2. Страхове законодавство як інструмент регулювання страхового ринку

Правові відносини, пов’язані зі страховою діяльністю, включають:

• правовідносини між страховиком і страхувальником у процесі страхування, тобто під час формування і використання страхового фонду;

• правовідносини, що виникають для забезпечення здійснення страхування, тобто у зв’язку з діяльністю страховика як суб’єкта господарювання.

Страхові відносини між страхувальником і страховиком регламентуються цивільним правом, тому що страхування є видом цивільно-правових відносин.

Підставами виникнення цивільних прав і обов’язків, зокрема, є:

• договори й інші правочини;

• завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

• інші юридичні факти.

Страхові правовідносини належать до зобов’язального права, оскільки відповідно до договору страхування виникають зобов’язання.

Страхове законодавство України формується на підставі актів цивільного законодавства України:

1. Конституції України – основи цивільного законодавства України.

2. Цивільного кодексу України – основного акта цивільного законодавства України та інших кодексів України.

3. Законів України (ухвалюються відповідно до Конституції України та Цивільного Кодексу).

4. Актів Президента України у випадках, встановлених Конституцією України.

5. Постанов Кабінету Міністрів України.

6. Нормативно-правових актів інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та Цивільним кодексом.

Базою страхового законодавства України є Закон „Про страхування” від 7 березня 1996 р. № 86/96-ВР (Дотаток Б). Закон регулює відносини у сфері страхування і спрямований на створення ринку страхових послуг, зміцнення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій і громадян. Дія Закону не поширюється на державне соціальне страхування. Закон складається з п’яти розділів.

У першому розділі розглянуто загальні положення: поняття про страхування, суб’єкти страхування (страховики, страхувальники, застраховані особи, вигодонабувачі), об’єкти страхування, форми страхування, види добровільного й обов’язкового страхування і вимоги до їх здійснення, основні поняття страхування (страховий ризик і страховий випадок, страхова сума, страхова виплата, страхове відшкодування і франшиза, страховий платіж, страховий тариф), методи співпраці страховиків (співстрахування, перестрахування), вимоги до об’єднань страховиків, товариства взаємного страхування і здійснення посередницької діяльності у сфері страхування.

Другий розділ Закону визначає умови укладання, дії і припинення договорів страхування. Подано визначення і зміст договору, правил страхування, заходи щодо укладання і початку дії договору страхування, відомості про валюту страхування, обов’язки страховика і страхувальника, умови зміни страхувальника в договорі страхування, порядок і умови здійснення страхових виплат та відмови у них, умови переходу до страховика прав страхувальника щодо особи, відповідальної за заподіяні збитки, умови припинення дії та визнання договору страхування недійсним.

У третьому розділі встановлено умови забезпечення платоспроможності страховиків, подано вимоги до формування, розміщення страхових резервів і управління ними, визначено фонди страхових гарантій, особливості ведення бухгалтерського обліку і звітності страховиків та необхідність публікації страховиками річних балансів.

У четвертому розділі розкрито сутність державного нагляду за страховою діяльністю в Україні. Визначено мету державного нагляду за страховою діяльністю, функції і права спеціального уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах нагляду за страховою діяльністю вимоги до ліцензування страхової діяльності та причини відмови у видачі ліцензії, порядок розгляду спорів щодо відкликання ліцензії. Йдеться про таємницю страхування, розкриваються взаємовідносини страховика і держави, державні гарантії щодо прав і законних інтересів страховиків, умови і заходи здійснення ліквідації, реорганізації та санації страховика, умови страхування іноземців, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб на території України, порядок розгляду спорів, умови застосування правил міжнародних договорів.

У п’ятому розділі Закону подано „Прикінцеві положення”, що конкретизують дату впровадження Закону загалом і окремих його положень, вимоги до узгодження з цим законом інших законів і нормативно-правових актів.