3. Статутний фонд і страхові резерви, як основні джерела забезпечення фінансової надійності страхової компанії

В структурі власних коштів страхових компаній найбільшу частку - понад 90 відсотків - займає статутний фонд. Головне його призначення - гарантувати (забезпечити) страхові виплати у випадках, коли страхових резервів для цього недостатньо. Таким чином, статутний фонд виступає додатковим джерелом фінансової надійності страхової компанії.

Згідно із Законом України „Про страхування” статутний фонд утворюється тільки в грошовій формі за рахунок купівлі акцій страхових компаній, котрі існують в формі акціонерних товариств. До 25 відсотків статутного фонду дозволяється формувати державними цінними паперами. Забороняється використовувати для формування статутного фонду векселі, кошти страхових резервів, а також кошти, отримані в кредит, в позику та під заставу, і вносити в статутний фонд нематеріальні активи. Мінімальний розмір статутного фонду компанії зі страхування життя – еквівалент 1,5 млн. євро, із загального (ризикового) страхування – еквівалент 1 млн. євро в українській валюті.

Максимальні розміри статутних фондів не обмежуються.

Страховики можуть брати участь в утворенні інших страхових компаній, але при цьому внесок до статутних фондів інших страховиків не повинен перевищувати 30 відсотків його власного статутного фонду, а до статутного фонду окремого страховика - не більше 10 відсотків. Ця норма не поширюється на страховика, який займається загальним (ризиковим) страхуванням і бере участь в заснуванні компанії зі страхування життя. Така норма введена для утворення компаній зі страхування життя.

На початковому етапі діяльності страхової компанії за рахунок статутного фонду зі згоди акціонерів можуть купуватися необхідні основні фонди, малоцінні і швидкозношувані предмети (меблі, організаційна і комп’ютерна техніка та інше), але після початку страхової чи інвестиційної діяльності ці кошти повертаються в статутний фонд. Якщо під час діяльності страхової компанії коштів зі страхових резервів не вистачить для виплати страхових сум чи страхових відшкодувань, вони можуть виплачуватись за рахунок статутного фонду з наступним їх відшкодуванням (поверненням) за рахунок прибутку від страхової чи інвестиційної діяльності. Акціонери можуть прийняти рішення про відшкодування усіх або частини виплат за їх рахунок.

В умовах нормальної діяльності страхової компанії статутний фонд використовується для інвестиційних операцій. Крім статутного, до власних коштів страховика відносяться гарантійний фонд та вільні резерви. До гарантійного фонду входять додатковий та резервний капітал, а вільні резерви повністю формуються за рахунок нерозподіленого прибутку. Методики їх формування не розроблені, мінімальні або максимальні розміри не встановлені. На практиці резервний капітал і вільні резерви вважаються одним і тим же фондом.

Первинним джерелом фінансової надійності страхової компанії є страхові резерви, розміри яких повинні бути відповідні до величин страхових зобов’язань згідно укладених договорів страхування. Це означає, що розміри страхових резервів можуть коливатися, хоч при стабільній діяльності страхової компанії вони ростуть відповідно до збільшення обсягів страхових операцій і пропорційно рівню їх ризиковості.

Згідно із Законом України „Про страхування” в редакції 2001 року страховики, котрі займаються ризиковим страхуванням, утворюють технічні резерви, а котрі займаються страхуванням життя – резерви із страхування життя. Технічні резерви складаються із резерву незароблених премій і резерву збитків, а резерви із страхування життя - з резервів довгострокових зобов’язань і резервів сум, належних до виплати

В ризиковому страхуванні страхові резерви утворюються тільки за рахунок нетто-ставки, а в страхуванні життя - за рахунок нетто-ставки та інвестиційного доходу страховика. Резерв незароблених премій в ризиковому страхуванні може перейти в резерв збитків за відомими страховими випадками і згодом бути виплаченим у вигляді страхового відшкодування. Якщо збитковість невисока, частина резерву незароблених премій переходить в зароблені премії і стає додатковим прибутком страховика. При страхуванні життя цей елемент відсутній, бо сформована страхова сума виплачується застрахованій особі. Ця ж схема дозволяє зрозуміти, чому розміри страхових резервів залежать від величини зобов’язань компанії. Якщо страховик перестане укладати нові договори страхування, то технічні резерви через рік знизяться до нуля. При страхуванні життя цей процес триватиме довше, бо мінімальна тривалість договорів страхування становить три роки.

