4. Страхування екологічної відповідальності підприємств

Страхування екологічної відповідальності підприємств – це страхування відповідальності підприємств, діяльність яких може призвести до забруднення навколишнього середовища. Діяльність цих підприємств може бути пов’язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів і обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних речовин тощо. Страхування екологічної відповідальності як самостійний вид страхування сформувалося в середині XX ст. на основі договорів загальноцивільної відповідальності. Враховуючи дані про кількість випадків забруднення навколишнього середовища та обсяг їх впливу на довкілля (наприклад, Бхопал (Індія, 1984 р.), Чорнобиль (Україна, 1986 р.), можна твердити, що страхування екологічної відповідальності є одним із складних і перспективних видів страхування.

Забруднення навколишнього середовища відбувається шляхом викидів шкідливих речовин в атмосферу, водні або земельні ресурси або хімічних реакцій між нешкідливими речовинами і компонентами навколишнього середовища. У вузькому розумінні забруднення розглядається як викид і нагромадження речовин в обсязі, що не може поглинатися навколишнім середовищем:

1. За способом їх виникнення і вияву – випадкові (раптові) і невипадкові (ті, що здійснюються повільно і постійно).

2. За причиною їх виникнення – непередбачувані (здійснені під впливом непереборної сили) і такі, які можливо було передбачити (тобто, на які можна було вплинути і попередити).

3. За відповідальністю за їх виникнення – ті, що з’явилися внаслідок навмисних дій чи внаслідок випадкових подій.

Законодавчі вимоги до охорони довкілля встановлені в Законі України „Про охорону навколишнього природного середовища”. Згідно з чинним законодавством, відповідальність забруднювача за забруднення й зниження якості природних ресурсів залежить від його статусу:

1. Підприємство, діяльність якого є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо не доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

2. Решта підприємств звільняються від відповідальності за забруднення, якщо доведуть, що шкода заподіяна не з їхньої вини.

Потерпілі особи також мають право на відшкодування втрачених прибутків за час відновлення їх здоров’я і стану довкілля до попереднього рівня.

Особливостями проведення страхування екологічної відповідальності є [14, 16]:

• страховим випадком вважається тільки випадкове забруднення;

• з відповідальності страховика виключаються: навмисні дії; помилки, що збільшують імовірність спричинення шкоди; збитки, що діяли до початку страхування; збитки пов’язані з генетичною шкодою; збитки внаслідок воєнних дій, масових заворушень, порушень громадського порядку, терористичного акту;

• страхова виплата здійснюється у межах, визначених законодавством, з урахуванням судових витрат;

• у страхову виплату не входять суми штрафів.

В Україні діє два види обов’язкового страхування, що забезпечують вирішення питань захисту довкілля.

Обов’язкове страхування цивільної відповідальності суб’єктів господарювання за шкоду, яка може бути заподіяна пожежами й аваріями на об’єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежовибухонебезпечні об’єкти та об’єкти, господарська діяльність на яких може призвести до аварій екологічного і санітарно-епідеміологічного характеру (далі - об’єкти підвищеної небезпеки) здійснюється згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2002 р. № 1788.

Метою проведення цього страхування є забезпечення компенсації шкоди, заподіяної життю, здоров’ю і майну третіх (потерпілих) осіб, зокрема довкіллю (природним ресурсам, територіям та об’єктам природно-заповідного фонду), внаслідок пожеж і/або аварій на об’єктах підвищеної небезпеки. Страхування провадиться відповідно до Законів України „Про страхування” та „Про об’єкти підвищеної небезпеки”.

Страхувальники – суб’єкти господарювання, яким об’єкти підвищеної небезпеки належать згідно з правом власності, повного господарського відання або оперативного управління або які користуються чи володіють об’єктами підвищеної небезпеки.

Потерпілі (треті) особи – фізичні і юридичні особи, яким може бути заподіяна або заподіяна пряма шкода внаслідок пожежі і/або аварії на об’єкті підвищеної небезпеки, крім осіб, які знаходилися в трудових відносинах із страхувальником, а також тих, які несанкціоновано або під час виконання службових обов’язків перебували на об’єкті підвищеної небезпеки. Страховим випадком вважається заподіяння прямої шкоди третім особам внаслідок пожежі і/або аварії на об’єкті підвищеної небезпеки під час дії договору страхування.

