Розуміння глобальної безпеки в теорії глобальної держави

Досліджуючи глобальну безпеку, Мартін Шоу висуває ідею глобальної держави як гаранта безпеки в епоху глобальності. У теорію глобалізації Шоу вводить поняття глобального, що охоплює тріаду взаємозалежних концепцій: глобальності, глобальної революції і глобальної держави. Глобалізація в теорії Шоу трактується не як процес, а як стан або кондиція, тобто як глобальність [5,  11, 12, 17].  

У цьому зв’язку В. Робінсон зазначає, що сутність глобальності становлять не соціальні структури, не їхні взаємозв’язки, а насамперед нове соціальне значення, формування якого є сенсом цієї трансформації, що розуміється як досягнення загальності свідомості людського співтовариства на світовому рівні [6,  1045].

Розглядаючи глобальну державу, М. Шоу спирається на розуміння держави як територіально специфічної сукупності інститутів з відповідним персоналом, який сконцентрований у певному центрі, що забезпечує політичне керування, спираючись на чинник сили та інші форми державної влади. М. Шоу робить висновок, що трансформація, яка відбулася на рівні глобальної безпеки, сприяла тому, що зовнішні (екстернальні) міждержавні відносини трансформувалися у внутрішні (інтернальні) у рамках держави з новою формою влади. Тому саме глобальна держава хоч і апріорі та все-таки існує, становлячи основу чи складову глобальної безпеки.

Таким чином, визначення поняття «глобальна безпека», дослідження процесів глобалізації, різних аспектів цього явища є найактуальнішою проблематикою праць вітчизняних та зарубіжних науковців. Особливої ваги набувають дослідження, присвячені аналізу глобальних проблем людства та визначенню ризиків та загроз глобальній безпеці.

Регіоналістичні теорії безпеки

Регіоналістичні теорії безпеки (Regional Theoretical Perspective) грунтуються на двох теоретичних припущеннях. Перше – ідея про зниження протистояння наддержав та нова якість сучасної світової політики, що пов’язана зі зміною структури політичних інтересів та втратою зацікавленості більшої частини країн світу у боротьбі за глобальне панування.

Друге припущення полягає у трактуванні структури міжнародних відносин, що склалася після завершення “холодної війни”, для якої характерне домінування національного інтересу у забезпеченні динамічного розвитку держави, що сприяє формуванню позиції неучасті у воєнних кампаніях та стратегічному протистоянні у зонах конфлікту. Така позиція передбачає перегляд воєнно-політичних відносин таким чином, щоб уникнути можливості втручання у внутрішні справи наддержав [2].

Розглядаючи парадигму регіональної безпеки, доцільно дослідити саме поняття “регіоналізм”, яке в сучасній регіоналістиці поєднано з терміном “регіон”. На думку Сідні Тарроу, є важлива різниця між регіоналізмом як політичним курсом або сукупністю політичних курсів, регіоналізмом як ідеологією державного втручання та регіоналізмом як організаційним підґрунтям для захисту периферійних територій [7, 98]. Е. Маркузен, досліджуючи феномен регіоналізму, значну увагу приділяє вивченню поняття “регіональна політика”. “Регіональна політика може набувати різних форм. Передусім вона може виявлятися у внутрішніх конфліктах щодо майбутньої еволюції регіону… До того ж ця політика може набувати рис загальнорегіональної опозиції якійсь зовнішній силі, чи то інший регіон, велика держава або економічна структура” [8, 17].

У регіоналістиці виокремлюють два виміри терміна “регіоналізм”. По-перше, це природний, органічний принцип територіальної організації соціальних, політичних, економічних та культурних аспектів життєдіяльності людських суспільств. По-друге, регіоналізм може бути назвою різного роду інтелектуальних течій та доктрин, що спрямовані на раціональне використання природних просторових відмінностей, які існують всередині сучасних суспільств.

Автори регіоналістичних теорій безпеки при проведенні власних досліджень часто оперують поняттями т. зв. регіональної науки, такими як “локалізація”, “регіональна ідентичність” тощо. Незважаючи на несприйняття деякими вченими науки про регіоналізаційні процеси, вважаючи це лише форумом для поширення ідей між окремими дисциплінами, на нашу думку, доцільно розглядати регіоналізм як науку, що акумулює знання з інших дисциплін та надає змогу, ґрунтуючись на засадах комплексного підходу, який поєднує найконструктивніші ідеї та технології неореалізму, глобалізму та інших підходів, вивчати процеси формування ідентичності регіонів, моделі регіоналізації, розвиток регіонів в умовах глобалізації, виклики та загрози регіональній безпеці тощо. Проте регіональна наука перебуває ще на етапі становлення, поки що не сформовано науковий інструментарій та не вироблено чіткої дисциплінарної структури.