Активізації глядача

Основними прийомами активізації масової аудиторії в процесі запрограмованої театралізованої дії є :

- вербальна активізація, що дає учасникам можливість самовираження за допомогою слова ;

- Фізична активізащція, що спонукає масу до руху , переміщенню та до інших фізичних дій ;

- художня активізація, що стимулює емоційну сферу учасників і викликає

їхню художню самодіяльність

Ці прийоми допомагають організувати реальну дію мас, що є суттю

театралізації як творчого методу.

До основних типів реальної дії відносяться :

1 . Колективні виходи и хід - вони можуть бути як прологом , що дає емоційний настрій всім учасникам , активно включає їх у те , що відбувається ,так і кульмінацією - проявом вищого ступеня ентузіазму тими , що зібралися на святі і були підготовлені до цього всією художньою дією , що розгорталася.

2. Колективні виступи, перегукування, що перетворюють свято на колективну трибуну.

3. Церемоніальна дія (запалювання вогню, естафета).

4. Ігрова дія .

Свято повинно бути організоване , лише тоді воно справить високо естетичне враження.

Специфічні особливості режисури малих форм

Жанрова палітра малої драматургії багата і різноманітна.

До малих форм драматургії відносяться ; інтермедія, мініатюра, скетч,

інсценізоване оповідання і т . д .особливістю яких є те, що вони

швидкоплинні в часі і в розвитку сюжету.

Скетч - в перекладі „жарт „. Це невеличка п’єса гумористичного чи

сатиричного характеру, яка грається двома — трьома акторами, і

відрізняється від інших форм тим, що в ньому декілька сюжетних зворотів ,а не один , як в інтермедії чи мініатюрі. Скетчу притаманна злободневність і актуальність теми .Гострий конфлікт має дієвий сюжет з неочікуваною розв’язкою.

Мініатюра - це невеличкий драматичний твір, який побудовано на діалозі.

Сюжет будується частіше на непорозуміннях. В основному грається 2-3

акторами і, як в анекдоті, дуже часто неочікувана розв’язка. Як правило, сюжет „малих форм та його розвиток схиляється до жанру комедії ,сатири чи гротеску.

Інтермедія - невеличка п’єса чи сцена (може бути пантоміма чи танок).Вони існували, як вставні номери чи сцени між актами опери чи балету , в Росії інтермедії з’явились в виставах шкільного театру в 19 столпті, а потім перетворилися на самостійні сценки з танцем і співом. Наприклад, "Принцеса Турандот" Гоці в Москві, в театрі ім. Вахтангова. Театри мініатюр існували ще з дореволюційної епохи і кращі з них - це „ Летюча миша" та „ Криве дзеркало „ в Пітері. Вони з’явилися в невеличких кафе біля сцени. Спочатку їх програми йшли прямо перед столиками глядача. 3 часом, столики залів були забрані і залишились лише глядачі і виконавці. Програми мініатюр були різноманітними і говорилось в них про все потрохи, тільки одна тема була заборонена - політика. В революційну епоху і особливо в період НЕПу виділявся в Петрограді театр мініатюр „Бі БА Бо", який створив відомий Марджанов. Малими формами свого часу займався І. Мейерхольд. В 1910 році він заснував „будинок інтермедії „.В Радянському Союзі також було декілька театрів мініатюр. Найбільш відомі - це Московський театр мініатюр та Ленінградський театр мініатюр" Експеримент „.Проблеми ,які розглядалися в драматургії „ малих форм „ і найголовніше, ії сценічне вирішення ,були завжди вирішені в розважальних і веселих тонах. Важливу роль в театрі мініатюр відігравав актор. Тут, в малих формах театру розгорталося велике мистецтво синтетичного актора, як правило всі актори вміли робити все.

Робота режисера над „ малими формами ."

Спочатку декілька слів про драматургію малих форм. В ній характери дійових осіб чіткі та конкретні. Вони вже з самого початку дії задані автором. Конфлікт лаконічний і чіткий, він розвивається на побутовій основі, але присутній завжди. Необхідно звернути увагу на те, що драматургія м. ф.має характер сучасності. Перед тим ,як розпочати роботу над м.ф .потрібно зробити режисерський аналіз цього твору ,і перш за все ідейно-тематичний аналіз. Зрозуміти думки та почуття автора, його надзавдання ,і тільки після цього можна приступити до дійового аналізу твору. Тут перш за все необхідно звернути увагу на запропоновані обставини ,в яких відбувається дія, ведеться боротьба. Запропоновані обставини в м. ф. дуже рідко даються автором в ремарках творів. Як правило ,режисер їх зрозуміє ,коли уважно проаналізує діалоги дійових осіб .Тільки з їх розмов можна зрозуміти де і коли відбувається дія, хто бере в ній участь ,і що послужило поштовхом до початку дій. Таким чином ,режисер зрозумів висхідну подію ,тобто що було до того як відкрилася завіса і чим живуть герої твору. Після цього режисер зобов'язаний визначити всі події ,які відбувалися в творі ,зрозуміти в чім і як в них відбулася якісна зміна їх дійової лінії поведінки. Коли режисеру стане зрозуміла дієва основа твору, необхідно визначити головний конфлікт ,тобто знайти і зрозуміти суттєвість протиборства, боротьби .Після цього треба визначити атмосферу, в якій буде відбуватися

