11.Бюджетні трансферти, їх види та роль.

18.Бюджетний кодекс та його роль

26.Видатки, які враховуються та не враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів

16.Вертикальні та горизонтальні фіскальні дисбаланси, дати визначення, розкрити причини виникнення та шляхи усунення

2.Власні повноваження органів місцевого самоврядування. Доходи місцевих бюджетів для забезпечення виконання власних повноважень.

29.Власні, закріплені та регулюючі доходи місцевих бюджетів, їх склад та характеристика

5.Делеговані повноваження органів місцевого самоврядування. Доходи місцевих бюджетів для забезпечення виконання делегованих повноважень.

23.Дотація вирівнювання, її види, роль та формульний порядок розрахунку

25.Доходи, які враховуються та не враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів.

17.Зарубіжний досвід забезпечення самостійності місцевих бюджетів

14.Інститути, суб'єкти та об'єкти системи місцевих фінансів.

28.Концепції організації внутрішніх міжурядових відносин. Концепція субсидіарності та основні її ознаки.

6.Міжбюджетні відносини. Інструменти регулювання міжбюджетних відносин: власні, закріплені та регулюючі доходи місцевих бюджетів.

15.Міжнародні стандарти організації місцевих фінансів. Європейська хартія місцевого самоврядування.

30.Міжурядові фінансові відносини, основні концепції їх організації. Бюджетний унітаризм та його ознаки.

1.Міжурядові фінансові відносини, основні концепції їх організації. Бюджетний федералізм, його ознаки.

7.Міжурядові фінансові відносини. Основні групи моделей бюджетного федералізму.

8.Місцеві бюджети – фінансова основа місцевого самоврядування. Особливості формування доходів місцевих бюджетів після прийняття Бюджетного кодексу.

9.Місцеві податки та збори, їх роль у формуванні доходів місцевих бюджетів.

3.Місцеві фінанси, їх сутність, функції та об'єктивні чинники виникнення.

10.Місцеві фінанси як система. Видатки як головний елемент системи.

22.Комунальний кредит, його форми та правове регулювання в Україні.

21.Позабюджетні фонди, їх роль та значення

12.Способи формування доходів місцевих бюджетів.

4.Теорії місцевого самоврядування, причини виникнення.

13.Фінансове вирівнювання, його об'єктивна необхідність. Інструменти фінансового вирівнювання, їх характеристика

20.Фінансова автономія місцевого самоврядування та основні її показники

19.Фінансові нормативи бюджетної забезпеченості та корегуючи коефіцієнти до них

27.Фінансові ресурси органів місцевого самоврядування, їх характеристика

24.Фінансовий контроль, його принципи, види, форми та методи

1. Міжурядові фінансові відносини, основні концепції їх організації. Бюджетний федералізм, його ознаки.

В нашій державі визнано не лише принцип поділу державної влади по горизонталі на законодавчу, виконавчу і судову, а й принцип поділу публічної влади по вертикалі. Під публічною владою розуміють держану владу та владу територіальних громад і о.м.с. Поділ публічної влади по вертикалі реалізується в поділі функцій і завдань, як забезпечують державна влада і місц.самоврядування. З поділом ф-ій і завдань між державою і місцев. самор-ням пов’язане таке поняття, як внут. міжурядові фін. відносини. В Україні цей термін відомий мало.

Термін міжурядові фін. відносини використовується в практиці розвинутих зарубіжних країн. Це поняття відображає реальні фін. відносини, що складаються між різними рівнями публічної влади по вертикалі. Кожен з рівнів публічної влади має власні ф-її та завдання, фін. автономію, власну адміністрацію (уряд).

У процесі надання державних і громадських послуг, виконання визначених завдань уряди різних рівнів влади взаємодіють і співпрацюють між собою. Взаємодія і співробітництво є партнерством різни рівнів влади. Отже, міжурядові фін. відносини виникають у процесі спільної діяльності рівнів влади, з виконання покладених на них Конституцією та законами ф-ій.

В унітарних державах внут. міжурядові фін. відносини виникають між двома рівнями урядів. Це уряд, який очолю центр.виконавчу владу, і уряди, що представляють місцеве самоврядування. У федеративних країнах є ще один рівень таких відносин. Це уряди суб’єктів федерації.

Сучасна практика організації внутр.міжурядових фін.відносин у розвинутих країнах базується на основі 2-ох основних теоретичних концепцій. Це концепції бюджетного унітаризму та бюджетного федералізму. Другу ще інколи наз. концепцією фін.федералізму, або фіскального федералізму. Крім цих основних концепцій, використовується і концепція бюджетної децентралізаціїї.

Останнім часом все більшого поширення після прийняття Європейської хартії про місцеве сам-ня в Зах.Європі набуває також концепція субсидіарності.

