8. Україна і Друга світова війна (1939-1945 рр.). Рух Опору. 253

півстоліття заперечувало, давав можливість Сталіну збільшити тери­торію СРСР майже до кордонів Російської імперії 1913 р. Німеччина давала згоду на приєднання до Радянського Союзу Фінляндії, Есто­нії, Латвії, Західної Білорусі, Західної Волині та Східної Галичини.

Тернопіль

«■їв Кам'яиець- ^ВІННМЧ"

^Подільський

Ь К А \Р С \Р

і ¹⁴ ГоМЄЛЬ ^

і, Чернігії

ІЗ

київ* ШЙЗ

Житомир

Суми

Кіровоград

Орел

Ф Курськ Вороніж

'■"V

Харків Полтава

Ворошиловград Дніпропетровськ Сталіне Запоріжжя

Столиці союзних республік СРСР

ИНІВ Одеса

1940

Ростов

Краснодар

Сімферополь

Центри областей Української РСР на грудень 1940 р.

Ч О Р а <: * ' <^п

Україна у 1939-1940 рр.

У свою чергу, Німеччина отримала повну свободу дій у Європі і забезпечила собі поставки з Радянського Союзу воєнно-стратегіч­них матеріалів і продовольства.

Початок Другої світової війни

Пакт “Молотова-Ріббентропа” перетворив СРСР на фактичного союзника фашистської Німеччини і розв’язав руки Гітлеру в його агресії у Європі. 1 вересня 1939 р. нацистські війська напали на Поль­щу. Зв’язані з нею договірними зобов’язаннями, Англія і Франція оголосили війну Німеччині. Це стало початком Другої світової війни.

Приєднання Західної України, Північної Буковини та Південної Бесарабії до складу СРСР

Згідно з пактом і таємним протоколом радянські війська 17 верес­ня 1939 р. перейшли польський кордон і вступили в Західну Україну і Західну Білорусію. Офіційно радянське керівництво пояснило цей

крок необхідністю запобігти фашистській окупації західноукраїн­ських і західнобілоруських земель. Східна Галичина і Західна Волинь були зайняті Червоною армією майже без опору з боку Польщі за 12 днів. Агресія проти Польщі означала вступ Радянського Союзу у світову війну.

Радянсько-німецький договір про дружбу і кордони

28 вересня 1939 р. союз Німеччини і СРСР був скріплений До­говором про дружбу і кордони. Договір уточнив сфери впливу цих держав і розмежувальну лінію між ними на території Польщі. До сфери впливу СРСР переходили Литва, Бесарабія і Північна Буко­вина, до сфери впливу Німеччини — Лемківщина і Холмщина (укра­їнські території, які раніше були у сфері впливу СРСР).

У червні 1940 р. Червона армія зайняла Північну Буковину і Бе­сарабію.

Відповідно до угод про сфери впливу західноукраїнські і приду- найські українські землі ввійшли до складу УРСР, що відповідаю споконвічним прагненням українців до возз’єднання в межах однієї держави. Незабаром відбулося оформлення нового політичного і територіального статусу цих земель (рішення Народних зборів у Львові, сесій Верховної Ради УРСР та Верховної ради СРСР у жовт- ні-листопаді 1939 р. та серпні 1940 p.).

Ці події і сьогодні оцінюються істориками неоднозначно. Різні дослідники по-різному називають сам факт входження українських земель до складу СРСР: “анексія” (Д.Бофора), “включення” (Н.Верт), “формальне інкорпування, назване возз’єднанням” (А.Жуковський,

О.Субтельний), “возз’єднання, що носило характер акції окупацій­ного типу” (С.Кульчицький), а дехто з істориків розглядає це як звільнення поневолених західноукраїнських земель і возз’єднання Західної України з Наддніпрянською.

Перетворення в Західній Україні

Після приєднання західноукраїнських земель до СРСР почалася їх активна радянізація — здійснення перетворень відповідно до ра­дянського зразка.

Перетворення носили суперечливий характер.

Деякі заходи радянської влади отримали позитивну оцінку укра­їнського населення:

У експропріація маєтків польських землевласників з обіцянкою перерозподілу землі між селянами;

У українізація системи народної освіти, заходи з ліквідації не­письменності;

/ запровадження безкоштовного медичного обслуговування;

/ створення системи соціального забезпечення.

