Зґвалтування чоловіків

Зґвалтування чоловіків (досі здійснюване виключно чоловіками) —* явище значно поширеніше, аніж вважали раніше, а надто в таких закритих закладах, як в'язниці. Дослідження, проведені в чоловічих тюрмах, показують, що близько 15 відсотків в'язнів ґвалтують. Ґвалтування у в'язниці може тривати роками, будучи невід'ємною складовою системи залякування та повсякчасного контролю. "Мало хто з жінок, яких ґвалтують, мусять віддячувати своєму ґвалтівникові за насильство, присвячуючи йому все своє життя, догоджаючи йому в усьому. Але жертвам ґвалтування у в'язничному світі доводиться це робити" (Rideau and Wikberg, процитовано в: M. Walker, 1994, p. 13).

Офіційно зґвалтування у британських в'язницях не існує. Один із в'язнів Брістольської тюрми у 1994 р. подав позов проти Міністерства внутрішніх справ, заявивши, що 1991 року його зґвалтував сусід по камері. Коли він доповів про це тюремній адміністрації, вона не виявила жодного інтересу до цієї події і не вжила жодних заходів. Члени громадської організації під назвою "Ті, хто вижив", що поставила собі за мету допомагати чоловікам, які стали жертвами сексуального насильства, консультують від шістдесяти до сімдесяти чоловіків на рік і зазначають, що щороку двоє або троє з них були зґвалтовані у в'язниці. Представник цієї організації заявив, що зґвалтування чоловіків — це злочин, про який у країні найменш відомо.

ЗЛОЧИНИ БАГАТИХ І МОЖНОВЛАДЦІВ

Хоча представники бідніших верств населення становлять левову частку ув'язнених, участь у злочинній діяльності беруть не тільки вони. Чимало багатих людей і тих, хто стоїть при владі, коять злочини, наслідки яких можуть бути набагато масштабнішими, аніж правопорушення бідняків, що здебільшого дрібні. Далі ми розглянемо такі види злочинів.

Злочини "білих комірців"

Термін "злочини білих комірців" уперше вжив Бдвін Сазерленд (Sutherland, 1949), маючи на увазі злочини, до яких удаються люди із заможних верств суспільства. Цей термін об'єднує чимало видів кримінальної діяльності, включаючи ухиляння від сплати податків, незаконні оборудки з продажем майна, шахрайські комбінації з цінними паперами та земельними ділянками, розтрату і привласнення чужих коштів, виробництво небезпечних речовин і торгівлю ними, протизаконне отруєння навколишнього середовища, а також крадіжки, в прямому розумінні цього слова. Поширеність злочинності "білих комірців" визначити ще важче, аніж інші різновиди злочинів; більшість таких правопорушень взагалі не з'являються на сторінках офіційної статистики. Ми можемо провести чітку межу між злочинністю "білих комірців" і злочинністю тих, хто при владі. Злочинність "білих комірців" здебільшого пов'язана з використанням своєї професійної або соціальної позиції для участі в злочинній діяльності. Злочини тих, хто при владі, полягають у тому, що особа, наділена владними повноваженнями, використовує їх у злочинних цілях; наприклад, коли чиновник високого ранґу бере хабара, зобов'язуючись сприяти за це певній політиці.

Хоча влада ставиться толерантніше до кримінальної діяльності вищих верств населення, аніж нижчих, шкода, якої завдає злочинність "білих комірців", — величезна. У Сполучених Штатах цей вид злочинності досліджено значно краще, ніж у Британії. В Америці підрахували, що суми грошей, залучених до злочинного обігу "білих комірців" (що визначається як ухиляння від сплати податків, шахрайські оборудки з цінними паперами, незаконна торгівля наркотиками, ліками та медичними послугами, махінації з ремонтом житлового фонду та автомобілів), у сорок разів перевищують суми від більш традиційних злочинів проти власності (грабунки, квартирні крадіжки, підробка документів, викрадення автомобілів) (дані президентської Комісії з питань організованої злочинності, 1985 p.). Крім того, деякі види злочинності "білих комірців" зачіпають інтереси значно більшої кількості людей, аніж злочинність нижчого класу. Привласнювач чужих коштів може пограбувати тисячі (а сьогодні, за допомогою комп'ютерного шахрайства, і мільйони) людей, а незаконний продаж зіпсованої продукції або ліків може зашкодити здоров'ю багатьох, що іноді призводить до фатальних наслідків.

Насильницькі аспекти злочинності "білих комірців" менш упадають у вічі, аніж у випадках убивства або грабіжницького нападу, але вони не менш реальні, а часто й набагато серйозніші за своїми наслідками. Наприклад, умисне порушення правил приготування ліків, екологічних норм або правил безпеки на виробництві можуть призвести до каліцтва, а то й смерті безлічі людей. Смерті від нещасливих випадків на робочих місцях набагато переважають числом убивства, хоча достовірну статистику про аварії на виробництві дуже важко добути. Звичайно, ми не маємо підстав твердити, що всі або принаймні більшість цих смертей сталися саме внаслідок недбалого ставлення роботодавців до правил виробничої безпеки, яких вони повинні неухильно дотримуватися. Тим не менше, є усі підстави припускати, що багато таких нещасливих випадків мають місце саме з вини власників підприємств або менеджерів.

Вважається, що близько 40 відсотків виробничих травм у Сполучених Штатах є безпосереднім наслідком протизаконних умов праці,

"Грошові махінації, привласнення коштів, стримування цін, хабарництво... це район з дуже високим рівнем злочинності".

а ще 24 відсотки мають місце в законних, проте не зовсім безпечних умовах. Не більш як третину можна пояснити необережністю самих робітників (Hagen, 1988). Існує чимало задокументованих прикладів, коли роботодавці свідомо створюють небезпечні умови праці, навіть якщо це заходить у пряму суперечність із законом. Дехто вважає, що смерть робітника, що сталася за таких обставин, слід називати корпоративним убивством, оскільки бізнесові корпорації чинять прямий злочин, забираючи життя у своїх робітників там, де цього можна було б уникнути.