Бюджетний федералізм – це форма організації внут.міжурядових фін. відносин, яка має кілька ознак. По-перше, чітке розмежування видатків різних рівнів влади і наділення цих владних рівнів фіскальними повноваженнями самостійно формувати власну доходну базу. По-друге, побудову внут. міжурядових фін. відносин на основі договірно-правових форм їхньої організації. По-третє, організацію таких відносин за активної ролі у визначенні їхньої моделі не тільки центральної влади, а й регіональної та місцевої через механізм їхніх консультацій та переговорів.

Кожна федеративна країна має індивідуальну, властиву тільки для неї модель бюджетного федералізму, що сформувалася в певних історичних та політичних умовах. Може бути виділено 2 осн.групи моделй бюдж.федералізму – децентралізовані та кооперативні. Децентралізовані моделі бюдж.федералізму хар-ся значною фіскальною автономією регіональних та місцевих влад, слабкістю зв'язків між різними рівнями влади, порівняно обмеженим співробітництвом. Для цих моделей характерною ознакою є те, що центральна влада фактично не займається проблемами фін. вирівнювання, мало уваги звертає на фіскальні дисбаланси в розвитку окремих територій. Т.ч., місц. влада при такій моделі має покладатися на власні сили. Подібна модель характерна для США.

Кооперативні моделі бюдж.федералізму, навпаки, хар-ся тісною співпрацею різних рівнів влади, активною політикою центральної влади з подолання фіскальних дисбалансів на різних рівнях управіння та фінансового вирівнювання. При таких моделях бюдж.федералізму центральна влада активно турбується про забезпечення єдиних стандартів громадських послуг у межах усієї території країни. Кооперативні моделі бюдж.фед-му характерні для більшості федеративних європейських країн, зокрема для ФРН, Австрії.

Бюджетний унітаризм – така форма внут. міжурядових фін. відносин, основні принципи організації яких визначаються центральною владою. Місцевій та регіональній владі при цьому, , як правило, відводиться досить пасивна роль. У рамках бюдж. унітаризму центральна влада здійснює активну політику забезпечення єдиних стандартів громадських послуг по всій території країни, вирівнює фіскальні дисбаланси.

Кожна унітарна держава сформувала індивідуальну, властиву тільки для неї модель внут. міжурядових фін. відносин. Характерною ознакою 70-90-х рр.. є розширення повноважень м.о.в. в більшості унітарних країн. Цей процес названо децентралізацією. Децентралізація охопила й фін.-бюджетну сферу та сферу міжурядових фін. відносин.

Щодо субсидіарності як концепції побудови міжурядових фін. відносин, то однозначного визначення її змісту не сформовано. Окреслимо основні принципи побудови внут.міжуряд. фін. відносин, котрі випливають із цієї концепції.

1. Влада більш високого рівня, зокрема державна, може втручатися у фін. справи влади більш низького рівня лише тою мірою, в якій друга продемонструвала і довела свою нездатність вирішувати проблеми.

2. Термін субсидіарність означає допомогу. Їз самого терміну випливає зміст ще одного принципу. Мова йде не про те, що вища влада може надавати фін. допомогу владі нижчого рівня. Навпаки, цей принцип означає обов’язок вищої (державної) влади надавати фін. допомогу органам влади місцевого рівня. Причому така допомога має сприяти фін. автономії місц.влади та розширенню її повноважень, а не повному підпорядкуванню місц.влади центральній владі. Тобто державне втручання в дія-ть м.о.в. необхідне лише з певною метою. Такою метою є сприяння кожному рівню влади здобувати фін. засоби для реалізації його власної волі, власних рішень.

3. Принцип розподілу повноважень між різними рівнями влади в усіх сферах, включаючи і фінансову. Досвід Зах.Європи показу, що цей принцип на практиці реалізовано в більшості країн. У жодній країні всі повноваження (крім оборони та грошової політики) не концентруються на одному рівні влади. Повноваження у фін. сфері, згідно з цим принципом, має бути розподілено між різними рівнями. Отже, центр.влада, будуючи фін. відносини з місц.вадою, зобов’язана рахуватись із її фін. повноваженнями, поважати їх. Центр.влада не може вилучити в місц.лади ці повноваження і привласнити їх собі.

4. Принцип співробітництва різних рівнів влади. В умовах, коли кожен рівень влади має свої повноваження у фін. сфері, фін. відносини між різними рівнями влади можуть будуватись лише на засадах співробітництва (партнерства). Цей принцип закріплюється в конституційних та законодавчих актах європейських країн. Принцип співробітництва різних рівнів влади не виключає конфліктних ситуацій між ними. У більшості західноєвропейських країн створено правові механізми розв’язання таких конфліктів. М.о.в. Австрії, ФРН можуть оскаржувати рішення, включаючи і фінансові, центральних та земельних властей у конституційних судах.

5. Принцип делегованого управління, згідно з яким центр.влада може делегувати частину своїх повноважень місц.владі. та, в свою чергу, може делегувати окремі свої повноваження органам влади вищого рівня на основі угоди. Таке взаємне делегування повноважень різних рівнів влади у фін. сфері робить фін. взаємовідносини досить гнучкими, але, водночас, і складними.