Життєвий шлях

Історія народження А.Фета не зовсім звична. Його батько, Афанасій Неофітович Шеншин належав до старовинного дворянського роду. Перебуваючи на лікуванні в Німеччині, одружився з німкою Шарлотою Фет, яка на той час мала чоловіка і доньку. Молоді приїхали до Росії і оселились в маєтку Шеншина – Новосілки Орловської губернії. Через декілька місяців народився хлопчик, якого назвали Афанасієм, Шеншин дав йому своє прізвище. Там хлопчик провів дитячі роки, оточений турботою і піклуванням, отримав домашню освіту. З дитинства Фет говорив на двох мовах – німецькій і російській.

В 1835 році духовна влада Орла оголосили, що Афанасій є незаконним сином Шеншина, бо його батьки обвінчались в православній церкві уже після народження дитини. Так він втратив дворянські привілеї, прізвище, до якого звик, і усе подальше життя вимушений був докладати зусилля, щоб повернути їх.

Фет отримав гарну освіту. Спочатку навчався в німецькому пансіоні (1835-1837), а потім — на словес­ному відділенні Московського університету, яке закін­чив у 1844 р. Він рано почав писати вірші й виявляти інте­рес до класичної філології. Ці захоплення проніс через усе життя. Під час навчання в університеті Фет зблизився зі своїм однокурсником Аполлоном Григор'євим та студен­том юридичного факультету Яковом Полонським, їх об'єд­нувала не лише тепла дружба, а й єдність естетичних поглядів та захоплення поезією.

Літературним дебютом Фета була збірка віршів "Лірич­ний пантеон" (1840), яка привернула до себе увагу знавців, але не набула широкого розголосу. До збірки входили ба­лади та антологічні вірші (близькі за темою та манерою до античних). Талант письменника оцінив В. Бєлінський, який в огляді російської літератури за 1843 рік писав: "Із поетів, які проживають у Москві, найобдарованішим є пан Фет". Саме в ранній період був написаний один з найпопулярніших віршів поета — "Я прийшов до тебе, мила..." (1843).

В 1845 році поет вступив на військову службу, по­чавши її у 1845 р. унтер-офіцером кірасірського полку, який перебував на території Херсонської губернії, таким чином повернувши собі російське громадянство. Не дивлячись на те, що Фет був відірваним від культурного життя країни, в 1850 році він видає другу збірку віршів, яка була тепло зустрінута і засвідчила появу оригінального таланту.

В роки військової служби Фет пережив і трагічне кохання до Марії Лазич, талановитої і освіченої дівчини, яка була прихильницею його поезії, але через матеріальну скруту поет відмовляється від одруження. Марія Лазич згодом загинула, а Афанасій Фет до кінця життя пам’ятав про своє кохання.

Перевід до гвардійського полку, що знаходився недалеко Петербурга надав йому можливості зблизитись з І.Тургенєвим і Л.Толстим. Гурток «Совремєнніка» сприяв виходу в 1856 році нової збірки віршів. Але ставало очевидним, що творча манера поета і його естетична позиція унеможливлюють подальшу співпрацю. Двотомне видання 1863 p., яке було підсум­ком 25-річної роботи автора на поетичній ниві, було піддане різкій критиці. Критичні відгуки про нього з боку представників революційно-де­мократичного табору, пародіювання віршів поета були тією з причин того, що у 60-70-ті роки Фет припинив видання своїх творів.

Після тридцяти років служби Фет зрозумів, що не зможе повернути дворянство, тому що його могло дати тільки звання полковника. Він виходить у відставку і вирішує присвятити себе господарській діяльності.

Десятиліття (з 1867 по 1877) він майже не писав віршів, на зміну поезії прийшла захоп­леність філософією. У 70-ті роки поет зацікавлюється іде­ями німецького філософа А. Шопенгауера, і це захоплен­ня не полишає його до кінця життя. "Шопенгауер, — писав він, — для мене не тільки остання велика філософська сходинка, це для мене одкровення..." Саме у цього філо­софа поет намагався знайти відповідь на питання, які мучили його. Йому були близькі думки А. Шопенгауера про незалежність мистецтва від життєвих завдань і прак­тичних цілей, про те, що "вище" пізнання світу в його сутності властиве тільки мистецтву і митцеві, який тво­рить у стані несвідомого натхнення. Фет переклав багато творів А. Шопенгауера, зокрема головну його працю "Світ як воля і уявлення".

У 1857 році Фет одружується з Марією Петрівною Боткіною, згодом подружжя купує хутір Степанівну. В 1873 році збувається його мрія – за ним закріплене батьківське прізвище Шеншин. Тепер Фет є власником великого маєтку Воробіївка в Курській губернії і ніщо не заважає йому повернутись до літературної діяльності. Він серйозно займається видавничою діяльністю, видає чотири книги віршів під загальною назвою «Вечірні вогні». Мотиви кохання, пей­зажні замальовки є провідними в останніх збірках, але вони більше, ніж попередні, пройняті філософським світо­сприйняттям. Дослідники відзначають близькість віршів останнього періоду творчості Фета до тютчевських: їм при­таманне поєднання трагічного і світлого, як, наприклад, у віршах "Смерть", "Alter ego", "Муза", "Сяяла ніч..." та ін. Головними темами "Вечірніх вогнів", як і поперед­ньої творчості поета, були природа, любов, краса, мис­тецтво, життя та смерть.

В цей період Фет пише дві частини «Моїх спогадів» і книгу «Ранні роки мого життя», випускає переклад усіх творів Горація, розпочатий ще в студентські роки.

Перекладацька діяльність поета 70-80-х років XIX ст. — важлива сторінка його творчого доробку, який налічує переклади багатьох шедеврів світової класики, зок­рема "Фауст" Й.-В. Гете, твори Горація, "Сатурн" Ювена-ла, "Вірші" Катулла, "Енеїду" Вергілія та ін. За перекла­дацьку діяльність його було обрано членом-кореспондентом Російської Академії наук.

Останні роки життя поета затьмарені хворобами, помирає він не доживши двох днів до свого 72-річчя в 1892 році.