Тема 6: Державне регулювання страхової діяльності

1. Розвиток державно–правового регулювання страхової діяльності в Україні.

2. Страхове законодавство як інструмент регулювання страхового ринку.

3. Органи, що здійснюють нагляд за страховою діяльністю.

4. Світова практика державного регулювання страхового ринку.

Ключові терміни:

Державно-правове регулювання, Закон України ”Про страхування”, страховий нагляд, норми страхування, механізм регулювання.

1. Розвиток державно–правового регулювання страхової діяльності в Україні

Державно-правове регулювання діяльності у сфері страхування визначається декількома напрямками:

1) пряма участь держави у становленні системи страхового захисту майнових інтересів, що обумовлюється необхідністю:

• надання гарантій соціального захисту визначеним групам населення і проведенням деяких видів обов’язкового страхування за рахунок бюджетних коштів;

• визначення правил і порядку участі держави у страхуванні некомерційних ризиків для захисту інвестицій, у тому числі й іноземних, та страхуванні експортних кредитів;

• надання гарантій фінансовим ресурсам страховиків, що розміщуються у формі державних цінних паперів;

• створення цільових резервів, що компенсують неспроможність окремих страхових організацій при виконанні ними зобов’язань за договорами довгострокового страхування життя і пенсійного страхування.

2) законодавче забезпечення становлення і захисту національного страхового ринку, яке має комплексний характер і може бути виділене як окрема комплексна галузь законодавства, що включає в себе нормативно-правові акти, які регулюють діяльність у сфері страхування.

Законодавче регулювання страхової діяльності в Україні має особливу історичну специфіку.

Страхове законодавство в колишньому СРСР протягом усієї його історії будувалося на базі державної монополії на страхову діяльність. Оскільки всі страхові операції здійснювалися державною установою (Держстрахом), була відсутня необхідність у формуванні законодавчої бази, що визначає фінансові й організаційні вимоги до страховиків. Окремі аспекти страхової діяльності регулювалися постановами ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР, нормативними документами Держстраху й Укрдержстраху, тобто існувала державна монополія на страхову діяльність.

У становленні законодавчого регулювання страхової діяльності в Україні можна зазначити три основних етапи.

Перший етап (з 1991 по 1993 р.) характеризувався відсутністю будь-якої методологічної і законодавчої бази, що регулювала страхову діяльність. На даному етапі спостерігалося утворення великої кількості страховиків (близько 800), що пропонували населенню різні страхові послуги. Діяльність таких компаній регулювалася тільки законами „Про підприємництво” і „Про господарські товариства”. Не існувало законодавчих вимог до величини статутного капіталу, платоспроможності, правил проведення страхування. Був відсутній також державний контроль за діяльністю страховиків.

Формування ринкових відносин в Україні супроводжувалося реформуванням регіональних філій колишнього Укрстраху. З метою формування конкурентного середовища на страховому ринку була створена Національна акціонерна страхова компанія „Оранта” (НАСК „Оранта”).

Другий етап (з 1993 по 1996 р.) характеризувався прийняттям у травні 1993 р. Декрету „Про страхування”, проект якого був розроблений Кабінетом Міністрів України. Декрет встановлював окремі вимоги до проведення страхової діяльності: необхідність одержання ліцензії, формування статутного капіталу в розмірі $ 5000, перелік вимог до умов страхування. У 1993 р. був створений Комітет зі справ нагляду за страховою діяльністю (Укрстрах-нагляд). На цьому етапі відбулося також структурування ринку за видами страхових послуг (майнове страхування, особисте і страхування відповідальності). Завдяки встановленню мінімальних вимог до величини статутного капіталу, кількість страховиків на страховому ринку України скоротилася приблизно до 500. На даному етапі на страховому ринку діяли такі страхові організації:

• філії колишнього Держстраху в системі НАСК „Оранта”;

• страхові компанії, створені міністерствами, відомствами, фінансово-промисловими союзами для обслуговування ризиків своїх підприємств;

• страхові компанії, створені на основі приватного (акціонерного) капіталу.

Третій етап (1996–2001 рр.) Затверджений у березні 1996 р. Закон України „Про страхування” позначив початок третього етапу розвитку страхового ринку. Законом були встановлені нові вимоги до величини статутного капіталу (не менше 100 тис. ЕКЮ для резидентів-страховиків і 500 тис. ЕКЮ для страховиків за участю іноземних юридичних осіб).

До нововведень Закону також можна було віднести:

• поділ страхових компаній на дві групи - страхові компанії, що здійснюють ризикове страхування і страхові компанії, що здійснюють довгострокове страхування життя;

• нові вимоги до забезпечення платоспроможності страхових компаній і формування страхових резервів;

• необхідність актуарних розрахунків тарифних ставок;

• нові вимоги до складання договору і правил проведення страхування;

• розширення повноважень Укрстрахнагляду.

В Україні з 2003 р. функції державного органу з нагляду за страховою діяльністю виконує Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг.