Лановик Б.Д., Лазаревич М.В.

Історія України: Навчальний посібник

Розділ 1. Первісна доба і перші цивілізації на території України 7

1.1Становлення і розвиток людського суспільства 7

1.2Формування державотворчих традицій 14

1.3. Походження слов’ян та їх розселення па території України 23

Розділ 2. Київська Русь 29

2.1. Становлення централізованої держави на чолі з Києвом 29

2.2Піднесення та розквіт Київської Русі 40

2.3Русь-Україна у період політичної роздробленості 50

Розділ 3. Галицько-Волинська держава 57

3.1. Об’єднання українських земель у складі Галицько- Волинського князівства 57

3.2«Королівство Русі» Данила Галицького 63

3.3 Галицько-Волинська держава в останній третині XIII — першій половині XIV ст 69

3.4. Культура Русі-України княжої доби (IX— перша половина XIV ст.) 74

Розділ 4. Україна під владою Литви і Польщі 79

4.1Литовсько-Руська держава 79

4.2. Польська експансія на українські землі в другій половині XIV — середині XVII ст 84

4.3Національний та релігійний рух в Україні 90

4.4. Культура України середини XIV — першої половини XVII ст 96

Розділ 5. Українське козацтво 102

5.1. Формування козаччини на українських землях 102

5.2. Запорізька Січ — вільна козацька республіка 107

5.3. Боротьба з турецько татарською експансією 115

5.4. Козацько селянські повстання кінця XVI — першої половини XVII ст 124

Розділ 6. Українська національна революція під проводом Богдана Хмельницького 133

6.1. Причини та передумови національно визвольних змагань українців 133

6.2Перші перемоги 130

6.3. Воєнні дії між Україною і Польщею в 1649 - 1653 рр 142

6.4. Українсько московський договір та його реалізація в 1654—1657 рр 148

Розділ 7. Українська держава на завершальному етапі

Національної революції (1657—1676 роки) 153

7.1. Загострення кризи української державності у 1657—1663 рр. 153

7.2. Розчленування України на Лівобережну та Правобережну 161

7.3. Боротьба гетьмана Петра Дорошенка за незалеж­ність і територіальну цілісність Української держави 165

Розділ 8. Україна наприкінці XVII — у XVIII столітті 174

8.1. Становлення Гетьманщини. Іван Мазепа та Пилип Орлик 174

8.2. Посилення наступу російського царизму на авто номний устрій України, його остаточна ліквідація 187

8.3. Суспільно-політичне становище Слобідської, Південної, Правобережної та Західної України 197

8.4. Культура України у другій половині XVII - XVIII ст 203

Розділ 9. Українські землі під владою Російської імперії (кінець XVIII — XIX століття) 215

9.1. Суспільно політичне та економічне становище в кінці XVIII — першій половині XIX ст 215

9.2Початки національного відродження 22З

9.3. Україна в умовах російських реформ другої половини XIX ст 227

9.4. Український національний рух у 1860 - 1890-ті роки 232

Розділ 10. Західна Україна в складі Австро-Угорщини (кінець XVIII — XIX століття) 239

10.1. Розвиток західноукраїнських земель у кінці XVIII — першій половиш XIX ст 239

10.2. Революція 1848—1849 рр. та її вплив на розвиток краю 245

10.3. Перетворення Західною України на «П’ємонт» національного відродження (друга половина XIX ст.) 250

] 0.4. Українська культура XIX ст 263

Розділ 11. Суспільно-політичиии і національний рух в Україні на початку XX століття 280

11.1. Зростання організованості українського руху в Наддніпрянщині 280

11.2. Радикал ізацш національної боротьби на захід неукраїнських землях 286

11.3. Україна в Першій світовій війні 297

Розділ 12. Українська національна революція 1917 - 1921 років 303

12.1. Центральна Рада: становлення національної державності 303

12.2. Українська Держава гетьмана Павла Скороплдськ ого 318

12.3. Національно визвольна боротьба на західно українських землях 327

12.4. Встановлення влади Директорії: відродження та занепад УНР 338

12.5. Культура України початку XX сг 345

Розділ 13. Міжвоєнна Україна під владою тоталітарної системи 362

13.1. Українські землі в умовах насадження кому шстичного режиму та втягнення до складу СРСР 362

13.2. Національна політика більшовиків в Україні 371

13.3. Трагедія соціалістичної модернізації 376

13.4.Становище української культури 389

Розділ 14, Західноукраїнські землі у 20—30-ті роки XX століття 394

14.1. Національна політика Польщі на окупованих територіях 394

14.2Український визвольний рух

14.3. Становище українців Буковини, Бессарабії та Закарпаття

Розділ 15. Україна в роки Другої світової війни та після­воєнної відбудови (1939 — початок 1950-х років)

15.1. Українські землі на першому етапі війни (вересень 1939 — червень 1941 р.)

