"Шепіт, лагідне зітхання…" (1850)

"Шепіт, лагідне зітхання…" — одна з найвідомшшх лірич­них мініатюр Фета. Вона написана і надрукована 1850 р. у журналі "Москвитянин" ("Шепіт серця..."). У зміненому вигляді вірш з'явився 1856 р. і відразу полонив серця чи­тачів. Його дванадцять коротких рядків пройняті сильним почуттям, слова підібрані так, що кожне з них є натяком, а об'єднані разом вони утворюють систему натяків, які мають підтекст і справляють особливе враження. Це свідчить про риси імпресіонізму в ліриці Фета.

Цей твір дуже подобався Л. Толстому, який з приводу кінцівки "В димних хмарках пурпур рози, відблиск янтаря..." сказав: "Це для невели­кого гуртка ласунів у мистецтві". Ф. Достоєвський побоювався, що сучасники можуть недооцінити фетівського шедевру, але був упевнений, що нащадки постав­лять авторові пам'ятник "за його чудові вірші взагалі і за "пурпур рози" зокрема", бо вони збуджуватимуть у їхніх душах естетичне захоплення і почуття краси".

Читачів і сьогодні не може не вражати те, що вірш, пройнятий рухом від початку до кінця, написаний без жодного дієслова, а з 36 слів, з яких він складається, 26 — іменники.

Поезія Фета звернена до вічного, при­рода і почуття у ній злиті воєдино. Поет тонко розкриває різноманітні відтінки переживань людини, зображує порухи душі, які важко передати словами:

Шепіт… Ніжний звук зітхання…

Солов’їний спів…

Срібна гра і колихання

Сонних ручаїв.

Ночі блиск… Тремтіння тіней…

Тіні без кінця…

Ненастанні, дивні зміни

Милого лиця…

У хмаринках – пурпур рози,

Відблиск янтаря…

І цілунків пал, і сльози,

І зоря, зоря!

Переклад М.Рильського

В ос­танніх рядках вірш звучить як справжній гімн природі й любові.

А.Фет виступає новатором, зокрема він звертається до прийму каталогу: поезія становить перелік прикмет літньої ночі, яка завершується світанком. Відтворюється не тільки процес змін не тільки природи, а й обличчя коханої: саме в такій мінливості й полягає сутність краси. Поезія завершується повним злиттям ліричного героя і світу – він розчиняється в перших променях ранкового сонця. Колір і звук, зорові й слухові образи доповнюють один одного: «ніжний звук зітхання», «солов’їний спів», «тремтіння тіней».

"Я прийшов до тебе, мила..." (1843)

"Я прийшов до тебе, мила..." - зразок ліричного вірша, в якому одвічні теми кохання та природи тісно переплетені. Але в цій поезії вони пов'язані з темою поетичної творчості.

Я прийшов до тебе, мила,

Розказать, що сонце встало,

Що його живуща сила

В листі променем заграла, —

І у лісі щохвилини

Кожна брунька оживає,

І лунає спів пташиний,

І нове життя буяє;

Що до тебе з тим же палом

Б'ється серце, ллється мова,

Що душа пройнята шалом,

Вся тобі служить готова,

Що на мене повіває

Щастя, радість відусюди...

Що співатиму — не знаю,

Але співів — повні грудні

Переклад М. Вороного

Вірш вражає абсолютною єдністю форми і змісту. Здаєть­ся, він створений "єдиним подихом". Захоплення природою і почуття кохання надихають поета на творчість, яка має бути вільною імпровізацією: "Що співатиму — не знаю, але співів повні груди!" Не зміст, а звук пісні стає у Фета найвищим ступенем на шляху до духовного. Розуміння музики як інтуїтивного осягнення прихованої сутності речей викликало зацікавлення до поезії Фета з боку російських символістів. Бачення світу крізь миттєві відчуття, враження і настрої характерне для імпресіонястичнрго мистецтва.

В оригіналі фетівського вірша велику роль відігра­ють повтори, які сприяють цілісності його сприйняття. Вороному вдалося передати бадьорий настрій і особ­ливості ритмомелодики вірша, написаного чотиристоп­ним хореєм з пірихіями та жіночими римами.

Афанасій Фет поєднував у собі, здавалося б несумісні риси особистості: Фета - військового і поміщика і Фета – митця і витонченого лірика, тому за життя поета часто не розуміли і насміхались над його практицизмом. Поет, сприраючись на філософію Шопенгауера й сам розділяв повсякденне і піднесене, життя і красу. Можливо, відчуваючи внутрішню роздвоєність, він намагався втекти у світ природи і кохання, які стають головними темами його лірики.

Не дивлячись на посилений інтерес громадськості 40-50-х рр. до громадянської лірики, вірші Фета викликали захоплення у справжніх шанувальників ліричного слова, зокрема таких тонких художників як Толстой, Некрасов, Тургенєв, Блок, а романси на його слова, за словами Салтикова-Щедріна, співала майже вся Росія.