36. Склад видатків на соціальне забезпечення. Порядок їх планування.

До видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення населення належать видатки, спрямовані на адресну підтримку малозабезпечених громадян, забезпечення прожиткового мінімуму різних груп населення, соціальний захист осіб, що опинилися у скрутному становищі, пенсійне забезпечення, фінансування закладів і програм соціального забезпечення неповнолітніх і молоді, витрати на утримання будинків-інтернатів для старих та інвалідів, видатки, пов´язані з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, державні програми соціального забезпечення: притулки для неповнолітніх (у разі, якщо не менше 70% кількості дітей, які перебувають у цих закладах, формуються на території відповідного міста чи району), територіальні центри і відділення соціальної допомоги на дому; державні програми соціального захисту: пільги ветеранам війни і праці, допомога сім’ям з дітьми, додаткові виплати населенню на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг, компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян; державні програми підтримки будівництва (реконструкції) житла для окремих категорій громадян. Законодавством України передбачається соціальний захист понад двадцяти різних видів допомоги та пільг. До них належать такі групи населення:

- ветерани праці та громадяни похилого віку;

- військовослужбовці;

- матері з дітьми;

- інваліди з дитинства і діти-інваліди;

- діти, які перебувають під опікою чи піклуванням;

- громадяни, що постраждали від Чорнобильської катастрофи;

- учасники бойових дій та ветерани Великої Вітчизняної війни;

- сім´ї з незначними доходами;

- молоді сім´ї;

- інші категорії населення.

Планування витрат, що спрямовуються з бюджету на соціальний розвиток, відбувається на основі економічних нормативів і фінансових норм. Нормативи встановлюються Кабінетом Міністрів України, як правило, на одного учня, одного жителя, одну установу тощо. Витрати на зазначені цілі можуть збільшуватися за рахунок доходів, які отримує установа, або додаткових джерел, знайдених місцевими радами.

Для поліпшення планування витрат на утримання установ соціальної сфери є розроблення фінансових норм за категоріями видатків.

Фінансова норма — це науково обґрунтований розмір витрат фінансових ресурсів на різні види діяльності установ у розрахунку на відповідну одиницю.

Розрахунок фінансових норм для бюджетних установ є таким:

1) розрахунок індивідуальних норм за категоріями видатків бюджетних установ;

2) на основі індивідуальних норм — розроблення укрупнених норм;

3) на основі укрупнених норм — розроблення зведених норм.

Фінансові норми уточнюються і переглядаються один раз на 5 років. Індивідуальні норми використовуються під час планування на рівні бюджетних установ, укрупнені — на рівні міністерств і відомств, зведені — держави чи області.

36. Склад видатків на соціально-культурні установи і заходи. Принципи кошторисного фінансування.

Видатки місцевих бюджетів на соціально-культурні заходи включають витрати на освіту, охорону здоров´я, соціальний захист і соціальне забезпечення населення, культуру і мистецтво, фізичну культуру і спорт. Обсяг цих видатків щорічно збільшується. Згідно з бюджетною класифікацією до закладів культури і мистецтва (код Головного розпорядника бюджетних коштів 18000000 – Міністерство культури та мистецтв) - належать:

0820 Культура та мистецтво

0821 Театри

0822 Художні колективи, концертні і циркові організації

0823 Кінематографія

0824 Творчі спілки

0825 Бібліотеки

0826 Музеї і виставки

0827 Заповідники

0828 Клубні заклади

0829 Інші заходи та заклади в галузі культури та мистецтва.

Фінансування установ культури та мистецтва здійснюється за рахунок державного бюджету й місцевого бюджету, а також коштів від надання платних послуг. Установи культури і мистецтва, які фінансуються за рахунок державного і місцевого бюджетів , складають єдиний кошторис доходів і видатків, який затверджує вища організація. Планування витрат здійснюється в тому ж порядку, що і в інших бюджетних установах. Так оплата праці планується виходячи з типових штатів, встановлених для кожного виду установ залежно від обсягу їхньої діяльності. Для невеликих установ культури складаються загальні кошториси. Зведене планування здійснюється за видами установ на основі середньої кількості установ кожного типу та середньої норми витрат з виділенням витрат на оплату праці. Окремі заклади культури та мистецтва мають власні доходи від основної діяльності. Для установ з бюджету планується сума дотації у розмірі витрат, що не покривається власними доходами. Треба зазначити, що держава у сфері культури та мистецтва здійснює політику пільгового оподаткування. Найбільшим підрозділом кошторисно-бюджетного фінансування є соціально-культурні заходи. Кошторисно-бюджетне фінансування – метод безповоротного, безвідплатного відпуску грошових коштів на утримання установ, що перебувають на повному фінансуванні з бюджету, та на основі фінпланів –кошторисів витрат. Фінансування культури здійснюється на нормативній основі за рахунок республіканського і місцевих бюджетів, а також коштів підприємств, організацій, громадських об’єднань. Держава гарантує необхідні асигнування на розвиток культури в розмірі не менше 8 відсотків від НД України. Місцеві Ради народних депутатів мають право у порядку передбаченому законодавством, збільшувати видатки для потреб культури понад установлені норми. Установи культури, крім коштів, які вони одержують з місцевих бюджетів або ДБ на своє утримання, використовують на свої потреби спеціальні кошти, які надходять від реалізації квитків до музеїв, на виставки та ін. При фінансуванні культури головними розпорядниками бюджетних коштів є Міністерство культури України, міністри та керівники державних комітетів та відомств України, а також АРК у підпорядкуванні яких знаходяться підприємства, організації, заклади культури. Розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня є керівники відповідних закладів, підприємства , організації. Фінансування за державним бюджетом України здійснюється Мін.фінансів України шляхом надання головним розпорядникам права використання бюджетних коштів. Після отримання коштів із бюджетів на свої рахунки, головні розпорядники у встановленому порядку перераховують кошти на поточні рахунки підвідомчих підприємств та закладів культури. По бюджетах міст районного підпорядкування, сільських та селищних бюджетах фінансування здійснюється відповідними виконавчими комітетами органів місцевого самоврядування. Кожне підприємство, організація або заклад культури отримує асигнування лише з одного бюджету. Розподіл установ культури на ті, що фінансуються з ДБ і ті, що фінансуються з місцевих бюджетів здійснюється в залежності від їх значимості та підпорядкування. Кошторис видатків підприємства, організації, закладу культури складається відповідно статтям бюджетної класифікації.