15.2. Встановлення фашистського окупаційного режиму та народний опір йому

15.3Битва за Україну

15.4Труднощі післявоєнної відбудови

Розділ 16. Від десталінізації до неосталінізму: Україна в середині 1950-х — першій половині 1980-х років

16.1Десятиліття контрольованого лібералізму

16.2. Поглиблення системної кризи тоталітарного релсиму (друга половина 1960-х — середина 1980 -х років)

16.3Дисидентський рух

Розділ 17. Україна на переломі: 1985—1991 роки

17.1. Горбачовська «перебудова» в українському контексті

17.2Зростання національної свідомості

17.3. Від Декларації про державний суверенітет України до референдуму про її незалежність

Розділ 18. Становлення незалежної України

18.1. Перші здобутки і перші втрати: Президент Леонід Кравчук

18.2. Україна в другій половині 1990-х — на початку 2000 -х років: Президент Леонід Кучма

18.3Основні орієнтири зовнішньої політики

Найважливіші дати, події

Тематика та плани семінарських занять

Самостійна робота студентів

Індивідуальні завдання для студентів заочної форми

навчання

Перелік питань для підготовки до іспитів з курсу «Історія

України»

Рекомендована література з курсу «Історія України»

Розділ 1

ПЕРВІСНА ДОБА І ПЕРШІ ЦИВІЛІЗАЦІЇ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ

1.1. Становлення і розвиток людського суспільства

У розвитку первісного суспільства, залежно від матеріалу та технології виготовлеїшя знарядь праці, можна виділити декілька значних періодів, які за традицією називають віками: кам’яний (його складають палеоліт, мезоліт, неоліт), мідпо-кам’яний, бронзовий та залізний.

Палеоліт

На території України найдавніші люди з’явилися ще в період стародавнього кам’яного віку (палеоліту) понад 1 млн років тому. На думку археологів, найбільш вірогідно, що вони прийшли сюди з Передньої Азії через Балкани і Центральну Європу. Ця міграція тривала протягом багатьох тисячоліть. Первісні люди жили невеликими групами, що утворювали т. зв. первісне людське стадо, постійно пересуваючись з місця на місце в пошуках їжі, користувалися вогнем, вміли застосовувати каміння і дерев’яні палиці, а також виготовляли примітивні знаряддя праці (гостроконечники, рубила, скребла тощо).

Основним заняттям найдавніших людей було полювання на диких тварин та збиральництво. На сучасній території України виявлено чимало слідів їхньої діяльності: на Закарпатті, Середньому Дністрі, поблизу Житомира, на Донеччині, в Криму.

Близько 40—35 тис. років тому на зміну пітекантропу й неандертальцю, які жили в ранньому палеоліті, прийшов новий тип людини, що вже належала до сучасного фізичного типу - «Нопіо sapiens», або «людина розумна». В Європі його ще називають кроманьйонцем, за назвою грота Кроманьйон (Франція), де вперше було знайдено кілька кістяків цього типу. Середня тривалість людського життя в той час становила лише 20—23 роки.

Порівняно з неандертальцями, у кроманьйонців вищого рівня розвитку досягли господарство і техніка виготовлення знарядь праці. Вони виробляли різноманітні предмети з каменю та кістки, прикраси, статуетки, що нагадують людину, фігури тварин. Основним джерелом добування їжі було полювання на великих тварин - мамонта, зубра, бізона, носорога, печерного ведмедя. Мисливська зброя стала досконалішою - з’явилися дротики, гарпуни, списо-кидалки.

Суттєві зрушення в цей час сталися у сфері соціальних відносин. На зміну первісному стаду прийшла родова община. Рід стає основною суспільною ланкою і об’єднує родичів по материнській лінії, що свідчить про виникнення матріархату. Він не означав головної ролі жінки у виробничій сфері, однак жінка оберігала вогонь, житло, дітей. Виникає звичай, за яким заборонялися шлюби між членами одного роду. Це сприяло зближенню різних родових груп. На основі родинних стосунків відбувалася консолідація родів у племена, формувалася племінна організація суспільства.

