Норми і санкції

Усі суспільні НОРМИ супроводжуються санкціями, які заохочують КОНФОРМІЗМ і перешкоджають виявам НОНКОНФОРМІЗМУ. Санкція — це будь-яка реакція з боку інших на поведінку індивіда або групи, що має на меті забезпечити дотримання тієї або тієї суспільної норми певною особою або групою. Санкції можуть бути позитивними (обіцянка винагороди за конформізм) або негативними (покарання за нонконформістську поведінку). Вони можуть також бути формальними або неформальними. Формальні санкції застосовуються спеціальною організацією або установою, покликаною стежити за виконанням певної системи норм. Неформальні санкції — це менш організовані й більш спонтанні реакції на нонконформізм. Наприклад, друзі можуть звинуватити студента в тому, що він відмовляється йти на якусь вечірку, бо йому, мовляв, треба підготуватися до завтрашнього семінару.

Головні види формальних санкцій у сучасних суспільствах — це ті, для здійснення яких існують суди та в'язниці. Поліція — це установа, покликана притягувати порушників до кримінальної відповідальності, тобто віддавати їх під суд, який може призначити їм тюремне ув'язнення. Закони — це формальні санкції, визначені владою як засади, що їх громадяни повинні дотримуватися; їх застосовують проти людей, які порушують ці засади. Там, де в закони, є й ЗЛОЧИНИ, оскільки злочин можна визначити як вид поведінки, що суперечить закону.

Тут ми можемо піти далі й розглянути головні теорії, які тлумачать та аналізують девіантну поведінку. Більшість таких теорій побудовані на вивченні злочинної діяльності, яка й для нас буде головною темою.

ТЕОРІЇ ЗЛОЧИННОСТІ ТА ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ

Біологічний погляд

Деякі з перших спроб пояснити злочинність були суто біологічними за своїм характером. Італійський кримінолог Чезаре Ломброзо, що працював у 1870-і роки, вважав, що кримінальні типи можна розпізнати за формою черепа. Він погоджувався, що суспільство може впливати на формування кримінальної поведінки, але розглядав більшість злочинців як біологічно дегенеративних або дефективних. Ідеї Ломброзо давно були безнадійно дискредитовані, але подібні погляди висувалися знову й знову. Інший популярний метод, за допомогою якого намагалися продемонструвати вплив спадковості на злочинні тенденції, полягав у вивченні родоводів. Але це фактично не доводить впливу спадковості, бо неможливо відокремити успадковані впливи від середовищних.

Одна з пізніших теорій розрізняла три головні види людської тілесної будови і проголошувала, що один із них безпосередньо пов'язаний зі схильністю до правопорушень. Мускулисті, активні типи (мезоморфи), твердила теорія, імовірніше стають злочинцями, ніж типи тендітні (ектоморфи) або гладші (ендоморфи) (Sheldon, 1949; Glueck and Glueck, 1956). Подібні погляди також широко критикувалися. Навіть якби справді існував якийсь зв'язок між будовою тіла та злочинними нахилами, це не мало б жодного стосунку до впливу спадковості. Люди мускулистого типу можуть бути схильними до всіляких правопорушень тільки тому, що вони дають нагоду застосувати свою силу. Більше того, майже всі дослідження в цій галузі обмежувалися середовищем неповнолітніх злочинців у виправних закладах, і не виключено, що грубші, атлетичні на вигляд правопорушники мають більше шансів бути направленими в такі виправні заклади, аніж тендітні й худорляві.

Деякі індивіди можуть бути схильні до дратівливості й агресивності, а це може іноді спонукати їх до фізичного нападу на інших. Проте ми не маємо переконливих доказів, що такі риси особи передаються в спадок, а якби й передавалися, їхній зв'язок зі злочинними нахилами може бути тільки дуже віддалений.