. банків;

• комун. кредити комерційних банків;

• взаємні комун. кредити;

• жирооборот та кредити жиробанків.

Кожна країна має свої особливості та віддає перевагу тій чи ін. формі комун. банківського кредиту.

Особливою формою комун. установ банківського типу є жироцентралій. Перша жиро централь виникла в Німеччині1908р. жиробанки є ефективною формою спрощення взаємних розрахунків між о.м.с., особливо в умовах платіжної кризи.

Передумовою виникнення жиробанків було те, що комуни, спілки, громади виступали контрагентам, користувались послугами та продукцією один одного відповідно оплачували ці послуги. Якщо ці комуни, спілки, громади будуть відкривати свої рахунки в одному жиробанку, то з’явиться можливість покриття взаємних обов’язків без грошей в формі взаємозаліків на спец. поточних рахунках. завдяки такій системі розрахунків в жиро централі можуть бути виявлені вільні кошти на кредитування цих комун і громад. Тому жиробанки є, крім того і банками комунального кредиту.

Ще один вид комун. банків - акціонерний комун. банк. його засновники несуть відповідальність в межах власної долі акціонерного капіталу. Перший такий банк був створений в Бельгії в 1860р. як товариство комунального кредиту. Його акціонерами могли бути тільки спілки.

Успішно функціонують комун. банки взаємного кредиту в Швеції, які виникли ще в 19ст. Це банки-посередники, за допомогою яких одні о.м.с. кредитують інші. Банки взаємного комун. кредиту створені в Швеції в формі банків з солідарною відповідальністю їх засновників – комун, без гарантій держави. Банки взаємного комун. кредиту широко поширені в Німеччині, Франції.

Важливе місце займають спец. державні банки комун. кредиту, які спеціалізуються в сфері кредитування м.о.в. вони тісно пов’язані з системою ощадних кас. Такі банки функціонують в Німеччині, Франції, Італії, Великобританії, Бельгії.