Виникли давні форми релігійних вірувань: анімізм- культ предків і шанування померлих; магія - віра в те, що заклинаннями та обрядами можна вплинути на хід подій; тотемізм - віра в спільного для конкретного колективу предка зі світу тварин чи рослин; фетишизм - поклоніння предметам неживої природи.

Кроманьйонці продовжували споруджувати житла на зразок чуму чи яранги, а також землянки і напівземлянки. В Україні їх залишки виявлені поблизу сіл Мезина на Чернігівщині й Межиріччя на Канівщииі.

Мезоліт

Нових успіхів людське суспільство досягло в епоху середнього кам’яного віку (мезоліту), який тривав з IX до VI тис. до н. е. У результаті потепління складалися ландшафтно-географічні зони, близькі до сучасних. Змінився рослинний і тваринний світ. Відповідно до цього змінювалися й умови життя людей, зокрема добування їжі, — що стало поштовхом до виготовлення складніших знарядь праці. Були створені інструменти для обробки дерева - долото, сокира, тесло; нові вироби з кістки та дерева (ножі, кинджали, списи) з крем’яними пластинами.

Надзвичайно важливим досягненням того часу є винайдення лука і стріли - першої «механічної» зброї дистанційної дії. Давній мисливець уже міг полювати здобич на відстані й у більшій кількості.

Крім мисливства, одним із основних занять стає рибальство. З’явилися різноманітні пристосування для ловлі риби, а також човни, видовбані з цільних стовбурів дерев, та весла.

На цю епоху припадає початок приручення диких тварин, насамперед собаки, потім - свині.

У зв’язку з підвищенням продуктивності праці та посиленням влади людини над природою відпала необхідність в існуванні багатолюдних колективів. Великі родові об’єднання мисливців на мамонтів та бізонів змінилися порівняно невеликими групами мисливців на дрібнішу дичину. Відбувається масове переселення людей з однієї місцевості в іншу. Водночас поширюється досвід виготовлення нових знарядь праці, мисливства, зачатків тваринництва й рослинництва.

У межах країни виявлено сотні мезолітичних поселень і стійбищ - біля сіл Вілолісся, Гиржеве, Мирнеяа Одещині, Осокорівка в Надпоріжжі, в Криму.

Неоліт

Завершальною стадією кам’яного віку стала епоха неоліту (нового кам’яного віку), котра охоплювала VI—IV тис. дон. е. й характеризувалася великими змінами в економіці, викликаними виснаженням мисливських ресурсів, кризою привласнюючого і зародженням відтворюючого господарства. Поряд з традиційними формами господарювання - мисливством, рибальством і збиральництвом - зароджуються і поширюються нові - скотарство і землеробство. Процес переходу від присвоюючих форм господарювання до відтворюючих був якісно новим етапом в історії людства, який сучасні вчені називають «неолітичною революцією».

Для виготовлення знарядь праці продовжує використовуватися традиційна сировина - камінь, кістка, ріг, дерево. Але з’являються нові методи їх обробки - крім простого оббивання, ще й пиляння, шліфування та примітивне свердління.

Одним із важливих досягнень стає виготовлення глшіяного посуду. Випалена на вогні глина була першим штучним матеріалом, котрий створила людина.

У соціальному аспекті неолітична епоха була часом розквіту родового ладу. Основу виробничих відносин становила спільна власність роду на знаряддя та продукти праці.

На сьогодні в Україні в долинах Дніпра, Сіверського Дінця, Південного Бугу, Дністра, Десни, Прип’яті та інших рік виявлено бл. 500 неолітичних поселень.

Енеоліт

Якісно новим періодом розвитку первісного суспільства став мідно-кам’яний вік (енеоліт), який у межах України датується IV— III тис. до н. е. У цей час з’являються перші металеві вироби - мідні та золоті. Основним заняттям населення стають землеробство і скотарство. Зароджується орне землеробство з використанням тяглової сили бика. Було винайдено колесо, а відтак з’являється колісний транспорт.

Розвиток землеробства, скотарства, ремесла та обміну привів до значних змін у стародавньому суспільстві. Виконувати тяжкі фізичні роботи міг переважно чоловік. Тому головна роль у сім’ї переходить від матері до батька, родинні зв’язки почали вестися по батьківській лінії. Замість матріархату поступово утверджується патріархат. Родова організація змінюється сусідською общиною. Господарською основою стала патріархальна сім’я, що складалася з кількох поколінь родичів по батьківській лінії.

