1. Метод, заснований на трудомісткості виробничої програми

де Ч_ОР – чисельність основних робітників в плановому періоді, ТМ_сум – сумарна трудомісткість виробничої програми, виражена в нормо-годинах, ФЧР_Д1 – дійсний фонд часу роботи одного середньоспискового робітника, К_ВН – коефіцієнт виконання норм.

Дійсний фонд часу роботи одного робітника визначається на основі балансу робочого часу, який враховує явочну кількість днів виходу на роботу та фактичну тривалість робочої зміни робітника:

де ФЧР_Н1 – номінальний фонд часу роботи одного робітника, К_НЕВ- кількість цілодобових невиходів на роботу, Т_РЗ- фактична тривалість робочої зміни.

Коефіцієнт виконання норм визначається наступним чином:

Де Ч_Ф та Ч_ПЛ – відповідно фактична та планова кількість нормо-годин для виробництва продукції.

2. Метод, заснований на використанні норм обслуговування

Він передбачає застосування наступної методики:

де n – загальна кількість одиниць обладнання, яке обслуговується (од.), З_М- кількість змін роботи устаткування на добу, К_СС – коефіцієнт спискового складу, Н_О – норма обслуговування на одного робітника (од. на одного робітника).

Коефіцієнт спискового складу визначається наступним чином:

де ЯЧ_Р - явочна чисельність робітників, ССЧ- сесредньоспискова чисельність робітників.

Цей метод використовується для обґрунтування чисельності робітників, робота яких не нормується.

3. Метод, заснований на використанні норм виробітки.

Де N- запланована до випуску кількість виробів в натуральних одиницях, Н_ВИР- погодинна норма виробітку одного робітника ( нат. од.).

Обґрунтування планової чисельності допоміжних робітників здійснюється аналогічно чисельності основного персоналу, якщо для них встановлені певні норми виробітку чи обслуговування. Якщо такі норм не встановлені, то чисельність допоміжних робітників визначається наступним чином:

Де n_ДОП – кількість робочих місць допоміжних робітників, З_М- кількість змін роботи допоміжних робітників.

1. Сутність заробітної плати, характеристика основних форм та систем оплати праці.

Оплата праці (заробітна плата) – грошовий вираз вартості і ціни робочої сили, який виступає у формі будь-якого заробітку, виплаченого власником підприємства працівникові за виконану роботу.

Розрізняють наступні види заробітної плати:

• Номінальна заробітна плата – представляє собою ту суму грошових коштів, яку отримує робітник за свою працю.

• Реальна заробітна плата – представляє собою ту кількість товарів та послуг, яку робітник може придбати за отриману номінальну заробітну плату.

В структурі заробітної плати, як правило, виділяють дві основні її частини:

1. Основна заробітна плата – вона визначається тарифними ставками, посадовими окладами, відрядними розцінками, а також доплатами, які встановлені діючим законодавством. ЇЇ розмір залежить від результатів праці безпосередньо самого робітника.

2. Додаткова заробітна плата – вона виступає у вигляді премій, винагород, стимулюючих виплат в розмірах, які є більшими за встановлені діючим законодавством доплати. Її розмір залежить від кінцевих результатів діяльності підприємства в цілому.

Основними функціями заробітної плати є наступні:

1. Відтворювальна- передбачає встановлення норм оплати праці на такому рівні, який забезпечує нормальне відтворення робочої сили відповідної кваліфікації.

2. Стимулююча- передбачає, що рівень оплати праці повинен спонукати працівників до найефективніших дій на робочому місці.

3. Регулююча- реалізує принцип диференціації рівня заробітної плати за фахом та кваліфікацією персоналу.

4. Соціальна - передбачає однакову заробітну плату за однакову виконану роботу.

Основою організації заробітної плати на підприємствах є тарифна система, яка містить такі елементи:

 Єдина тарифна сітка України, яка представляє собою сукупність кваліфікаційних розрядів та відповідних їм тарифних коефіцієнтів, які використовуються для визначення оплати праці робітників, службовців, спеціалістів та керівників по загальних професіях і посадах. Ця сітка містить 25 тарифних розрядів з діапазоном коефіцієнтів від 1до 4,51.

Тарифний коефіцієнт 1-го розряду завжди дорівнює 1. З цим розрядом тарифікуються прості роботи, виконання яких не потребує професійної підготовки. Коефіцієнти наступних розрядів характеризують ступінь складності праці робітників, що мають такі розряди.

 Тарифні ставки – визначають оплату праці робітників відповідних розрядів. Розмір тарифної ставки 1- го розряду визначається розміром мінімальної заробітної плати ( з 01. 01. 2013 вона становить 1147грн.), нижче якої не може проводитись оплата праці за фактично виконану робітником норму праці. Тарифні ставки інших розрядів визначаються так:

де ТС_і – тарифна ствака і-го розряду, ТС₁ – тарифна ставка 1-го розряду, К_і – коефіцієнт відповідного тарифного розряду.

 Тарифно-кваліфікаційні довідники – вони містять систему вимог. Яким повинні відповідати робітники певної професії та кваліфікації.

 Система посадових окладів – передбачає віднесення робітників до певної групи по оплаті праці на основі відповідних характеристик.

Підприємства самостійно встановлює форми та системи оплати праці, а державні тарифні ставки можуть слугувати певними орієнтирами в процесі організації оплати праці.

Основні форми та системи оплати праці, що використовуються на підприємствах, наведені на рисунку 1.

Форми оплати праці

Погодинна

Відрядна

Системи погодинної форми оплати праці:

• Проста погодинна

• Погодинно-преміальна

Системи відрядної форми оплати праці:

• Пряма відрядна

• Відрядно-преміальна

• Відрядно-прогресивна

• Непряма відрядна

• Колективна

• Акордна

Погодинна форма передбачає оплату праці в залежності від відпрацьованого часу і рівня кваліфікації. Ця форма застосовується за наступних умов:

• У випадках, коли недоцільно нормувати роботи ( наприклад, операції по контролю якості продукції);

• У випадках, коли роботи не піддаються нормуванню, оскільки зміст та послідовність операцій постійно змінюються (наприклад: роботи по ремонту і налагодженню устаткування, роботи по обслуговуванню внутрішньозаводського транспорту, дослідно-експериментальні роботи).

В рамках погодинної форми застосовуються такі системи оплати праці:

1. Пряма погодинна. Заробіток розраховується наступним чином:

де ЗП_пог - заробітна плата робітника при прямій погодинній системі оплати праці, КГ_відпр – кількість фактично відпрацьованого часу за період,год., С_год – погодинна тарифна ставка відповідно до розряду робітника, грн.

Основним недоліком цієї системи є те, що її застосування не сприяє підвищенню показників продуктивності праці.

2. Погодинно-преміальна система:

де ЗП_п-пр – заробітна плата при погодинно –преміальній системі, ЗП_пог – заробіток при прямій погодинній системі, Д – сума преміальних доплат за досягнення певних кількісних чи якісних показників,грн.., ВПр- відсоток преміальної винагороди.

Відрядна форма передбачає залежність суми заробітку від кількості виготовлених виробів або обсягу виконаних робіт за певний проміжок часу.

Основними умовами її застосування є:

• Наявність кількісних показників роботи, що безпосередньо залежать від конкретного робітника і піддаються точному обліку.

• Наявність реальних можливостей підвищення виробітку на конкретному робочому місці.

• Формування системи обґрунтованих норм виробітку

• Організація обліку та контролю за виконанням норм.

В рамках цієї форми застосовують наступні системи: