11.3. Україна в першій світовій війні

Того дня, коли у Львові відбувся парад січово-сокільеьких, пла­стунських та стрілецьких організацій краю, у столиці Боснії Сараєві було вбито австрійського ерцгерцога ФранцаФердинанда. Вбивство стало приводом до початку 1 серпня 1914 р. Першої світової війни, яка втягнула у свій вир і українців. Війна була збройним протисто­янням двох воєнних коаліцій: Антанти (Англія, Франція, Росія) і Четверного союзу (Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина, Бол­гарія), але поступово в неї було втягнуто 38 з 59 держав світу, 3/4 населення земної кулі. Ворогуючі сторони мали одну мету: загар­бання чужих територій, встановлення контролю за джерелами си­ровини та ринками збуту, боротьба проти національно-визвольних та соціальних рухів тощо.

Українські землі у планах воюючих сторін

Істотне місце у стратегічних планах антагоністичних блоків зай­мали українські землі, що мали вигідне геополітичне положення, значні матеріальні ресурси та людський потенціал. Росія, прикри­ваючись ідеєю «об’єднання всіх руських земель», відкрито готува­лася загарбати Галичину, Буковину та Закарпаття, щоб назавжди покінчити з «мазепинством» і сепаратизмом. Австро-Угорщина прагнула приєднати до Габсбурзької імперії хоча б Волинь і По­ділля. Німеччина, намагаючись створити потужну світову імперію, також була не проти взяти під свій контроль найродючіші землі Європи. Не менш важливими були геополітичні розрахунки. У таєм­них документах німецького генерального штабу, датованих 1 груд­ня 1915 р., зазначалося: «Для кожного, хто в дійсності знає і ро­зуміє географічне та економічне положення, у якому перебуває Ро­сія, є свідомий того факту, що Велика Росія може існувати тільки через посідання багатої України...» Навіть Англія і Франція, які не мали жодних територіальних претензій до України, намагалися використати її для послаблення Австро-Угорщини. Отже, генерали ділили землі й багатства, зрозуміло ж, без відома і згоди їх господа­ря — українського народу, який тоді був розтерзаний між двома імперіями. Не дивно, що саме українські землі найбільше постраж­дали від війни.

Для України світова війна мала подвійно трагічний зміст. Єди­ний народ за відсутності власної дерлсави, що захищала б його конкретні інтереси, опинився у двох конфронтуючих таборах. Близько 3,5 млн українців у російській армії та 250—300 тис. в

австрійському війську боролися і вмирали за чужі для них інтере­си. Але найгіршим було тс, що сини одного й того ж народу, розді­леного між двома імперіями, змушені були вбивати один одного.

Вплив війни на Україну

Від самого початку боїв влітку 1914 р. територія Західної й пев- ною мірою Центральної України стала одним із основних воєнних театрів на сході Європи. Тут зійшлися разом зі своїми менш потуж­ними союзниками два старі супротивники — Австро-У горщина і Ні­меччина, з одного боку, та Росія, з другого. Аж до ноч. 1918 р. лінія фронту проходила через українську територію. Більшість земель Наддніпрянської України як прифронтова зона перебували під юрисдикцією Київського військового округу.

Ареною жорстоких, кровопролитних боїв стала територія Схід ної Галичини, Північної Буковини і частково Закарпаття під час за­пеклої Галицької битви, що тривала з 19 серпня до 4 жовтня 1914 р. Австро-угорську армію було розгромлено, вона втратила понад 336 тис. солдатів. Галичина й Буковина опинилися під окупацією царської Росії. У березні 1915 р. після шестимісячної облоги впала найміцніша австрійська фортеця Перемишль. Російські дивізії штурмували карпатські перевали.

За сім місяців російської окупації царська адміністрація при допомозі місцевих москвофілів свідомо знищила тут все, що було українським: гімназії, близько сотні газет і журналів, книгарні, видавництва, бібліотеки, читальні «Просвіти», наукові, освітні, господарські, спортивні організації. Почалося переслідування гре ко-католицької церкви. Митрополита А.Шептицького було заареш­товано і депортовано в Росио. Незавидною була доля й простих укра інців: спочатку їх мордували, відступаючи, австрійські й мадярські вояки, повіривши польській адміністрації краю, що причиною по­разки стала «зрада українців», котрі нібито таємно симпатизували й допомагали росіянам, то з приходом російської армії їх піддавали всіляким гонінням вже за «мазепинство». У той час тільки через львівські розподільчі тюрми вглиб Роси було вивезено понад 12 тис. заарештованих.

Не кращим було становище в підросійській Україні. З початком війни і оголошенням на більшій частині її території воєнного стану царські, власті посилили поліційні. репресії проти українства. Було закрито майже всі українськіорганізаціїта газети. Коли в листопаді

1914 р. загальновизнаний лідер українства М.Грушевськии разом з родиною повернувся до Києва, царські власті арештували його за «антиросійську діяльність» і відправили до Лук’янівської в’язниці.

У лютому 1915 р. М.Грушевського вислали етапом до Сибіру. Неза­баром він потрапив у Поволлся під поліційний нагляд. Царський міністр закордонних справ С.Сазонов з неприхованим задоволенням зазначав: «Тепер настав слушний момент, щоб раз і назавжди поз­бутися українського руху». Однак, після катастрофічних втрат російської армії, коли у квітні 1915 р. австро-німецькі війська, про­рвавши Південно-Західний фронт під Горлицею і Тарнавом, зму- силиїї відступити з Галичини, царський уряд трохи послабив свою антиукраїнську політику.

У 1916 р. Галичина і Буковина знову стали тереном найжорсто- кіших боїв. Почався наступ російської армії під командуванням генерала О.Брусилова. Внаслідок багатомісячної битви чимало на­селених пунктів, особливо на Тернопільщині, було зруйновано вщент, населення евакуйовано, господарство та майно — втрачено. Не менше лиха приніс західноукраїнському населенню і червневий наступ російських військ, які кинув на австро-угорський фронт О.Керенськийу 1917р. Ця авантюра не принесла перемоги її ініціа­торам, навпаки, закінчилася повною поразкою російської армії, її відступом за річку Збруч.

Українські січові стрільці

Нелегкий, але героїчний бойовий шлях пройшов легіон Україн­ських січових стрільців(УСС), створений з початком Першої світо­вої війни як окремий структурний підрозділ австрійської армії. У серпні 1914 р. на заклик новостворсник Головної української ради (між пар ті (її шї політичної організації, яка представляла галиць ких у крапі цю у Австрії в роки війті) та Бойової управи УСС (органі заційио координаційного центру легіону УСС) до новітнього україн­ського війська зголосилися бл. ЗО тис. добровольців з усієї Галичи- ни. Австрійське командування, з недовірою ставлячись до патріо­тично настроєної української молоді та спонукуване польськими політичними колами, обмежило чисельність легіону до 2,5 тисяч, а на прохання відкликати з військ 100 старшин-українців виділи­ло лише 16. Ядро легіону становили активісти січово-сокільсько- го, пластунського та стрілецького руху, вчорашні гімназисти та сту­денти; були також викладачі, правниіси, митці, представники се­лянства тощо. Серед них І.Балюк, Д.Вітовський, С.Горук, Г.Кос- сак, Л.Лепкий, О.ІІазарук та ііі. Першим офіційним командантом (командиром) легіону був М.Галущинський, директор Рогатинської гімназії.