Серед енеолітичних племен на території сучасної України провідне місце посідали хліборобські племена трипільської культури. Поширена на території від Верхньої Наддністрянщини і Південної Волині до Середньої Наддніпрянщини і Причорномор’я ця культура розвивалася протягом IV—III тис. до н. е. і досягла високого, як на той час, рівня розвитку. Вона була вершиною розвою енеолітич- них землеробських спільнот у Європі, мало чим поступаючись раннім цивілізаціям Стародавнього Сходу V—IV тис. до и. е. Назву отримала від дослідженого наприкінці XIX ст. українським археологом В. Хвойкою поселення поблизу с. Трипілля на Київщині.

Утворилася Трипільська культура на основі давніших автохтонних (місцевих, корінних) культур та неолітичних культур Балкано-Дунайського регіону і несла в собі традиції перших землеробських гіротоцивілізацій Близького Сходу та Південної Європи. В Україні виявлено понад тисячу пам’яток Трипільської культури. Вони згруповані у трьох районах: найбільше в Середній Наддністрянщині, Надпрутті та Надбужжі, менше у Наддніпрянщині.

Племена Трипільської культури жили у поселеннях, забудованих дерев’яно-глинобитними наземними спорудами, розташованими переважно одним чи кількома концентричними колами. В основному це були родові або племінні тривалі поселення, що нараховували кілька десятків садиб. Будівлі являли собою чотирикутники правильної форми. У землю вбивали дубові стовпи, між якими плели стіни з хмизу, котрий вимащували глиною, зверху накривали соломою чи очеретом. Дах був двосхилий, з отвором для диму, долівку мазали глиною, посеред хати стоялавеликапіч, біля якої розташовували лежанки з випаленої глини. Стіни і піч іноді розмальовували.

Відомі також поселення-гіганти площею від 150 до 450 га, які налічували понад 2 тис. жител. Тут уже існувала квартальна забудова, багато будинків споруджували дво-і навіть триповерховими. Фактично - це давні протоміста зі значною кількістю мешканців. У них зосереджувалося економічне життя, вони були адміністративними, військовими, ідеологічними осередками.

На думку дослідників, трипільські поселення існували лише 50-80 років, а потім спалювалися у зв’язку з утратою родючості ґрунтів та вирубкою навколишніх лісів для потреб будівництва та на дрова. Тому доводилося вишукувати іншу, ще ніким не зайняту, ділянку лісостепу й розпочинати все спочатку.

В основі суспільного устрою трипільських племен лежали матріархальні, а згодом і патріархальні родові відносини. Основною ланкою трипільського суспільства була невелика сім’я. Сім’ї об’єднувалися в роди, кілька родів складали плем’я, група племен утворювала міжплемінні об’єднання, що мали свої етнографічні особливості. За різними підрахунками, чисельність населення трипільської культури на території сучасної України протягом IV тис. до н. е. становила від 0,4 до 2 млн осіб.

Основним заняттям трипільців було землеробство. Сіяли ячмінь, просо, пшеницю, вирощували садово-городні культури. Ріллю спушували дерев’яною мотикою з кам’яним чи кістяним наконечником, пізніше - ралом. Під час археологічних розкопок трипільських поселень знаходили дерев’яні і кістяні серни із крем’яною вкладкою та кам’яні зернотертки, на яких терли зерно на борошно.

Певного рівня досягло тваринництво. Трипільці розводили переважно велику й дрібну рогату худобу, а також свиней та частково коней. Як тяглова сила використовувалися бики, якими орали поля. їх запрягали у візки, можливо сани.

Серед ремесел значного розвитку досягли чинбарство (вичинка шкіри тварин), кушнірство, прядіння, ткацтво. Трипільські племена вперше на території України почали користуватися виробами з міді, освоїли холодне та гаряче кування і зварювання міді. Дуже високого технічного та художнього рівня досягло керамічне виробництво. Місцеві гончарі досконало володіли складною технологією виготовлення кераміки, вже знаючи гончарний круг, виготовляли величезну кількість різноманітного посуду. Його прикрашали орнаментом білого, чорного, червоного й жовтого кольорів. Поряд з побутовим використовувався і культовий посуд.

