7.Концепції ситуаційного лідерства

Метою сучасних ситуаційних теорій лідерства є визначення особистих якостей менеджерів і стилів керування, які найкраще відповідають певним ситуаціям.

Ситуаційна модель керування Ф. Фідлера. В моделі Ф. Фідлера враховані три фактори:

1. характер відносин між керівником та підлеглими (лояльність підлеглих, тощо); 2)структура завдання підлеглому (звичність завдання, чіткість його формулювання, тощо); 3)посадові повноваження керівника (межі влади, ступінь підтримки вищим керівництвом організації тощо).

При цьому Ф. Фідлер вважав (базові положення теорії), що:

• стиль кожного конкретного керівника залишається в цілому постійним;

• керівник не здатний пристосувати свій стиль керівництва до умов конкретної ситуації;

• необхідно призначати керувати підрозділом менеджера, стабільний стиль якого найбільше відповідає ситуації у цьому підрозділі.

Модель Ф. Фідлера передбачає, що:

• відносини між керівниками і підлеглими можуть бути як хорошими, так і поганими;

• завдання може бути структурованим і не структурованим;

• посадові повноваження керівника можуть бути сильними та слабкими.

Різні сполучення (комбінації) цих факторів дають 8 можливих стилів керування.

Теорія “життєвого циклу” П. Херсі і К. Бланшара. В основу теорії “життєвого циклу” покладено гіпотезу, що ефективність стиля керування залежить від ступеня “зрілості” виконавців (підлеглих). В рамках цієї теорії під “зрілістю” розуміється:

• здатність підлеглого нести відповідальність за свою поведінку;

• бажання досягти поставленої перед ним мети;

• освіта та досвід щодо конкретного завдання, яке необхідно виконати.

В залежності від завдання, яке виконується, люди виявляють різний ступінь “зрілості”. Відповідно і керівник має змінювати свою поведінку залежно від ступеня зрілості підлеглих.

У моделі визначені 4 стилі керування залежно від ступеня “зрілості” виконавців: S1 – “давати вказівки”. Це сполучення низького рівня орієнтації на людину і високого – на задачу. Такий стиль призначений для підлеглих з низьким рівнем “зрілості”. Тому для них потрібні інструкції, вказівки, жорсткий контроль;S2 – “продавати”. Це одночасно висока орієнтація як на людину, так і на роботу. Підлеглі бажають приймати відповідальність, але не спроможні внаслідок середнього рівня “зрілості”;S3 – “залучення”. У такій ситуації підлеглі спроможні, але не бажають відповідати за виконання завдання. Керівники можуть підвищити мотивацію підлеглих, надаючи їм можливість приймати участь у прийняття рішень.S4 – “делегування”. Підлеглі і спроможні, і бажають приймати відповідальність.Керівник дозволяє підлеглим діяти самостійно.

8. Людський фактор в управлінні.

Мотивація - це процес спонукання працівників до діяльності для досягнення цілей організації, що потребує:

• усвідомлення того, що спонукає працівника до праці;

• розуміння того, як направити ці спонукання в русло досягнення цілей організації;

Психологія і соціологія розглядають спонукання як виявлення потреб сконцентрованих на досягнення цілей.

Потреба – це особливий стан психіки індивіда, усвідомлена ним незадоволеність, відчуття нестачі чогось, відображення невідповідності між внутрішнім станом та зовнішніми умовами.

Спонукання – це потреба усвідомлена з точки зору необхідності здійснення конкретних цілеспрямованих дій.

Коли людина досягає поставленої мети її потреба може бути:

• задоволена;

• частково задоволена;

• незадоволена;

Сутність мотивації зводиться до створення умов, що дозволяють працівникам задовольнити свою потребу поведінкою, яка забезпечується досягненням цілей організації.

Інструментом спонукання людей до ефективної праці є винагородження – це широкий спектр конкретних засобів, що базується на системні цінності людини.

Історичний аспект мотивації:

В історії розвитку теорії мотивації можна відокремити наступні етапи:

• етап простої мотивації (традиційний підхід) – використання політики «батога та пряника»: винагороджуються дії, які вважаються корисними, а небажані – караються. Теорія Тейлора пропонує оплачувати працю тих, хто виробляв більше продукції пропорційно їх внеску. Наслідком цієї теорії було значне підвищення продуктивності праці.

• етап соціально-психологічної мотивації. Сутність якого зводиться до використання методів психології та соціології. Цей метод має в основі 2 концепції:

• психологічні – використання теорії підсвідомого Фрейда. Основна теза цієї теорії – на рівні підсвідомого людина не завжди поводиться раціонально.

• соціально-психолгічна мотивація. Її засновник Мейо.