Але, поряд із цим:

радянська влада принесла жорстокий репресивний режим: були розгромлені всі політичні партії і громадські організації, у т.ч. “Про­світа”, “Рідна школа”, Наукове товариство ім. Т.Г.Шевченка. Арешту підлягали власники підприємств і банків, керівники кооперативів, великі, а часто і середні, землевласники, уніатське духовенство, служ­бовці старого держапарату, офіцерський склад польської армії. У квітні-травні 1940 р. у Катинському лісі під Смоленськом, а ще рані­ше — під Харковом і в інших місцях було розстріляно понад 15 тис. польських офіцерів. Упродовж 1939-1940 рр. чисельність репресо­ваних склала понад 10% населення Західної України;

-> розпочалася примусова колективізація селян, націоналізація промисловості і банків;

-» “радянізація” західноукраїнських територій супроводжувала­ся утвердженням тоталітарного режиму, механічним перенесенням сюди всього комплексу “казармового” соціалізму (управлінських структур, господарського механізму тощо), що робилося без ураху­вання реальних потреб і можливостей тогочасного суспільства;

-» новостворені владні структури зовсім не залежали від волі на­селення, а були лише придатком компартійних органів. На всі важ­ливі посади перших керівників призначалися працівники, що при­були за направленням ЦК КП(б)У, всесоюзних і республіканських наркоматів;

-> великих утисків зазнало релігійне життя. Усі церковні заклади, наукові установи та організації підлягали ліквідації, а їхнє майно — конфіскації. Уже восени 1939 р. припинили свою діяльність Бого­словська академія у Львові, Львівська, Перемишльська, Станіслав- ська єпархіальні духовні семінарії, Богословське наукове товариство (всі — греко-католицької церкви).

Об’єднання майже всіх українських земель у складі УРСР мало велике історичне значення: вперше за декілька століть

? українці опинилися в межах однієї держави. Проте ціна, яку довелося сплатити населенню Західної України за не об’єднан- ф ня, була надто високою. Негативний досвід спілкування з ра­дянською владою переконав західних українців у тому, що їх майбутнє — не в інтеграції з СРСР, а у створенні незалежної _ Української держави.

Вправа №28

1. Заповніть таблицю, вказавши геогшлітичні зміни в західноукраїнських землях на початок Другої світової війни.

Дата	Західноукраїнські землі, приєднані до УРСР
1939 р.
1940 р.

2. Розкрийте сутність політики “рачянізанії”.

8.2. Окупація України військами Німеччини та її союзників (22 червня 1941 - 22 липня 1942 рр.)

Напад Німеччини на СРСР

1940-1941 рр. Гітлер підкорив майже всю Західну Європу і, згідно з “планом Барбаросса”, розробленим у грудні 1940 р., почав інтен­сивну підготовку до війни проти СРСР. У першій половині 1941 р. була призначена і дата нападу. Достовірна і незаперечна інформація про плани Гітлера через розвідників і дипломатів поступала до Ста­ліна. Але, замість відповідних заходів по приведенню збройних сил у бойову готовність, радянське керівництво засуджувало “чутки” про напад Німеччини як безпідставні, запевняло в міцності та не­порушності радянсько-німецького договору.

Початок війни виявився несподіваним для командування Червоної армії, населення країни, що призвело до трагічних наслідків. 21 черв­ня 1941 р. на повідомлення радянського військового аташе у Франції генерала Суслопарова про те, що війна розпочнеться 22 червня, Ста­лін написав: “Довідайтесь, хто автор цієї провокації, і покарайте його”.

22 червня 1941 р. гітлерівська Німеччина напала на Радянський Союз. Її союзниками виступили Фінляндія, Угорщина, Румунія, Італія, Словаччина.

План “Барбаросса” передбачав “бліцкріг” — блискавичну війну: протягом 2-2,5 місяців знищити Червону армію і вийти на лінію Архангельськ—Астрахань. Німецька армія наступала у трьох головних напрямках: західному — на Ленінград, центральному — на Москву, південному — на Київ. Згідно з планом передбачалося загарбання України вже в перші тижні війни і створення плацдарму для прори­ву на Кавказ і Закавказзя.

Наступ німецьких військ (червень 1941 - липень 1942 рр.)

За планом “Ост” німці мали намір виселити з України мільйони людей, заселивши її німецькими колоністами. Частину українських земель передбачалося передати союзникам.

Наступ на Україну здійснювала група німецьких армій “Південь” на чолі з фельдмаршалом Рундштедтом. Для оборони України були створені Південно-Західний фронт на чолі з генералом М.Кирпо- носом та Південний фронт на чолі з генералом Я.Черевіченком.

З 23 по 29 червня в районі Луцьк-Рівне-Броди тривала найбіль­ша танкова битва початкового етапу війни. Війська Південно-Захід- ного фронту змушені були відступити, залишивши Західну Україну. ЗО червня німці окупували Львів. Вже на кінець третього тижня війни вони просунулись углиб України на 300-350 км.