Знайдено чимало глиняних жіночих фігурок, створення яких пов’язували з релігійним культом. Він прийшов в Україну, очевидно, з Малої Азії і став основою поширеного культу богині-матері. У селі Кошилівці на Тернопільщині знайдено унікальне зображення голови бика, на лобовій поверхні якого наколами відтворено силует жінки з піднятими догори руками, тобто в позі, що нагадує зображення богоматері Оранти, відомої в Середземномор’ї. Маючи складну систему орнаментів та знаків, трипільці були дуже близькі до створення письма.

За етнографічними ознаками трипільська культура дуже близька і подібна до української. Зокрема, багато провідних мотивів трипільського орнаменту до сьогодні збереглися в українських народних вишивках, килимах, народній кераміці, а особливо в українських великодніх писанках. Житло трипільської культури дуже нагадує українську сільську хату XIX ст. Нарешті, основним заня­тям трипільців, як і українців, було землеробство. Все це дає підстави стверджувати, що населення трипільської культури стало праосновою українського народу.

Досліджуючи пам’ятки трипільської та наступних культур, В. Хвойка дійшов висновку про автохтонність мешканців Подніпров’я. Це дало змогу висунути й розвинути ідею про поступальний етнічний розвиток українців із часів трипільської культури через скіфські племена до сучасних українців.

Основними причинами занепаду Трипільської культури, на думку вчених, були загальна нерозвиненість матеріального виробництва та руйнівні зовнішні впливи, зокрема посилення степових племен ямної культури, лісових племен у Середньому Подніпров’ї, деяких племен культури кулястих амфор на Волині. В середині III тис. до н. е. з поширенням на її територію названих племен вона припинила своє існування.

Бронзовий вік

На зміну мідно-кам’яному вікові прийшов бронзовий (II — поч. І тис. до н. е.), істотною рисою якого було поширення виробів з бронзи - першого штучно створеного людиною металевого сплаву. У сучасних межах України бронзовий вік характеризується передусім швидким розвитком скотарства і землеробства, що сприяло завершенню процесу виділення скотарських племен із середовища землеробських. Це був перший великий суспільний поділ праці. Високим був рівень громадського ремесла, насамперед гончарного та бронзоплавильного. Виникли місцеві центри металургії та обробки бронзи. Обмін набув постійного та регіонального характеру.

Із зростанням продуктивності землеробства і скотарства, розвитком металургії з’являється надлишок продуктів, що зосереджується в руках окремих родових груп або племінної верхівки. Все це спричиняє визрівання як внутрішніх, так і зовнішньоплемінних соціальних суперечностей. Почала швидко вдосконалюватися зброя, зводяться укріплені поселення. Очевидно, необхідність захисту окремих груп населення від нападів сусідів спонукала до консолідації племен на рівні союзів.

Помітні зрушення відбуваються і у сфері розвитку позитивних знань, образотворчого мистецтва, всієї духовної культури. Виникає монументальна кам’яна антропоморфна скульптура, ускладнюється система релігійних вірувань, з’являються зародки майбутнього письма — піктограми.

Ранній залізний вік

Освоєння виробництва заліза па поч .І тис. до н. е. сприяло дальшому розвиткові суспільства. Завдяки поширенню різних ремесел та успіхам землеробства відбувся другий великий суспільний поділ праці: ремесло відокремилося від землеробства (третій - пов'язаний з відокремленням торгівлі). Посилилася майнова та соціальна диференціація суспільства, створивши необхідні передумови для виникнення станово-класових відносин та держави.

Ранній залізний вік в Україні пов’язаний з кіммерійською, скіфо-сармато-античною та ранньослов’янською культурами. Основою господарства залишалося землеробство. Широко застосовувалися залізні знаряддя праці. Тваринництво стало свійським, виникло птахівництво. У степовій зоні розвивалося кочове скотарство. Великого значення набуло залізоробне ремесло. Широко використовувався гончарний круг. Населення, що проживало на території сучасної України, підтримувало тісні контакти зі стародавніми сусідніми цивілізаціями.

У ранній залізний період в Україні виділяється декілька культур, серед яких важливе значення мали пшеворська, зарубинецька і черняхівська. Вони охоплювали І ст. до н. е. - VII ст. н. е. Удосконалювалися знаряддя праці, розвивалося сільське господарство, ремесла, поглиблювався обмін. Черняхівська культура у III - IV ст. н. е. зумовила появу одного з перших могутніх праукраїнських утво­рень — Антського державного об’єднання.