«На Волзі»(1858)

Сільський маєток, у якому народився і зростав Некрасов, був розташований на «перехресті» двох страшних доріг. З одного боку пролягала сумнозвісна Владимирка - поштовий тракт, яким гнали в Сибір арештантів. З іншого боку - бурлаки тягли линву берегом Волги, потопаючи в піску і супроводжуючи свою нелюдську важку працю «розміреним похоронним криком». «Стогін цей у них піснею зветься», - писав Некрасов, уособлюючи в бурлаках долю і характер усього наро­ду. Тому могутня Волга, символ Росії, колиска поетового дитинства, названа у вірші «рікою рабства й туги». Слова Некрасова про «покоління людей», що живуть і гинуть на цих берегах «без сліду і без уроку для дітей», супроводжуються дошкульним риторичним запитанням до вічно «смутного, похмурого» бурлака: якби він був менш терплячим і покірним, то чим гіршою була б його доля? Однак бурлацькі сини так само покірно, як колись їхні батьки, ступають під ярмом із тим самим болісним приспівом: «Раз та два, ой!..» Спогад ав­тора вірша «На Волзі» про свої дитячі сльози і клятви не забути поба­ченого й почутого різко контрастує з цією незворушністю звичного, спадкового терпіння.

«На смерть Шевченка» (1861)

Вірш «На смерть Шевченка», присвячений памяті великого українського поета, написаний улюбленим некрасовським розміром — суворим і сумним дактилем. У вірші немає гніву і проклять, смерть великої людини зображена як звичайний факт, навіть бажаний для російської дійсності. Автор наголошує на закономірності долі народного заступника, недоречності його запізнілого каяття: суспільна жалоба лише виявом лицемірства. «Божа милість», «руських лю­дей провидіння грайливеє», «Бог же позазд­рив йому» - так із гірким сарказмом говорить Некрасов про причини загибелі українського генія. Про дійсні причини трагічних поневірянь Шевченка, звичайно, не можна було говорити вголос.

Характерно, що автор сприймає Шевченка як учасника загальноросійського визвольного руху.

«Панаєвський цикл»

Цикл був вміщений у четвертій частині збірника «Поезії»(1856) і присвячений важкій любові Некрасова до А.Я.Панаєвої. Дослідники часто порівнюють його із «денисьєвським циклом» Тютчева, адже поети створили вірші, що вражають своєю відвертістю, драматичністю переживань, описом складних взаємостосунків. Новаторство Некрасова виявилось в діалогічності лірики. Його ліричний герой – типовий різночинець, людина з важким характером, невпевнена у своєму праві на щастя. Лірична ж героїня – жінка горда і незалежна. Обоє вони вразливі, тому любов героїв стає справжнім випробуванням, бо супроводжується ревнощами, підозрами і сварками.