5. Основні напрямки розвитку фінансового ринку

Державна політика щодо подальшого розвитку фінансового сектора України має здійснюватися за такими напрямами:

1.Підвищення ефективності державного регулювання та посилення уніфікації регуляторних

2.Посилення консолідації нагляду за діяльністю фінансових установ та запровадження пруденційного нагляду на основі оцінки ризиків у всіх сегментах фінансового ринку.

3.Забезпечення переходу від екстенсивних шляхів розвитку фінансового ринку до інтенсивних.

4.Створення передумов для підвищення рівня капіталізації фінансових установ, забезпечення їх надійності та платоспроможності.

5.Збільшення інформаційної прозорості фінансових інститутів та відкритості регуляторних органів.

6.Посилення рівня захищеності прав та законних інтересів усіх учасників фінансового ринку.

7.Здійснення виваженої та поступової інтеграції вітчизняного фінансового сектора до світового фінансового простору шляхом гармонізації вітчизняного законодавства, впровадження міжнародних стандартів професійної ринкової діяльності та європейських процедур державного регулювання і нагляду.

6. Необхідність фінансового регулювання фінансового ринку.

Регулювання фінансового ринку - це цілеспрямований вплив на систему взаємовідносин, що складаються на фінансовому ринку, з метою впорядкування цих взаємовідносин і забезпечення захисту інтересів осіб, які беруть у них участь.

Основною метою регулювання фінансового ринку є забезпечення гармонізації всіх видів інтересів учасників цього ринку: індивідуальних, корпоративних, державних, а також інтересів міждержавних та інтернаціональних об'єднань. Всі інші цілі регулювання можна розглядати як похідні від зазначеної основної мети, і вони характерні для всіх рівнів регулювання.

Серед них виділяють:

підтримка порядку на ринку, створення нормальних умов для роботи всіх його учасників;

забезпечення безпеки фінансової системи;

створення однакових "правил гри" для всіх учасників ринку;

забезпечення вільного і відкритого процесу ціноутворення на фінансові інструменти на основі попиту і пропозиції;

створення ефективного ринку, на якому завжди є стимули для підприємницької діяльності і на якому кожний ризик адекватно винагороджується;

створення нових ринків та підтримка необхідних суспільству ринків, ринкових нововведень;

досягнення суспільних цілей, наприклад, соціальних чи розподільчих;

захист інтересів індивідуальних інвесторів від зловживань професійних учасників;

протистояння формуванню монопольних утворень і зловживанню монопольним становищем;

забезпечення прозорості і відкритості фінансового ринку, запобігання його саморуйнуванню у періоди кризових явищ тощо.

7. Національний банк як орган державного регулювання фінансового ринку.

Головною виконавчою установою валютного регулювання є Національний банк України, який:

- здійснює валютну політику, керуючись принципами загальної економічної політики України:

- складає разом з Кабінетом Міністрів України платіжний баланс держави;

- контролює дотримання затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України;

- визначає у разі необхідності ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків-нерезидентів;

- видає обов'язкові для виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України;

- нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних цінностей для здійснення державної валютної політики;

- видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування;

- установлює способи визначення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених в іноземній валюті або в розрахункових (клірингових) одиницях;

- забезпечує публікацію банківських звітів про власні операції уповноважених банків.

Конкретними виконавцями валютного регулювання є комерційні банки. Вони проводять валютні операції відповідно до ліцензії, яку отримують від НБУ, здійснюють контроль за дотриманням клієнтами валютного законодавства і поданням звітності про укладення валютних угод.

Законодавчі та нормативні акти, пов'язані з валютним регулюванням, передбачають, що всі розрахунки в іноземній валюті здійснюються через уповноважені банки, тобто банки, що мають ліцензії Центрального банку на проведення валютних операцій.

Національний банк України у своїй курсовій політиці використовує загальновизнані методи валютного регулювання, а саме:

=> Валютна інтервенція - це пряме втручання центрального банку в діяльність валютного ринку з метою впливу на курс національної валюти шляхом купівлі-продажу іноземної валюти.

=> Дисконтна, або облікова, політика - це метод регулювання валютного курсу, який зводиться до підвищення або зниження дисконтної ставки центрального емісійного банку з метою впливу на рух зарубіжних короткострокових капіталів.

=> Валютні обмеження - це система нормативних правил, які встановлюються в законодавчому та адміністративному порядку і спрямовані на обмеження операцій з іноземною та національною валютою, золотом та іншими валютними коштами на ринку і передбачають обов'язкову їх здачу казначейству.