3. Сутність співстрахування і порядок його здійснення

Співстрахування – особливий вид спільної діяльності страховиків, коли два або кілька страховиків одночасно за одним страховим договором (угодою про співстрахування) приймають на страхування значні страхові ризики одного страхувальника, дотримуючись, зазвичай, принципу пропорційної відповідальності. Визначення співстрахування подано в ст. 986 Цивільного кодексу України і ст. 11 Закону України „Про страхування”.

Кожен із співстраховиків відповідає перед страхувальником своєю частиною страхових зобов’язань. При цьому в договорі визначають права і обов’язки кожного співстраховика. За згодою між співстраховиками й страхувальником один зі співстраховиків (лідер) може представляти решту у взаємовідносинах із страхувальником, залишаючись відповідальним перед ним лише у межах обсягу своєї частки. Як правило, страховик з меншою відповідальністю погоджується на умови страхування страховика з більшою відповідальністю. При страхуванні об’єкта страхувальником не на повну його вартість страхувальник розглядається як один зі страховиків, що має відповідальність за недострахованою часткою.

Принципи співстрахування реалізуються під час роботи страхових пулів.

Страховий пул – це добровільне об’єднання страховиків, що створюється на підставі відповідної угоди для спільного страхування певних ризиків.

Завданнями функціонування страхових пулів є страхування великих і небезпечних ризиків (наприклад, авіаційних та космічних, перевезення небезпечних вантажів тощо); подолання недостатніх фінансових можливостей окремих страховиків; забезпечення фінансової стійкості страхових операцій; гарантування виплат страхувальникам.

Сутність функціонування пулу полягає в тому, що страховики згідно з угодою передають в пул премію за відповідними ризиками, а пул розподіляє згідно з переданою страховою премією відповідальність між його членами. Якщо ліміт відповідальності пулу перевищено, укладається договір перестрахування.

Розрізняють два типи пулів: пули співстрахування та пули перестрахування.

У пулі співстрахування страхувальнику видається поліс, де зазначено перелік членів пулу, які беруть участь у страхуванні певного ризику, і їхня частка в страховій сумі. Усі співстраховики передають у пул всі ризики певного виду, що розподіляються між ними в певній пропорції. Таким же чином розподіляються страхові премії, а при настанні страхових випадків – страхові виплати.

У перестрахувальному пулі його учасники передають у пул відповідні ризики понад суму власного утримання по всьому страховому портфелю або за окремими видами страхування, або за особливо небезпечними ризиками. У такому пулі його учасники самостійно здійснюють страхування і тільки надлишок ризиків передають у перестрахування до пулу.

На базі взятих у перестрахування ризиків створюється ретроцесійний договір перестрахування, у якому членам пулу розподіляються частки пропорційно до сум переданих ними у пул премій або у межах узгоджених лімітів відповідальності. Завдяки перестрахувального пулу досягається максимальне сукупне використання фінансових можливостей страховиків пулу, повною мірою використовується ємність національного страхового ринку й економляться валютні кошти, що необхідні при діяльності на зовнішніх страхових ринках. Головний недолік національних перестрахувальних пулів полягає в тому, що при настанні катастрофічних страхових випадків збитки повинні оплачуватися страховиками однієї країни.

Основні принципи організації пулу встановлюються в угоді про пул і визначають такі його умови функціонування:

• форму об’єднання – обов’язкову чи добровільну, зі створенням юридичної особи чи ні;

• форму прийняття ризиків та розподіл відповідальності – співстрахування чи перестрахування;

• вид відповідальності учасників пулу перед страхувальниками: часткову, солідарну або субсидіарну;

• форму взаємовідносин страхувальника з учасниками пулу: з будь-яким учасником пулу або лідером пулу;

• встановлення ліміту відповідальності пулу;

• проведення спільної політики з перестрахування відповідальності, що перевищує ємність пулу;

• здійснення спільної політики інвестування страхових резервів;

• проведення страхування на підставі єдиних правил страхування і тарифів;

• порядок об’єднання страховиків у страховий пул: вільний чи обмежений.

Перші страхові пули виникли в 60-х роках XX ст. у зв’язку зі зростанням збитків, пов’язаних із техногенними ризиками, а в сучасних умовах участь у страхових пулах нерідко є умовою дозволу страхування великих і небезпечних ризиків. Діяльність страхових пулів у низці країн регламентується спеціальними законодавчими актами (зокрема, в Російський Федерації діє Положення про страховий пул згідно з наказом Росстрахнагляду від 31 березня 1996 р. № 08‑11р/22 „Про діяльність страхових пулів”). У багатьох країнах, у тому числі в Україні, діяльність страхового пулу регулюється цивільним та господарським (контрактним) законодавством. У більшості країн діє обмеження на обсяг операцій страхових пулів шляхом встановлення норм антимонопольного законодавства, зокрема у Європейському Союзі обсяг операцій страхового пулу не повинен перевищувати 15% страхового ринку.

До основних видів страхових пулів належать:

• національні страхові пули, що створюються національними страховиками у певних видах страхування (наприклад, Німецький повітряний пул зі страхування авіаційних перевезень, Антитерористичний страховий пул Росії);

• ринкові регіональні пули, що створюються більшістю страховиків регіону для зростання ємності страхового ринку та утримання страхових премій;

• андеррайтерські пули, що утворюються шляхом об’єднання невеликих нових страховиків із більш досвідченими компаніями з метою набуття досвіду новими компаніями та утримання відповідної місткості ринку загалом.

В Україні відбувається процес формування і широкого використання механізмів страхових пулів – створено Ядерний страховий пул, пули зі страхування сільськогосподарських ризиків тощо.