Основні мотиви лірики Некрасова

Коло мистецьких інтересів поета охоплювало «селянську» та «міську» теми, питання громадського обов’язку, сатиричне зображення привілейованих верств російського суспільства, тему поета і поезії, світ інтимних почуттів, героїчне минуле країни та думки про щасливе майбуття.

Російська столиця в поезії Некрасова поста­ла як похмуре, брудне, хаотичне місто, в якому розігруються жорс­токі людські драми. За будь-якою з міських сцен, зображених поетом, приховано «петербурзьку драму», драму соціальних контрастів. Вперше в поезії запанували теми бідності, що «згубніша за всяку заразу», беззахисності й безпорадності «маленької людини», недолі дітей - не­щасних рабів, прикутих до фабричних станків... «Ввижається мені усюди драма», - писав Некрасов.

Урбаністична лірика Некрасова демонструє також цілком нові для літератури жанрові форми: віршові нариси, куплети, фейлетони. «Важливим для поеми є стиль, відповідний до теми», - наголошував поет, а тому вільно використовував у своїх творах мову та фольклор міських низів, канцеляризми, бюрократичні «штампи».

Поет уперше в літературі над­звичайно широко й багатогранне зобразив людину з народу, сповне­ну пристрастей, мрій, думок; показав її у зіткненні з різними людь­ми, з природою, з містом.

У галереї створених Некрасовим образів простолюду є чимало таких, що стали ідеальним втіленням національного характеру. Деякі з них набули всеслов'янського значення. Так, своєрідний «гімн» російській селянці в поемі «Мороз, Червоний ніс» уславлює «тип вели­чавої слов'янки» - її вроду, поведінку, вдачу.

Некрасовська «муза помсти і печалі» знаходила відгук у багатьох українських авторів, зокрема Панаса Мирного, Лесі Українки.

«Поет і громадянин» (1856)

Вірш відкривав збірку «Поезії»(1856) і став свого роду сповіддю поета. В ньому Некрасов виклав свої погляди на призначення мистецтва: «оспівувати страждання» народу, який прикро вражає поета своїм терпінням, - у цьому вбачав Некрасов свій обов'язок і покли­кання, тема народної долі ставала символом громадянського обов'язку. Су­вора декларативність вимоги: «Поетом можеш ти не бути - громадя­нином мусиш буть», - постала в поезії Некрасова як висновок з аналізу суспільного життя.

«Роздуми біля парадного під'їзду»(1858)

Вірш «Роздуми біля парадного під'їзду» був написаний під живим враженням сцени, яку поет спостерігав із вікна квартири свого друга. Двірники і городові виганяли селян, що намагались зустрітись з вельможним паном, графом Муравйовим. У вірші конкретний факт має символічне узагальнення. Композиція вірша тяжіє до поеми: жоден селянин не описаний окремо, але всі вони мають образ однієї людини, що контрастує з образом вельможі. Третя частина містить широкі узагальнення, яке відрізняється від попередньої оповіді навіть стилістично: відсутній ораторський пафос, вірш наближується до пісні.

Тема народу, яка займає центральне місце у всій творчості Некрасова, звучить у цьому вірші. Поет нагадує своїм сучасникам про те, що Росія - це країна селянська й основну масу населення становлять саме ті мужики, яких міські мешканці бачать лише «біля парадного під'їз­ду» вельмож. Селяни довго, сумирно і покірливо очікують «прийому», але дарма - столичне начальство «не любить обідраної черні», і без­надійні ходаки мусять ні з чим повертатися додому...