Створення легіону Українських січових стрільців ознаменува­ло відновлення збройної боротьби за волю України. Хоча його ста­новлення відбувалося в структурах австрійської армії — то був тоді

єдино можливий шлях до організації українського пінська — це не означало, що стрілецтво мало намір відстоювати чужі йому інте­реси. Об’єднуючи кращі сили молоді, які представляли практично всі суспільні верстви Галичини, легіон УССстав втіленням передо­вої політичної думки і виражав сподівання національно свідомої ча­стини галицько-українського суспільства на в иборення Української держави. Першим доказом того, що з початку свого існування Укра­їнські січові стрільці стояли на національних позиціях, були їхні спроби відмовитися приймати присягу на вірність Габсбурзькій ди­настії, які хоч і не увінчались успіхом, зате чітко визначили стрі­лецькі пріоритети.

Розпочавши свою діяльність як гурт патріотично налаштова­них, але погано зорганізованих та переважно далеких від військової служби осіб, УСС, докладаючи неймовірних зусиль для подолання різноманітних перешкод на своєму шляху, зуміли до 1917 р. пере­творити легіон у добре вишколену, фактично українську військову формацію з національною символікою, власними одностроями й відзнаками, а також українською офіційною мовою та українською терм і но л огією.

Протягом 1914 — першої пол. 1915 р. легіон брав участь у бойо­вих діях проти російських війську Карпатах. Особливо запеклими були бої за гору Маківку наприкінці квітня — на початку травня

1915 р., де У країнські січові стрільці вкрили себе невмирущою сла­вою, але зазнали значних втрат: 42 вбитими, 76 пораненими, 35 потрапило до полону. Згодом один із німецьких генералів сказав про стрільців: «Мої баварці б’ються як леви, а українці — як чорти».

У 1915—1917 рр. легіон УСС вів кровопролитні битви на по­дільській землі. Важко знайти місцевість між Золотою Липою та Збручем, де б не було стрілецьких могил, на яких, поряд з прізви­щами полеглих борців, були викарбувані призабуті вже написи, сумні й водночас горді: «Впав за волю України». Сотні молодих пат­ріотів загинули на схилах гори Лисоні, поблизу сіл Конюхи та Ку- ропатники на Бережанщині, в інших місцях. Своєю боротьбою стрільці здобули чимало відзначень і похвал, викликали пошану й симпатії союзників, змусили рахуватись із собою навіть ворогів. Так, російське командування, характеризуючи УСС у секретній директиві, наголошувало, що це «відбірні війська, які називають себе українцями і мріють про відновлення самостійної України».

Поставивши своєю основною метою виборення української державності, Українські січові стрільці усвідомлювали, що реа­лізація цього потребує ретельної і цілеспрямованої підготовки. Тому в легіоні діяв ряд громадсько-освітніх та мистецьких струк­тур, покликаних ознайомлювати стрільців, головним чином стрі-

децьких новобранців, з їхніми завданнями у війні, підвищувати освітній рівень, готувати до післявоєнної громадської діяльності. Насамперед слід відзначити бібліотеку, «етапну гімназію», де го­тували до складання іспитів стрільців-гімназистів, а також Пресо­ву кватиру (своєрідний центр, що організовував і спрямовував духовне, культурне та творче життя легіону), у складі якої плідно працювали А.Баб’юк (М.Ірчан), А.Лотоцький, О.Назарук, Ю.Шкрумеляк, Л.Лепкий, М.Гайворонський, Р.Купчинський,

О.Куриласта інші талановиті письменники, журналісти, компози­тори, актори, художники. Зусиллями митців налагоджено випуск альманаху «Червона Калина», сатиричних журналів «Самохот- ник», «Самопал», видано кілька книг тощо.

Національно-політична та культурно-освітня активність Укра­їнських січових стрільців не обмежувалася лише працею в стрі­лецькому легіоні. Добре розуміючи, що запорукою успішної реалі­зації національно-державницької ідеї можуть бути тільки сили власного народу, вони поряд із самоосвітою та самовдосконаленням приділяли величезну увагу й національно-освідомлюючій та про­світницькій праці серед широких кіл української громадськості — як у Галичині, так і в Закарпатті, на Волині і навіть у Наддніп­рянщині — щоб допомогти населенню швидше усвідомити свої сили та шляхи, якими можна було б добитися людського існування та гідного місця в історії.