Корифеї укр.. театру. Іх місце і значення для творчості режисера театрального видовища

Українська режисура має власний доробок і свої особливості. Державна культура політика Російської імперії поставили на межу виживання українську національну культуру, зокрема український театр.

Та не зважаючи на це, ключовими словами корифеїв національної сцени(М.Кропивницький, М.Старицький, М.Лисенко, І.Карпенко-Карий,М.Садівський, М. Заньковецька, П.Саксаганський) стали відродженням укр..театру. Укр.народн.театр другої половини 19ст початку 20ст. був не тільки закорінений у традиційно-побутовій, обрядовій, фольклорній, образно – поетичній, ігровій, сміховій формі культури українців, а й став одним з чинників національного самоусвідомлення укр..

• Формування укр.. режисури тісно пов’язана з становленням творчої особистості Л.Курбаса, чия діяльність стала основоположною для укр. Театру культури 20ст.

Засновник Молодого театру (1917-1914), Київського драматичного театру (1920-21), а також мист. Обєднання Березіль (1922-35) О.С.Курбас кардинально змінив вигляд укр..сцени, наповнив її розмаїттям ідей і форм, підніс на якісно новий щебень театрові перелік життєвих відповідностей Л. курбас протиставив зовсім іншу систему сцен умовностей, яку назвав системою образного «перетворення». Не мистецтво у формах життя а життя у формах мистецтва – ось що стало основною засадою кузбасівського театру, широких філософських узагальнень, який тяжів до Європейської культури 20ст.

Л.Курбас будував свій театр, орієнтуючись на світову пластику і нову українську драматургію.

Своїм програмним спектаклям Л.Курбас обрав «Едіпа - царя» Софокла, використовуючи древньогрецьку трагедію для виховання молодого актора і створення нового театру. В «Молодому театрі» навчання актора було поставлено дуже серйозно. Курбас прищеплював вихованцям культуру жесту – мімічною виразу ролі, як одного з найсильніших засобів сцен. мистецтва. Він вимагав обов’язкової фіксації малюнка ролі.

Л.Курбас разом із своїми вихованцями вивчав різні театральні стилі. Стилізація стала основним принципом побудови вистави «Вертеп». Усе підроблялося під цей стародавній укр..нар. ляльковий театр. Другий сезон Молодого театру закінчився «Шевчен. вибавою», наочно продемонстрували шлях зростання Л.Курбаса як режисера – майстра різних стилів, різної манери гри акторів. Л.курбас захоплювався пошуками пластичних принципів режисури, створення нової акторської майстерності. Головне його завдання полягає у тому, щоб виховати актора інтелектуала, який щоразу знаходить точну й оригінальну образну форму для художнього втілення своїх ідей.

У 20-ті роки стиль режисури Л.Курбаса стає монументальним і мужнім. Пластичний і мовний живопис «Молодого театру» змінюється аскетичною графікою революції періоду «Березіля». У 1922р Курбас створює у Києві експериментальне художнє обєднання «Березіль», до якої входить 4 творчі майстерні, режисерський штаб, музей.

Синтетичний стиль театру «Березіль» пов'язаний з багатим досвідом укр..народн.театру. видовищ, яким була властива розмаїтість барв, поетична музикальність, гумор, сміливе сполучення трагедійних і комедійних інтонацій.

У процесі навчання молодий режисер мав пройти кілька станів підготовки:

1-й – технічний лаборант: режисер знайомиться буквально з усім.

2-й – творчий лаборант, режисером ставили хоч і невеликі завдання, які він мав розв’язувати самотужки.

3-й – технічний асистент – режисер разом з Л. курбасом режисер проходив весь процес створення спектаклю, фіксував всю роботу постановника.

4-й – творчий асистент: режисерові доручалось самостійно розробити окремі сцени спектаклю, фіксував всю роботу постановника.