Відшкодуванню підлягає пряма шкода, заподіяна внаслідок пожежі і/або аварії на об’єкті підвищеної небезпеки життю, здоров’ю і майну третіх осіб, яке на момент настання страхового випадку перебувало у їх володінні чи користуванні, включаючи природні ресурси, території та об’єкти природно-заповідного фонду.

Страхова сума визначається за кожним конкретним об’єктом підвищеної небезпеки відповідно до категорії небезпеки (перша, друга, третя) і може бути встановлена відповідно обсягом 200, 70 або 45 тис. неоподатковуваних мінімумів доходів громадян на момент обчислення страхової суми.

Розмір максимального річного страхового тарифу у відсотках від страхової суми визначається залежно від категорії небезпеки об’єкта підвищеної небезпеки і становить відповідно: 1,5%; 0,6% і 0,4%.

Страхові виплати проводяться у такому розмірі:

1. На відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров’ю третіх осіб внаслідок настання страхового випадку, – 50% страхової суми, зокрема на одну особу страхова виплата не перевищує 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

2. На відшкодування шкоди, заподіяної природним ресурсам, територіям і об’єктам природно-заповідного фонду, – 30% страхової суми.

3. На відшкодування шкоди, заподіяної майну третіх осіб, – 20% страхової суми.

Страховик має право відмовити у виплаті страхового відшкодування у випадках, передбачених Законом України „Про страхування”, а також у разі:

• коли шкоду, заподіяну внаслідок стихійного лиха, неможливо було передбачити;

• коли страховий випадок стався внаслідок воєнних дій, масових заворушень, порушень громадського порядку, терористичного акту.

Обов’язкове страхування цивільної відповідальності за ядерну шкоду здійснюється згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 2003 р. № 953 з урахування вимог Законів України „Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку”, „Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення”, „Про страхування” та Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду від 21 травня 1963 р.

Страховик зобов’язаний стати членом Ядерного страхового пулу. Страхувальником є оператор ядерної установки, призначений державою в установленому порядку.

Страховим випадком є набрання законної сили судовим рішенням щодо відшкодування ядерної шкоди при укладенні договору про відшкодування ядерної шкоди, стороною якого є страховик. Не підлягають страхуванню випадки заподіяння ядерної шкоди внаслідок ядерного інциденту, який спричинений:

• воєнними діями, збройними конфліктами, громадянською війною, повстаннями, політичними або громадянськими заворушеннями, страйками, терористичними актами;

• діями непереборної сили, зокрема природними явищами, що мають винятковий, неминучий, непередбачуваний характер.

Не відшкодовуються збитки, пов’язані з відшкодуванням моральної шкоди, втраченою вигодою, негативними наслідками від генетичних змін.

Загальна страхова сума за договором обов’язкового страхування еквівалентна 150 млн. СПЗ за кожний ядерний інцидент, а також сукупно за усіма страховими випадками, які сталися під час дії договору обов’язкового страхування.

Відповідальність страховика визначена в неоподатковуваних мінімумах доходів громадян (НМДГ), установлених на момент винесення судового рішення або укладання договору про відшкодування ядерної шкоди:

• за кожного померлого – 2 000 НМДГ;

• за шкоду, заподіяну здоров’ю особи, – 5 000 НМДГ, але не більше ніж обсяг фактично заподіяної шкоди на кожного потерпілого;

• за шкоду, заподіяну майну особи, – 5 000 НМДГ, але не більше ніж обсяг фактично заподіяної шкоди.

Якщо обсяг ядерної шкоди перевищує загальну страхову суму за договором страхування, виплати здійснюються почергово в такому порядку: у разі смерті; у разі встановлення інвалідності; у разі тимчасової непрацездатності; у разі заподіяння шкоди майну фізичних осіб; у разі заподіяння шкоди майну юридичних осіб.

Якщо у період дії договору обов’язкового страхування стався ядерний інцидент, внаслідок якого була заподіяна ядерна шкода, відповідальність страховика, передбачена договором обов’язкового страхування, зберігається протягом 10 років із дня заподіяння шкоди майну осіб і безстроково – для ядерної шкоди, заподіяної життю або здоров’ю осіб.

Виплата страхового відшкодування здійснюється у термін, що не перевищує одного місяця з моменту настання страхового випадку.