1. Розвиток знань про управління природними ресурсами і сталий розвиток

Концепція сталого розвитку сприяє подоланню такого відставання, оскільки вона втілює новий підхід, методологію, що дозволяє робити глобальну комплексну переоцінку та планувати зміни в усіх сферах життя (природи і людства) і на цій основі формувати упереджувальну політику і програми конкретних заходів на відповідних рівнях державного управління та місцевого самоврядування.Поняття сталого розвитку. Виходячи з матеріалів Конференції ООН з навко-лишнього середовища і розвитку (1992 р.), сталий розвиток – це такий розвиток суспільства, який задовольняє потреби сучасності, не ставлячи під загрозу здатність наступних поколінь задовольняти свої власні потреби.Якщо сказати дещо спрощено, сталий розвиток суспільства можна характеризувати як такий, за якого людина не робить значної шкоди природним системам, і вони встигають себе відновити. Тобто – це розвиток, який можна розглядати не лише як підтримуваний, а й як такий, що ідтримує. Через зазначені вище негативні аспекти людської життєдіяльності природа суттєво потерпає, стає залежною від діяльності людини і вже не може обійтися без її підтримки.

Ключовими питаннями стратегії сталого розвитку є: " зменшення масштабів бідності та соціального розшарування; " підтримання громадянських прав та свобод, мирних стосунків; " відповідальність в локальному і глобальному контексті; " демократія і самоврядування; " справедливість і безпека; " охорона здоров'я; " рівність статей; " культурне різноманіття; " розвиток сільських і міських регіонів; " екобезпечні економіка, структури виробництва і споживання; " розвиток корпоративної відповідальності; " охорона довкілля; " управління природними ресурсами; " біологічне та ландшафтне різноманіття.

2. Екологічна етика та її особливості.

Екологі́чна е́тика — вчення про належне у відносинах людини з природою, що сприймається як суб'єкт, заснованих на визнанні морального статусу природи, високому оцінюванні її внутрішньої і нематеріальної цінностей, повазі прав природи й обмеженні прав людини. Засновниками екологічної етики можна назвати американського еколога і природоохоронника Олдо Леопольда (1887–1948). Екологічна етика як результат міждисциплінарного синтезу міститься на межі таких форм знання в культурі, як етика і екологія, поєднуючи в цілісний нормативно-ціннісний комплекс уявлення про природні системи та правила взаємодії з ними. На сучасному етапі розвитку екологічної етики, характерним є множинність підходів та різноманітність світоглядних напрямів, що викликали різнобічні точки зору стосовно предмета та визначення екологічної етики, розглядаючи екологічну етику як прикладну етику, професійну етику та ін.

Тому структурними елементами екологічної етики виступають:

- етичні норми і принципи, моральні погляди і почуття, що висловлюють ціннісно-світоглядне ставлення людини до природи;

- нова енвайроментальна свідомість, яка синтезує глобальне бачення світу з істинно гуманістичними цінностями;

- безпечні для природної рівноваги навики поведінки і технології діяльності людини в навколишньому середовищі.