26.Станово-представницька монархія в Московській державі.

Як форма феодальної держави станово-представницька монархія відповідала епосі зрілого феодалізму. Вона складається в результаті боротьби монархів (великих князів і царів) за подальше зміцнення централізованої держави. Влада монарха в цей період була ще недостатньо сильна, щоб стати абсолютною. Монархи та їх прихильники боролися з верхівкою феодальної аристократії (колишніми удільними князями і великими боярами), яка протидіє централізаторської політиці московських государів. Монархи в цій боротьбі спиралися на дворян і верхівку городян.

У період станово-представницької монархії відбулося значне розширення території Росії. Був розгром Казанського, Астраханського і Сибірського ханств. Нижнє і Середнє Поволжя, а також Сибір увійшли до складу Росії. На західних рубежах активна політика Івана Грозного не дала бажаних результатів: Лівонська війна закінчилася внічию. Росія не зуміла пробитися до моря. У Смутний час Російська держава сильно постраждало від Польщі та Швеції. Однак середина XVII ст. знаменувалася значним розширенням території Росії і на Заході: до неї була приєднана України.

27.Характеристика державного ладу Московської держави у 2 пол. XVI ст.

У 1547 р. при Івані ІV (Грозному) глава держави став носити офіційний титул царя, государя і великого князя Московського, який передавався у спадщину. У своїй діяльності він опирався на Боярську думу, що постійно діяла при царі. Підготовку матеріалів для думи здійснював штат професійних чиновників, пов’язаних з приказами.

Особливе місце в системі державних органів займали Земські собори, що проводились з середини XVІ ст. до середини XVІІ ст. Їх скликання оголошувалось царською грамотою. У склад Собору входили Боярська дума, “Освячений собор” (церковні ієрархи) і виборці від дворянства та посадів.

Духовна і світська аристократія була елітою суспільства, цар у рішенні важливих питань не міг обійтися без її участі. Дворянство було головним суспільним станом, основою царського війська і бюрократичного апарату. Верхівка посадського населення була головним джерелом грошових надходжень для казни. Цими основними функціями пояснюється присутність представників усіх трьох соціальних груп у Соборі.

Земські собори вирішували основні питання зовнішньої і внутрішньої політики, фінансів, державного будівництва. Питання обговорювались по станах, але приймались усім складом Собору.

Крім назви “Земський собор”, представницькі установи мали й інші назви: “рада всієї землі”, “собор”, “загальна рада”, “велика земська дума”. Через систему соборів правляча влада прагнула виявити думку окремих класів і груп населення, звичайно, найбільш впливових.

Станово-представницькими органами на місцях у середині XVІ ст. стали земські і губні хати. Заснування цих органів обмежувало і замінювало систему кормлінь: виборні самоуправлінські хати прийняли на себе фінансово-податкову (земські) і поліцейсько-судову (губні) функції. Компетенція цих органів закріплювалась у губних та земських статутних грамотах, що підписувались царем, їх штат складався із “кращих людей” – сотських, п’ятидесятських, старост, цілувальників і дяків.

Діяльність земських і губних хат контролювалась різними галузевими приказами. Структурним підрозділом приказу був стіл, який спеціалізувався у своїй діяльності за галузевим або територіальним принципом.

Московський великий стіл Розрядного приказу вів облік людей, що служили, здійснював реєстрацію указів і грамот.

Помістний стіл відав вотчинами і помістними справами. Грошовий – питаннями фінансування.

Питаннями організації державної служби і фінансування держапарату займались Приказ Великого приходу, Розрядний, Помістний і Ямський прикази.

Розбійний – очолював систему поліційно-розшукових органів уже в середині XVІ ст. У Москві поліцейські функції виконував Земський приказ.

До середини XVІІ ст. число приказів досягло 60. У XVІІ ст. відбулася реорганізація місцевого управління: земські, губні хати і міські прикажчики стали підпорядковуватись воєводам, які призначались із центру. Воєводи виконували адміністративні, поліцейські і військові функції. Вони опирались на спеціально створений апарат (приказна хата) із дяків, приставів і прикажчиків.