2. Утворення фрн і ндр

У першій половині 1948 р. США, Велика Британія і Франція скликали у Лондоні розширену конференцію за участю представників Бельгії, Нідерландів та Люксембур­га, де обговорювалися питання проведення в Німеччині грошової реформи, припинення дії міжспілкової Конт­рольної Ради по управлінню Німеччиною, підготовки ос­новних положень німецької конституції. Натомість у червні 1948 р. СРСР зібрав у Варшаві нараду міністрів закордон­них справ Польщі, Болгарії, Угорщини, Румунії, Чехословаччини, Югославії та Албанії, яка засудила рішення Лон­донської конференції.

18 червня 1948 р. розпочалася грошова реформа в Тризонії. "Рейхсмарки" замінювались новою валютою — німецькою маркою. Метою реформи було насамперед при­боркання інфляції та створення стабільної грошової одиниці. Незважаючи на протести уряду СРСР, закон про валютну реформу набрав сили. Відповідно до реформи було припинено стримування зростання цін, ціни на про­дукти харчування різко підскочили. Цілком очевидно, що валютна реформа провадилася з метою активізації капіта­ловкладень та стимулювання приватних інвестицій і, як засвідчило майбутнє, вона цілком виправдала надію ні­мецьких громадян. У магазинах з'явилися товари, зник "чорний" ринок, зростало виробництво.

Проте ситуація різко загострилася. За вказівкою з Мос­кви радянський представник у міжсоюзній комендатурі Берліна маршал В. Соколовський вийшов з неї на знак протесту з приводу проведення грошової реформи, і ра­дянські війська взяли під свій контроль усі комунікації між Західним Берліном та західними зонами окупації Німеччи­ни. Радянська сторона повністю блокувала Берлін, що призвело до проблем із забезпеченням населення продо­вольством, тому західним країнам довелося терміново на­лагоджувати "повітряний міст", який діяв близько року.

У вересні 1948 р. у Бонні розпочала роботу парламен­тська рада під головуванням лідера ХДС К. Аденауера, що завершила підготовку конституції, яка почала діяти 23 серп­ня 1949 р. після її ствердження окупаційною владою. Конституція закріпила основні цивільні та політичні права громадян і проголосила Західну Німеччину (ФРН) демо­кратичною, федеративною й водночас перехідною держа­вою. ФРН із самого початку свого існування висунула ідею об'єднання Німеччини на демократичній основі. До скла­ду ФРН увійшли 11 земель (після об'єднання земель Ба­ден-Вюртемберг і входження до ФРН Саара земель стало 10), кожна з яких мала свої конституцію, законодавчі, судові та виконавчі органи. За формою правління ФРН стала парла­ментською республікою, вищий орган влади — Бундестаг (федеральний парламент). На спільному засіданні Бундестагу й такого ж числа депутатів ландтагів (парламентів земель), що утворювали Федеральні збори, обирався на 5 років президент республіки, який мав обмежені повноваження і виконував представницькі функції. Першим президентом ФРН було обрано професора Теодора Гойса, який належав до табору лібералів. Лідер партії, що перемогла на виборах, призначався федеральним канцлером (главою уряду). Кан­цлер перебував при владі до закінчення повноважень Бун­дестагу, якщо останній не висловлював йому недовіри. Конституційний суд мав право скасувати будь-який закон.

У серпні 1949 р. на виборах до бундестагу переміг блок ХДС/ХСС, який утворив в коаліції з ВДП перший уряд ФРН. 15 вересня доктора Конрада Аденауера обрано феде­ральним канцлером. Він переміг на виборах з перевагою усього в один голос, при цьому канцлер говорив: "Оскільки я твердо вирішив взяти на себе відповідальність, я б вважав за дурість, що сам себе не обрав".

Конрад Аденауер (1876-1966 рр.) — народився в січні 1876 р. у м. Кельн. Він та його однолітки пройшли через випробування націоналізмом, воєнними пе­ремогами Німеччини на початковому періоді Пер­шої світової війни, вони пережили гіркоту її поразки та революційну смуту в листопаді 1918 р. Після закінчення університету Аденауер примкнув до католицької партії центру, оскільки виріс у релі­гійному середовищі.

1912 р. його обрали першим помічником обербургомістра Кельна, а в листопаді 1917 р. він став мером Кельна, активно включився у політичну діяльність. У березні 1933 р. Аденауера позбавлено всіх посад і привілеїв, але концтабору, куди потрапили більшість членів партії Центру, йому вдалося уникнути. 1935 р. гестапо відмовило Аденауеру в праві на проживання в Кельні з огляду на його ненадійність, тому він оселився на віллі Ренсдорфа, де й пережив війну. Після замаху на фюрера 1944 р., у якому Аденауер не брав участі, його заарештувала служба безпеки. У 1945-1948 рр. Аденауер займався політичною діяль­ністю, дістаючи беззастережну підтримку американ­ської влади. Перемігши на виборах канцлера у вересні 1949 р. у віці 73 років, Аденауер обіймав посаду глави уряду до 1963 р. Переконаний демо­крат, він великою мірою сприяв зміцненню демо­кратичних інститутів ФРН.

20 вересня 1949 р. приступив до виконання своїх обов'язків коаліційний уряд. Цим актом скінчився процес формування Федеративної Республіки Німеччини.

Радянська сторона, готова до такого розвитку подій, 30 травня 1949 р. затвердила, конституцію, розроблену Народною радою, а 7 жовтня 1949 р. проголосила утворен­ня Німецької Демократичної Республіки (НДР). Як і усю Німеччину, на дві зони було розділено Берлін: його східна частина стала столицею НДР, а західна — самокерованою територією, економічно та політичне пов'язаною з ФРН.

Президентом НДР став комуніст Вільгельм Пік, а гла­вою уряду — соціаліст, близький до СЄПН, Отто Гротеволь. СЄПН фактично узурпувала всю владу у країні й розпочала будівництво соціалізму за радянським зразком. Розкол Німеччини, який тривав 40 років, завершився. У його здійснення зробили "свій внесок" обидві протибор­ствуючі сторони — СРСР та країни Заходу, кожна по-своєму.