Розділ 3 шляхи удосконалення функціонування агропромислового комплексу україни

3.1. Стримуючі фактори розвитку апк України

Галузь сільського господарства країни має значний вплив не лише на економіку та соціальні відносини, а й визначає рівень продовольчої незалежності та економічної безпеки країни. Економіка України характеризується цілим рядом проблем, які роблять неможливим високорентабельне і конкурентоспроможне виробництво сільськогосподарської продукції. В результаті проведених економічних реформ не тільки не покращилася якість виробленої продукції, але і знизилися обсяги її виробництва, що спричинило за собою втрату населенням реальних доходів і привело до зниження рівня життя.

Сільськогосподарське виробництво переживає далеко не кращі часи.

Значна зношеність основних ресурсів підприємств, зростання цін на засоби виробництва і оборотні кошти, диспаритет цін на сільськогосподарську продукцію, імпорт сільськогосподарської продукції та інші негативні моменти поставили на грань банкрутства значну частку сільськогосподарських підприємств.

Сільське господарство країни є проблемною нестабільною галуззю, яка практично не забезпечена сучасною технікою та новими технологіями, що призводить до низької продуктивності виробництва та не конкурентоспроможності сільськогосподарської продукції на світовому ринку [15].

Основні стримуючі фактори розвитку агропромислового комплексу наступні:

• фізичне, технологічне та моральне зношення основних виробничих фондів сільськогосподарських підприємств;

• низький рівень життя мешканців села, низькі заробітні плати осіб, які зайняті у сільському господарстві, безробіття, зниження народжуваності на селі, старіння сільського населення, міграція у пошуках роботи, масовий виїзд молоді в міста, процес «старіння» кадрів с/г;

• зниження рівня родючості ґрунтів, малоефективне використання наявних земель сільськогосподарського призначення;

• нераціональне використання земельних, трудових та фінансових ресурсів аграрної сфери;

• відсутність необхідної підтримки сільськогосподарських виробників на державному рівні, що проявляється у недосконалості цінової, фінансової, кредитної та інвестиційної політики держави по відношенню до аграрників;

• техніко-технологічна база України в с/г є дуже застарілою і працює ще з Радянських часів. Вітчизняна машинобудівна промисловість, що нараховує майже півтори сотні розрізнених підприємств, не модернізована, оснащена технічно застарілим устаткуванням, технологічно відстала: зношеність технологічного устаткування досягає 70-80%, його середній вік - 30-35 років, а самі технології виробництва машин – жорсткі [11].

Положення села катастрофічне. Наявні в Україні фермерські господарства ледве зводять кінці з кінцями. Адже тільки 66% з них мають трактора, 39% - автомобілі, 28% - сіялки, до цього призвела відсутність фінансування збоку держави та занепад вітчизняного машинобудування. В країні практично не залишилось підприємств які б випускали трактори, сіялки та іншу техніку для обробки землі. Український фермер змушений закупати імпортну техніку, тоді як в радянські часи село було на сто відсотків забезпечено всім необхідним обладнанням вітчизняного виробництва.

Дрібному підприємцеві практично неможливо за прийнятну ціну продати картоплю, городину або мед. Особливо проблематично нормально збути продукцію тваринництва, яке після останніх розв'язків уряду стає ще збитковіше. Сьогодні селянинові невигідно тримати навіть корову, яка за всіх часів справедливо вважалася годувальницею сільської родини. Оплата праці на селі - найнижча серед усіх галузей економіки. Якщо в 1990 році вона становила 95% від середньої по країні, то сьогодні - тільки 35% [1].

Отже, стримуючі фактори розвитку агропромислового комплексу України досить численні. До них можна віднести:

- відсутність тісної взаємодії держави і приватного бізнесу в аграрній сфері;

- різке зниження витрат на аграрну науку;

- непідготовленість кадрів;

- низький рівень платоспроможного попиту на інноваційну продукцію сільського господарства;

- зниження фінансування заходів щодо освоєння науково-технічних досягнень у виробництві і відповідних інноваційних програм сільського господарства;

- до теперішнього часу не розроблені механізми, що стимулюють розвиток інноваційного процесу в сільському господарстві тощо.

В Україні аграрною наукою за останні роки розроблено значну кількість інновацій, реалізація яких в сільському господарстві дозволила б підняти його на якісно новий рівень. Однак ступінь реалізації інновацій у товаровиробників була і залишається низькою.

У зв'язку з цим в даний час стоїть питання про необхідність створення ринку інновацій, який може допомогти у вирішенні таких проблем, як самофінансування, перехід на ринкові механізми існування наукових установ, збільшення конкурентоспроможності вітчизняного сільськогосподарського ринку.