5-й – співрежисер або режисер постановник

Інший віддоми театр. режисер В.меєрхольд велику увагу в своїх роботах приділяв фантазії у режисер. роботі, водночас зауважуючи, що перед тим як «пускати» у хід фантазію, її необхідно обмежити.

Режисер переборює перешкоди, які сам же перед собою ставить, і врешті віднаходить момент, коли йому вільно працюється.

Корифеї українського театру П. Саксаганський розділяв роботу на такі етапи:

1. Ознайомлення з п’єсою та з провідною думкою актора;

2. Вивчення епохи, в яку діяли персонажі твору;

3. Аналіз твору, характеристика дійових осіб

4. Детальний план виконання п’єси на сцені

5. Праця з акторами

6. Праця з технічним персоналом театру

7. Генеральна репетиція.

Практично всі ці елементи роботи режисера, залишилися у загальному вигляді і нині.

Режисура театралізованого концерту

Театралізований концерт - цілісне дивертисментне видовище, кожен номер якого є самостійним мистецьким твором і, в той же час, - лише одним із складових загальної художньої структури видовища, підкоряється єдиній логіці наскрізної дії, драматичній концепції театралізованого концерту.

Головне в режисурі концерту - безперервність його програми, безупинна зміна номерів, що захоплюють глядача. Їх кількість та послідовність не повинні руйнувати цілісності теми, задуму, цільового завдання. Все це досягається чіткою організацією всього концертного процесу. Якщо ж закулючна частина не мобілізована, режисерська композиція не продумана й оформлення погано з нею пов'язане - єдиного, яскравого сприйняття не буде. Режисер повинен продумати як відбуватиметься зміна номерів, особливо колективних, наприклад, оркестру (хору); виникає шум, неминуча пауза, така неохайність негативно впливає на динаміку концерту, його атмосферу.

Значна роль в створенні театралізованого концерту належить художнику, який здійснює видовищне і просторове вирішення сценічного майданчика.

У театралізованому концерті повинні бути емоційні зв'язки-переходи від одного номера до іншого, обов'язкова темпоритмічна узгодженість між різними жанрами.

Як правило, перший номер є своєрідним епіграфом до театралізованого концерту. Він повинен бути потужним за художнім рівнем і чисельністю колективу. Це саме стосується і фіналу, який виступає як кульмінація, вершина не тільки художня і емоційна, а й ідейна та смислова. Глядач, коли приходить на концерт і знає тему його, переймається певним настроєм і чекає відповідних вражень.

Театралізований концерт має одне або два відділення з антрактом. Залежно від цього розподіляється й час. Перше відділення концерту триває 1 год. 15 хв. — 1 год. 30 хв. Якщо більше, глядач втомлюється, втрачаючи інтерес. Концерт у двох відділеннях організовується так: перше відділення -1 год. - 1 год. 10 хв.; друге - 55 хв. - 1 год. Це норми, випробувані досвідом.

Сценарно – режисерський хід як образний прийом, який об’єднує номери і епізоди в одне ціле

Режисерським ходом називається такий режисерський прийом,який дозволяє зєднати всі етзоди вистави в єдине ціле ,тобто немовби нанизує їх на єдиний смисловий стрижень. В режисерському ході повинно бути закладено образне рішення вистави . Не потрібно плутати режисерський хід з сценарним , т. б. літературним. Сценарний хід може звязувати номери епізоду і самі епізоди віршованим матеріалом ,або пісенним , які відповідають темі і ідеї сценарію ; може зв язувати номери чи епізоди словами ведучого , які проходять через всі епізоди сценарія. Режисерський хід - це передусім, видовищний прийом ,художній прийом ; це точний вибір деталі, трансформація її і перебудова в художшй образ .Важливо визначити ідею того ,що проходить у виставі і тільки потім шукати еквівалентне їй (ідеї) образне рішення теат. вистави.

Приклад : театралізований тематичний концерт , присвячений 75 -річчю Київського обласного училища культури - режисерським ходом були магістри ,які представляли кожен свою спеціалізацію і сперечалися між собою,яка спеціалізація краща .

Таким чином, ми бачимо , що режисерський хід,не слова ведучих ,не пісенний і віршований матеріал ,це образний прийом ,який обєднує номери і епізоди ,що створює художній образ вистави. А ось іще один приклад :

Театр, тем.концерт присвячений памяті загиблим в В.В.в. І ось „ оживає „ воїн - памятник ,т.б. починається оповідь персоніфікованого образу ,який визволяє людей із окупації , із концтаборів. Цей воїн проходить через всі епізоди сценарію, він несе на собі смислову нагрузку.