У північному напрямку німецькі війська просунулись углиб радянської території на 500 км., у центральному напрямку — на 600 км. Червона армія за перші три тижні війни втратила 850 тис. чоловік (у Ю разів більше, ніж Німеччина), 3,5 тис. літаків, 6 тис. танків.

^{17 ІСТ}°РІЯ України

Початковий період війни склався вкрай невдало для Радянсько­го Союзу.

Причини поразок радянських військ

Історичні реалії свідчать про те, що напередодні нападу Німеч­чини Радянський Союз володів об’єктивними передумовами для належної відсічі агресору. СРСР мав потужний воєнно-економіч­ний потенціал і планував вести можливу війну на ворожій території і “малою кров’ю”. Причини тяжких поразок у 1941 р. криються не в слабкості СРСР, а в негативних явищах, властивих тогочасному режиму. Серед них варто зазначити такі:

•і прорахунки радянського керівництва в оцінці воєнно-полі­тичної ситуації, переоцінка значення радянсько-німецьких догово­рів, прорахунки у визначенні строків нападу Німеччини на Радян­ський Союз;

-> неукомплектованість Червоної армії кваліфікованими коман­дирськими кадрами (під час репресііі було знищено 20% командно­го складу Червоної армії). На початку 1941 р. лише 7% командного складу мали вищу освіту. Гітлер глузливо називав Червону армію “глиняним колосом без голови”;

Ч незавершеність заходів по зміцненню західних кордонів, не­боєздатність частин Червоної армії (Сталін боявся спровокувати напад Німеччини);

Оборонні бої літа-осені 1941 р.

Головною воєнно-політичною подією літньої кампанії була обо­рона Києва, яка тривала з 7 липня по 26 вересня 1941 р. і залучила значні сили ворога. Проте німецьким арміям вдалося оточити ве­лике угрупування захисників Києва: до полону потрапило понад 665 тис. солдат і офіцерів, було знищено командування Південно- Західного фронту.

Причиною трагедії стали прорахунки вищого військового коман­дування, зокрема те, що Сталін не давав згоди на відведення військ з-під Києва.

До найкрупніших оборонних боїв на території України належать також оборона Одеси (5 серпня — 16 жовтня 1941 р.) та оборона Се­вастополя, яка тривала 250 днів! (ЗО жовтня 1941 р. — 4 липня 1942 р.)

Наприкінці 1941 р. німецькі війська групи армій "Південь" оку­пували майже всю Україну. Однак, ціною величезних жертв, героїч­ного опору народу план “блискавичної війни” був зірваний.

Сталінська адміністративно-командна система, яка поставила країну перед загибеллю, мусила тепер рятувати її.

22 червня створено Ставку головного командування під керівницт­вом маршала С.Тимошенка (згодом перейменовано на Ставку верхов­ного головнокомандування на чолі зі Сталіним);

29 червня прийнято Директиву партійним і радянським організаціям прифронтових областей, яка містила план оборони і евакуації;

30 червня створено Державний комітет оборони на чолі зі Сталі­ним, що об’єднав у своїх руках усю державну, господарську і воєн­ну владу в країні;

Розпочато формування дивізій народного ополчення, винищу­вальних батальйонів, мобілізацію населення на будівництво оборон­них споруд;

Почалася перебудова економіки на воєнний лад. Гасло “Все для фронту, все для перемоги!”, що з’явилося в перші дні війни, визначало віднині весь сенс життя і діяльності радянського сус­пільства.

В умовах воєнно-політичної кризи сталінський режим здійсню­вав керівництво країною своїми репресивними, тоталітарними ме­тодами. Про це свідчать надзвичайно жорстокі накази Сталіна №270 від 16 серпня 1941 р. і №227 від 28 липня 1942 р. “Ні кроку назад", які нерідко прирікали на загибель цілі з’єднання.

Евакуація

На початку війни виникла необхідність евакуювати матеріальні і людські ресурси на схід СРСР.

Відсутність завчасно складених планів евакуації (адже воювати збиралися на “чужій території”) внесла, особливо в перші тижні війни, дезорганізацію в евакуаційні процеси.

З України було евакуйовано на схід: понад 550 підприємств, майно радгоспів, колгоспів (зокрема понад 5 мли. голів худоби), Академію наук України, культурно-освітні заклади, понад 3,5 млн. робітни­ків, селян і службовців.

Усе, що не можна було вивезти, підлягало знищенню.

Перебазування на схід величезних матеріальних цінностей, пе­реведення народного господарства на військовий лад — у надзви­чайно складних умовах і в найкоротший строк — стало всенародним трудовим подвигом. На сході країни, по суті, заново була створена першокласна воєнна економіка.

Остаточна окупація України

Після розгрому Південно-Західного фронту ворог кинув основні сшщ на Москву, де з ЗО вересня по 5 грудня йшли важкі оборонні бої.

