Стертість твердих тканин зубів.
Процес стирання твердих тканин зубів виражений в тій чи іншій мірі у кожної людини і є результатом фізіологічної функції зубів - жування. Змикання зубів, пережовування їжі поступово призводить до стирання жувальних поверхонь і ріжучих країв, більш вираженого у людей середнього і похилого віку.
Фізіологічна рухомість зубів з віком призводить до утворення фасеток на контактних поверхнях зубів, які змикаються, в результаті чого замість точкового контакту між зубами виникає площинний. В.Ю.Курляндський розрізняє три основні стани твердих тканин зубів:
- відсутність стирання;
- фізіологічне стирання;
- патологічне стирання.
Під патологічним стиранням зубів розуміють такий стан підвищеного їх стирання, коли за короткий термін у зубі або зубах утворюються атипові контактні площадки, оточені гострими краями збереженої емалі. При цьому зуби втрачають свою анатомічну форму, взаємовідношення в зубних рядах змінюється, прикус знижується і зубні ряди не можуть сприймати функціональне навантаження без подальшого пошкодження твердих тканин.
В залежності від віку ступінь фізіологічного стирання зубів підвищується. За даними ряду авторів, у цивілізованих народів, що використовують кулінарну обробку їжі, до ЗО років стирання обмежується межами емалі, до 40 - зішліфовується дентин, процес поступово прогресує до 60-70 років, зменшення об'єму тканин досягає рівня коронкової порожнини зуба. Порожнина при цьому повністю заповнюється замісним дентином. До 30 років підвищене стирання зубів зустрічається рідко. В віці понад 30 років воно спостерігається в середньому в 18,5 % чоловіків і у 16,5 % жінок.
Загальновідомі випадки стирання зубів при постійній механічній дії на них різних предметів - у шевців, котрі утримують зубами гвіздки, в курців, що утримують мундштук або люльку. Виїмки на передніх зубах виникають у любителів гризти насіння соняшника, у швачок, які відкушують нитки, в музикантів, що грають на дерев'яних духових інструментах і т.д. стирання такого типу називають також узурами.
Причиною підвищеного стирання тої чи іншої групи зубів може бути стан прикусу. Стирання поверхонь різних груп зубів виникає в результаті використання неправильної конструкції знімних та незнімних протезів. Особливо часто стираються зуби, що є опорними під кламери, але не захищені штучними коронками.
Специфічні умови деяких виробництв є причиною виникнення професійних захворювань. Стирання зубів спостерігається у склодувів, ливарників, робітників цементних заводів тощо. Крім місцевих факторів існують і ендогенні. С ряд даних про виникнення патологічного стирання зубів при порушенні функцій ендокринних залоз (щитовидної, паращитовидної, гіпофізу), деяких захворюваннях ЦНС, при захворюваннях шлунково-кишкового тракту, хронічному холециститі, сечокам'яній хворобі, бруксизмі та ін. Багато авторів відзначають стирання зубів при ендемічному флюорозі, клиноподібному дефекті, ерозії твердих тканин і деяких спадкових ураженнях зубів.
Для терапевтичної стоматології, на думку М.І.Грошикова, найбільш вигідна наступна клініко-анатомічна класифікація, побудована на локалізації і ступені стирання:
І ступінь - незначне стирання емалі горбів і ріжучих країв коронок зубів;
ІІ ступінь - стертість емалі горбів ікол, премолярів, молярів і ріжучих країв
різців з оголенням поверхневих шарів дентину;
III ступінь - стирання емалі і оголення частини дентину до рівня порожнини
зуба.
Початковими клінічними проявами стирання зубів є підвищена чутливість до температурних подразників. З поглибленням процесу можуть приєднуватися болі від хімічних подразників, а потім і механічних. Однак, у деяких випадках в результаті відкладання замісного дентину з часом підвищена чутливість зменшується або зовсім зникає. Після того як емаль повністю втрачається процес стирання дентину значно прискорюється. Це веде до утворення гострих країв зубів, що часто є причиною травми язика, губів і щік. Стертість всіх або більшості зубів може зумовити зміну зовнішнього вигляду людини за рахунок зменшення нижнього відділу обличчя і різкого зниження прикусу, що в свою чергу призводить до виникнення болів у скронево-нижньощелеповому суглобі і суттєвих змін функції органів зубо-щелепової системи.
Лікування зубів з патологічною стиранням має певні труднощі. В першу чергу необхідно усунути місцеві причини. Усунення підвищеної чутливості проводиться з використанням тих самих методик, що і при лікуванні клиноподібних дефектів. Для усунення травми язика і слизової оболонки губів і щік необхідно зішліфовувати гострі краї зубів. При значному стиранні коронкова частина зубів може бути відновлена ортопедичними конструкціями. При локалізованій формі на стерті зуби слід виготовляти ковпачки з напаяними на них литими накладками на жувальні поверхні, металокерамікою.
При зниженні оклюзійної висоти нижнього відділу обличчя при генералізованій формі стирання зубів попередню висоту прикусу відновлюють незнімними або знімними протезами.