НІМЕЧЧИНА

1. Розкол Німеччини

2. Утворення ФРН і НДР

3. Німецьке "економічне диво"

4. НДР у 1949-1990 роках: тоталітарний режим за радян­ським зразком

5. Об'єднання Німеччини

6. Економічні й соціальні проблеми 90-х років

7. Німеччина на міжнародній арені

8. Україно-німецьке співробітництво

1. Розкол Німеччини

Для Німеччини Друга світова війна скінчилася 8 травня 1945 р., коли в передмісті Берліна Карлхорст уповноважені представники країн антигітлерівської коаліції маршал Г. К. Жуков (СРСР), генерал армії Д. Ейзенхауер (США), фельдмаршал Б. Монтгомері (Велика Британія) й генерал де Латр де Тассіньї (Франція) прийняли капітуляцію на­цистської Німеччини, підписану керівниками вермахту

Країна була в руїнах. Економіка — дезорганізована Промислове виробництво становило лише третину до­воєнного рівня. Від голоду німців врятували тільки продо­вольчі поставки держав, які їх окупували. Катастрофічне не вистачало палива. Десятки тисяч біженців блукали у пошуках притулку. За авантюру нацистів Німеччина запла­тила життям понад 13 млн. людей. Країна перестала існу­вати як суверенна держава й була окупована військами союзників. У Німеччині не існувало уряду, тому вся пов­нота влади в країні перейшла до Контрольної Ради, що працювала на засадах одноголосності та складалася з чо­тирьох головнокомандуючих провідних держав антигітле­рівської коаліції — СРСР, США, Великої Британії, Франції. Між союзниками було досягнуто угоду про чотири зони окупації Німеччини.

2 грудня 1946 р. між Британією та США було підписано угоду про об'єднання їхніх зон окупації. Так виникла Бізонія. У лютому 1948 р. до цієї угоди приєдналася Фран­ція, а Бізонія трансформувалася в Тризонію. В об'єднаній Західній зоні почали, швидко формуватися органи влади — економічна й виконавча ради, верховний суд, банк німець­ких земель і т. д.

У Західній зоні (Тризонії) окупаційна влада прагнула зберегти економічний потенціал Німеччини. За підтримки окупаційних властей і духовенства восени 1945 р. було утворено Християнсько-демократичну спілку (ХДС) на чо­лі з видатним політичним діячем Конрадом Аденауером, а потім його баварську філію — Християнсько-соціалістичну спілку (ХСС), що дотримувалася більш консервативних поглядів, ніж ХДС. Християнські демократи заявляли про свій антифашизм, обіцяли забезпечити загальний добро­бут, ліквідувати засилля монополій, дозволити робітникам брати участь в управлінні підприємствами. Ця програма забезпечила їм підтримку трудящих, особливо віруючих. У Західній зоні утворилася також ліберальна Вільна демокра­тична партія (ВДП). Впливовою силою залишалася Соціал-демократична партія Німеччини (СДПН), що відійшла від комуністичного впливу й була прихильницею активної соціальної політики шляхом проведення реформ. Значним успіхом демократичних сил стало створення єди­ного профспілкового центру Об'єднання німецьких проф­спілок (ОНП), до якого увійшли робітники й службовці різних політичних та релігійних поглядів.

Вибори в органи місцевого самоврядування в радян­ській зоні принесли беззастережну перемогу Блоку анти­фашистсько-демократичних партій на чолі із Соціалістич­ною єдиною партією Німеччини (СЄПН), яка одержала більше 50% голосів. Вона будувала свою діяльність на основі марксистсько-ленінської ідеології.

Представники СДПН займали ключові позиції в орга­нах управління, спираючись на підтримку радянської вій­ськової адміністрації. Радянський Союз у Східній Німеччині цілеспрямовано насаджував сталінську модель соціалізму й , практично сприяв цьому процесу в усіх напрямках.

У вересні 1946 р. державний секретар США Бирнс у Штутгарті заявив про необхідність відновлення німецької держави. Радянська сторона розцінила цю заяву як одно­бічний перегляд попередніх домовленостей про Німеччи­ну. Країна перебувала напередодні розколу, спричиненого військово-політичним протистоянням СРСР та західних країн у повоєнні роки.