Вже з 1914 р. передова частина стрілецтва вела роз’яснювальну роботу серед українців у місцях свого постою, залучала їх до спіль­них маніфестацій, допомагала в створенні різноманітних націо­нальних інституцій, зокрема, читалень,товариств «Просвіти», гос­подарських осередків, організовувала курси ліквідації неграмот­ності тощо. Свідченням того, що Українські січові стрільці працю­вали і на перспективу, була їхня участь в організації та підтримці українського шкільництва. Зокрема, протягом 1916 — поч. 1917 р. близько двох десятків стрільців під керівництвом сотника Д.Ві- товського та чотарів М.Саєвича і М.Гаврилка організували на Воли­ні до 100 українських шкіл, працювали в них учителями і навіть видавали підручники для волинської дітвори.

Важливе значення для поширення та пропаганди національно- державницьких поглядів мала й культурно-мистецька діяльність УСС. Нерідко саме завдяки стрілецьким пісням, музиці, виставам тощо українське населення того чи іншого краю вперше ознайом­лювалося з ідеєю української державності, дізнавалося правду про свою минувшину, задумувалося над майбутнім. Доступність цих жанрів давала змогу охопити якнайширші кола українства, почи­наючи від Закарпаття і аж до Наддніпрянщини, а тематика та фор­

ми подачі сприяли проникненню стрілецьких ідей у глибини україн­ської душі. Вічно співатиме український народ «Ой, у лузі червона калина», «Ой, видно село», «Човен хитається», «Зажурились гали­чанки», «Бо війна війною», «Не сміє бути в нас страху» ібагатоінших маршових, любовних, жартівливих пісень, які постали в легіоні Українських січових стрільців протягом Першої світової війни.

Наслідки війни

Війна справила руйнівний вплив на економіку воюючих країн, які опинилися на межі виснаження. Найтяжчих втрат зазнала Ро­сійська імперія, а відповідно й українські землі, які перебували в її складі. Припинилася зовнішня торгівля, завмерли величезні чор­номорські порти. Війна відірвала від продуктивної праці мільйони українських селян і робітників. На початку війни було мобілізова­но ЗО—40 % робітників кам’яновугільної промисловості Донбасу. Заводи і фабрики виконували все більше воєнних замовлень і ско­рочували виробництво предметів широкого вжитку.

Жорстока війна та її наслідки спричинили гостре невдоволення серед багатьох верств українського народу, зростання революцій­но-визвольного руху. Спад страйкової боротьби, викликаний почат­ком війни, змінився навесні 1915 р. піднесенням. У цілому з почат­ку війни до березня 1917 р. в Україні відбулося понад 3 70 страйків, у яких взяло участь бл. 300 тис. робітників. Вони висували еконо­мічні вимоги, все активніше виступали протисамодержавства і вій­ни. З серпня 1914 до кін. 1916 р. в Україні відбулося понад 160 се­лянських виступів, з них на Поділлі — 50, на Київщині — 32, на Харківщині — 28. Приблизно 20 % виступів супроводжувалися су­тичками з поліцією та поміщицькою сторожею, близько третини — закінчувалися арештами й ув’язненнями селян.

Слідом за робітниками та селянами на революційну боротьбу піднялися солдати. Вони відмовлялися йти в бій, убивали ненавис­них офіцерів, здавалися у полон тощо. З часом, зі зростанням полі­тичної та національної свідомості, вони відкрито повставали, бра­талися із солдатами противника. Революційний рух робітників, се­лян та солдатських мас активізував демократичну інтелігенцію, зо­крема студентську молодь.

Усе це свідчило, що наприкін. 1916 — на поч. 1917 р. в Україні, як і в усій Російській імперії, назріла глибока економічна та полі­тична криза. Український народ, витримавши на :іоч. XX ст. чималі випробування, швидко наближався до нових соціальних потрясінь.

Розділ 12

УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ 1917—1921 років