3. Принципи планування.

Планування спирається на певні закономірності, що одержали назву принципів планування.

Принцип єдності передбачає, що планування в економічній організації повинно мати системний характер. Реалізація цього принципу здійснюється на основі координації планової діяльності на горизонтальному рівні (виробничий відділ, фінансовий, відділ маркетингу і т.д.), інтеграції планової діяльності в межах вертикальної єдності підрозділів (підприємство – цех - бригада).

Принцип безперервності означає:

- підтримування безперебійності планової перспективи, взаємно узгодженість довго-, середньо- і короткострокових планів;

- розроблені плани мають постійно змінювати одне одного.

Процес планування має бути безперервним, адже зовнішнє середовище дуже нестабільне.

Принцип гнучкості полягає в наданні планам і процесові планування здатності змінювати свій напрям у зв’язку з виникненням непередбачуваних обставин. Саме тому плани мають так звані резерви. Але існують певні межі резервів планування:

1. резерви не повинні бути дуже великими, бо плани будуть недостатньо точними;

2. дуже низькі межі резервів призводять до занадто частих змін у планах.

Принцип точності означає, що кожен план слід складати з таким ступенем точності, який тільки може бути сумісним з рівнем нестабільності функціонування підприємств. Тобто плани повинні бути деталізовані і конкретизовані.

Принцип участі означає, що кожен член економічної організації стає учасником планової діяльності.

Крім цього вирізняють ще такі принципи планування:

1. збалансованість, тобто необхідна і достатня кількісна відповідність між взаємопов’язаними розділами та показниками плану.

2. оптимальність використання застосовуваних ресурсів.

4. Методи планування. Прогнозування в системі планування.

Під методом планування розуміють конкретний спосіб, технічними прийом за допомогою якого вирішується яка-небудь проблема планування, розраховуються числові значення показників пропозицій, стратегічних програм і планів.

Методика планування – це сукупність методів, прийомів розробки, обґрунтування та налізу прогнозів, стратегічних програм і планів усіх рівнів і часових горизонтів, системи розрахунків планових показників, їх взаємного узгодження. Наприклад методика складання обороту стада, потреби в кормах.

Методологія науки – це вченні про принципи побудови, форми і способи наукового пізнання, сукупність методів планування.

В умовах жорсткої конкуренції на ринку ресурсів і товарів кожному підприємству важливо визначити вихідну позицію для розробки плану. В цьому випадку розрізняють:

- ресурсний метод планування. Визначають якими ресурсами і за якими цінами може розпоряджатися підприємство, спираючись на це визначають свою продуктово-ринкову стратегію. Можна використовувати при монопольному становищі;

- цільовий. Вихідна позиція – потреби ринку, попит на продукцію.

Залежно від рівня структуризації планових проблем і ринкової позиції підприємства застосовують різні принципи визначення кінцевого і проміжних значень планових показників.

1. при вирішенні неструктурованих і слабо структурованих проблем використовують експертні чи евристичні методи. Ґрунтуються на використанні непрямої і неповної інформації, досвіду, інтуїції. До них відносять масову оцінку, організація систематичної роботи експертів, організація роботи експертів на основі спеціальної системи їхньої діяльності (мозкова атака, делфі, паттері).

2. при вирішенні добре структурованих проблем, що мають більш-менш чіткі кількісні характеристики використовують методи екстраполяції (визначення планових показників на основі їх динаміки в минулому, припускаючи, що темпи і пропорції будуть збережені у майбутньому) та інтерполяції (встановлює мету для досягнення в майбутньому і виходячи з неї визначає тривалість планового періоду і проміжні показники, напр. програмування врожайності).

За способом розрахунку планових показників розрізняють такі методи:

1. дослідно-статистичний - передбачає використання фактичних статистичних даних за попередні роки (середніх величин) при встановленні планових показників;

2. факторний – більш обґрунтований, планові показники визначають на основі розрахунків впливу найважливіших факторів, що обумовлюють зміни цих показників (урожайність, продуктивність);

3. нормативний – планові показники розраховують на основі прогресивних норм використання ресурсів з урахуванням їх змін у результаті освоєння організаційно-технічних заходів у плановому періоді.

Відповідно до узгодженості потреб і ресурсів:

1. балансовий – план розвитку обґрунтовується шляхом складання балансів матеріальних, трудових, фінансових ресурсів, що включають у себе потреби господарства в ресурсах і джерелах задоволення цих потреб;

2. матричний – передбачає побудову моделей взаємозв’язків між виробничими підрозділами і показниками.

За варіантністю розроблюваних планів:

1. одноваріантний (інтуїтивний). Неефективний метод.

2. поліваріантний (розрахунково-конструктивний). Вивчають реальність і розробляють найдоцільніші варіанти рішень, здійснюється технічна, технологічна, економічна та екологічна оцінка одержаних варіантів з виявленням найбільш раціонального і широким його обговоренням;

3. економіко-математичної оптимізації – моделюються складні економічні процеси, передбачають найбільш імовірні напрями розвитку економічної системи залежно від тих чи інших параметрів і цільових функцій.

Оптимальний варіант плану – це варіант, що його розраховано за допомогою економіко-математичних методів на екстремум (мінімум, максимум) функції за певним критерієм оптимальності і відповідно до поставлених в задачі умов і обмежень.

Ефективний варіант плану – це варіант, який за існуючих умов макро- і мікро- середовища забезпечує максимальну економічну вигоду ля підприємства.

За способом виконання розрахунків

1. ручний

2. механізований

3. автоматичний

За формою подання планових показників

1. табличний

2. лінійно-графічний

3. логіко-структурний (сітьовий)

Формальне планування це узагальнення типових ринкових явищ, які повторюються.

Інтуїтивне планування ґрунтується на досвіді, інтуїції, буває дуже ефективним.

Економічне прогнозування – являє собою наукове обґрунтування можливих змін або якісного стану економіки в майбутньому, а також альтернативних шляхів і строків досягнення цього стану. Не є самостійним видом планування, а лише однією з чотирьох його стадій, яка передує складанню планів і охоплює більший період, ніж план.