В ризиковому страхуванні резерви незароблених премій включають частки від сум надходжень страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), що відповідають страховим ризикам, які не минули на звітну дату, а резерви збитків включають зарезервовані несплачені страхові суми та страхові відшкодування за відомими вимогами страхувальників, з яких не прийнято рішення щодо виплати або відмови у виплаті страхової суми чи страхового відшкодування.

Законом України „Про страхування” передбачено, що страховики, котрі займаються загальними (ризиковими) видами страхування, мають право запровадити види страхових резервів, котрі застосовуються в країнах Євросоюзу, а саме:

1. резерв незароблених премій;

2. резерв заявлених, але не виплачених збитків;

3. резерв збитків, котрі виникли, але не заявлені;

4. резерв катастроф;

5. резерв коливань збитковості.

П’ятиелементна структура страхових резервів із загального (ризикового) страхування більше відповідає характеру здійснюваних страхових операцій, ніж існуюча двоелементна. При страхуванні відповідальності заяви (претензії) щодо виплати збитків часто надходять через 1-2 роки після випадку. При страхуванні майна, а також при страхуванні відповідальності іноді мають місце катастрофічні збитки, пов’язані з дією стихійних сил природи, а останніми роками - з терористичними актами. Якщо для таких випадків не утворювати окремі резерви, то усі виплати - як звичайні, але виниклі в попередні роки, так і катастрофічні, виниклі в поточному році - здійснюватимуться за рахунок резерву незароблених премій, розмірів якого за останній (поточний) рік може не вистачити для відшкодування усіх виникаючих збитків. Тому п’ятиелементна структура технічних резервів доцільна, але для її застосування потрібні відповідні методики та спеціалісти - актуарії. В Україні такі методики відсутні, тому п’ятиелементна система технічних резервів поки що не застосовується.

При страхуванні життя та медичному страхуванні страховики формують окремі резерви за рахунок надходження страхових платежів і доходів від інвестування коштів сформованих резервів за цими видами страхування.

Кошти резервів із страхування життя не є власністю страховика і повинні бути відокремлені від його іншого майна. Страховик зобов’язаний обліковувати кошти резервів із страхування життя на окремому балансі і вести їх окремий облік.

Кошти резервів із страхування життя не можуть використовуватися страховиком для погашення будь-яких зобов’язань, крім тих, що відповідають зобов’язанням за договорами страхування життя, і не можуть бути включені до ліквідаційної маси у разі банкрутства страховика або його ліквідації з інших причин. Вони підлягають передачі іншому страховику за згодою страхувальника та застрахованої особи або поверненню застрахованій особі. Величина резервів довгострокових зобов’язань (математичних резервів) обчислюється актуарно окремо за кожним договором згідно з методикою формування резервів із страхування життя з урахуванням темпів зростання інфляції. Методика формування резервів із страхування життя, обсяги страхових зобов’язань залежно від видів договорів страхування життя, а також мінімальні строки дії договорів страхування життя встановлюються органом нагляду за страховою діяльністю.

Кошти страхових резервів повинні розміщуватися з урахуванням безпечності, прибутковості, ліквідності, диверсифікованості і повинні бути представлені активами таких категорій:

• грошові кошти на розрахунковому рахунку;

• банківські вклади (депозити);

• валютні вкладення згідно з валютою страхування;

• нерухоме майно;

• акції, облігації;

• цінні папери, що емітуються державою;

• права вимоги до перестраховиків;

• інвестиції в економіку України за напрямами, визначеними Кабінетом Міністрів України;

• банківські метали;

• кредити страхувальникам-громадянам, що уклали договори страхування життя, в межах викупної суми на момент видачі кредиту та під заставу викупної суми. У цьому разі кредит не може бути видано раніше, ніж через один рік після набрання чинності договором страхування, та на строк, який перевищує період, що залишився до закінчення дії договору страхування;

• готівка в касі в обсягах лімітів залишків каси, встановлених Національним банком України.

Кошти резервів із страхування життя можуть використовуватися для довгострокового кредитування житлового будівництва, у тому числі індивідуальних забудовників, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Страховикам забороняється здійснення інших видів кредитної діяльності.