4. Світова практика державного регулювання страхового ринку

Світова практика виробила два принципових підходи до державного регулювання страхового ринку. Кожний з підходів реалізується в рамках визначеної системи права - континентальної й англо-американської.

Система континентального права, що існує в Німеччині, Франції, Італії, Іспанії, Японії й інших країнах, заснована на точній законодавчій регламентації діяльності суб’єктів ринку, при цьому основними джерелами права є закони і кодекси. У рамках континентальної системи права діє модель твердого регулювання страхової справи, що характеризується детальною регламентацією всіх сторін діяльності страховиків і систематичним контролем за дотриманням законодавства при проведенні страхових операцій.

Для континентальної моделі регулювання страхування, особливо для ранніх етапів її розвитку, були характерні такі форми регулювання, як затвердження органами страхового нагляду страхових тарифів, або встановлення рамок коливання тарифів, затвердження змісту типових форм договорів страхування, перевірка виконання бізнес-планів, нагляд за поточними операціями, регулярні перевірки страхових компаній і т.п.

Основну рису англо-американської системи права, що діє в США, Великобританії, Австралії, Канаді і в інших країнах, юристи бачать у тім, що в ній закон не є єдиним переважним джерелом права, поряд з ним важливу роль відіграє судовий прецедент. Законодавство визначає найбільш загальні умови, правові рамки економічної діяльності без детальної регламентації. У рамках даної правової системи будується ліберальна модель регулювання страхування, у якій основна увага приділяється контролю фінансового стану компаній на основі вивчення їх звітності; відсутня тверда регламентація страхових операцій, затвердження страхових тарифів і т. ін.

Ліберальна модель має два різновиди - децентралізовану і централізовану. Розбіжності в ступені централізації державного регулювання страхування обумовлені принципами державного устрою країни (федеративна або унітарна держава).

Децентралізована модель державного регулювання (США) відповідає принципам економічного федералізму. Кожен штат має власну, автономну страхову систему і, відповідно, власний орган страхового нагляду, що встановлює нормативи страхової діяльності в штаті і контролює звітність функціонуючих у штаті страховиків. Єдиного органу страхового нагляду немає. На федеральному рівні регулюються лише окремі ділянки діяльності страхових компаній, основні ж регулюючі дії здійснюються органами страхового нагляду в штатах. Велика частина нормативів і вимог до страховиків не уніфікована. Децентралізоване регулювання приводить до того, що в різних штатах страховики поставлені в зовсім різні за деякими позиціями умови.

Централізована модель (Великобританія) характеризується єдністю системи регулювання. У британській системі діє єдиний орган страхового нагляду. Усі страховики в країні підкоряються загальним правилам і нормативам. Така система зручніша як для цілей державного регулювання страхування, так і для самої страхової діяльності.

Британська модель зовні здається найбільш ліберальною стосовно страховиків. Важливе значення в ній, поряд з державним регулюванням, мають механізми саморегулювання. Саме тому при аналізі британської моделі не слід забувати про те, що в рамках даної моделі багато регулюючих функцій передані державою саморегульованим організаціям, а не виключені взагалі.

Операції із страхування, як і в континентальній моделі, підлягають ліцензуванню, але нагляд за діяльністю страховиків з боку державних органів порівняно слабкий і відноситься переважно до контролю фінансового стану.

Британська модель регулювання страхування була прийнята за основу при створенні уніфікованої системи регулювання на рівні Європейського Союзу.

Нині європейські країни характеризуються розвинутою страховою системою, що дозволяє пропонувати клієнтам близько 400-500 видів страхування. Багаті страхові традиції кожної з країн Європи, а також процеси економічної інтеграції створили передумови об’єднання національних страхових систем у єдиний європейський страховий ринок, що характеризується дуже високим рівнем розвитку страхування. Датою створення Єдиного страхового ринку, на якому зараз функціонують близько 5000 страховиків, вважають 1 липня 1994 року.

На європейському рівні міждержавна система регулювання страхування поєднує саморегулювання і державне регулювання страхової діяльності.

Саморегулювання здійснюється міжнародними об’єднаннями страховиків. Головне з них у Європі - Європейський комітет зі страхування (ЄКС), - створений у 1953 році за 5 років до утворення Європейського Співтовариства, як консультаційний і координаційний центр, покликаний сприяти розвитку страхування в Європі і представляти інтереси європейського страхового ринку в міжнародному масштабі.

Основне завдання ЄКС - представляти інтереси страховиків країн-членів ЄКС у міжнародних організаціях, у першу чергу в Європейському Союзі.

Напрями роботи ЄКС:

• сприяння формуванню страхової культури в суспільстві;

• організація конференцій;

• видавнича діяльність у сфері страхування;

• розвиток інформаційного забезпечення страховиків;

• участь у розробці міжнародних норм права;

• захист економічних інтересів учасників національних ринків у взаєминах з їхніми урядами й ін.

Державне регулювання страхування на рівні ЄС ґрунтується на прийнятті і виконанні Директив, видаваних окремо за страхуванням життя і ризиковим страхуванням. Для знову створюваних компаній діє заборона сполучати страхування життя з іншими видами страхування, однак деяким діючим компаніям як виняток дозволено продовжувати діяльність у двох сферах.