5-6 грудня радянські війська перейшли в контрнаступ, розгромив­ши німців і відкинувши їх на захід на 100-250 км. Перемога під Москвою остаточно поховала гітлерівський план “бліцкрігу”, розвіяла міф про непереможність вермахту.

Успіх під Москвою всупереч пропозиціям військових радників Сталін вирішив використати для розвитку загального наступу. Він дав вказівку про проведення багатьох часткових і розрізнених на­ступальних операцій. Погано продумані і слабо забезпечені у мате­ріально-технічному відношенні, всі вони були невдалими. Трагічні наслідки мала наступальна операція під Харковом військ Південно- Західного фронту на чолі з С.Тимошенком і М.Хрущовим у травні 1942 p.: загинуло три армії, у полон потрапило 240 тис. солдатів і офіцерів. Трагічно завершилася і спроба розгромити гітлерівців у Криму. 4 липня 1942 р. після 250-денної оборони Севастополь захо­пили німецькі війська.

Поразки в Україні різко змінили воєнно-стратегічну ситуацію, ініціатива знову перейшла до рук ворога. У червні 1942 р. німецькі війська великими танковими з’єднаннями за підтримки авіації по­чали навальний наступ на воронезькому напрямку. Наслідком цьо­го був прорив фронту вглиб на 200-400 км протяжністю 600-650 км.

22 липня 1942 р. після захоплення м.Свердловська Вороишлов- градської області гітлерівці остаточно окупували всю територію Укра­їнської PCP.

Україна в роки німецької окупації

1. Захопивши Україну, німці розчленували її на окремі частини:

* Буковина, Одеська та Ізмаїльська області, частина Вінниць­кої та Миколаївської областей були віддані Румунії. Ці землі отри­мали назву “Трансністрія”;

* Галичина разом з польськими територіями ввійшла до складу окремого генерал-губернаторства;

» більшість українських земель увійшла до складу Рейхскоміса- ріату “Україна” на чолі з фанатичним нацистом, катом українсько­го народу Е.Кохом. Це адміністративне утворення включало 63,6% всієї території України;

f прифронтові області (Чернігівська. Сумська, Харківська об­ласті, Донбас) підпорядковувалися військовому командуванню.

2. Відповідно до “теорії расової винятковості німецької наші українці підлягали масовому знищенню. Справжній геноцид здійс­нювався проти єврейського народу.

Україна вкрилася концтаборами, тюрмами, гето. Практично в кожному українському місті був свій “Бабин Яр”: за роки окупації в Бабиному Яру в Києві загинуло понад 220 тис., в Дробицькому Яру в Харкові ^— понад 60 тис., в Янівському концтаборі у Львові — понад 160 тис осіб. Переважно це були українські громадяни єврейської національності. А всього в Україні в період окупації було вбито З 9 млн. мирного населення і 1,3 млн. військовополонених.

3. Гітлерівці грабували матері- і|| ■

альні і людські ресурси України. А». .д ||ІІІ* »

До Німеччини вивозилися продо- -- - -

вольство, обладнання, сировина, * І

коштовності, чорнозем, а також '

робоча сила. З України на при- £’£г£Ч|| р '

мусові роботи до Німеччини було "4.^.",

вивезено 2,4 млн. чоловік. ^

Щоб забезпечити більш “ефек- |1 &

тивну” експлуатацію українсько- ІІвдНЯягШР*Ч- ГО села, німці зберегли КОЛГОСПИ. Відправка остарбайтерів до Німеччини

4. Обмежувалися постачання міст продовольством, медичне об­слуговування, освіта. Українці перетворювалися на людей “третьо­го сорту”.

Таким чином, окупаційний режим відзначався винятковою жор­стокістю. Але він виявився неефективним, бо не забезпечив покори українського народу. Навпаки, нацистський “новий порядок” ви­кликав масовий рух Опору в Україні.

& Вправа №29

1. Виберіть твердження, яке найповніше розкриває причини поразки радянських військ у 1941 році.

а) Значна перевага німецьких військ в авіації, танках та ін. озброєнні; не­сподіваність нападу; відсутність необхідного досвіду в деяких радянських вій­ськових керівників.

б) Прорахунки радянських військових керівників щодо оцінки воєнно-стра- тегічної ситуації напередодні війни з Німеччиною; непідготовленість СРСР До ведення оборонної війни; репресії проти військових кадрів.

в) Несподіваність нападу, репресії в радянській армії, розгубленість де­яких радянських керівників, високий професіоналізм німецької армії.

2. Назвіть основні воєнні операції літньо-осінньої компанії 1941 р. на території України. Визначте їх загальностратегічне значення.