6.4. Способи калькуляції

Способи калькуляції – це технічні прийоми розрахунку собівартості продукції за допомогою певних процедур.

Способи калькуляції доповнюють методи калькулювання. Послідовність та порядок розрахунків у калькуляції залежить від технології створення продукції, можливостей локалізації витрат за калькуляційними об’єктами, наявності зворотних відходів, супутніх та побічних продуктів тощо.

Спосіб нагромадження (сумування) витрат полягає в тому, що собівартість калькуляційного об’єкту і калькуляційної одиниці визначається сумуванням витрат за частинами продукції або продукції в цілому, за процесами, переділами.

Наприклад, при попередільному методі обліку витрат собівартість продукції визначається шляхом послідовного нашарування витрат за кожним переділом.

Спосіб розподілу витрат використовується у виробництвах комплексної переробки сировини, при виробництві декількох видів продукції одним технологічним процесом і неможливості прямого обліку витрат за кожним калькуляційним об’єктом, а також при організації аналітичного калькуляційного обліку за групами однорідних виробів.

Наприклад, у спиртовій промисловості в результаті одного технологічного процесу одночасно одержують декілька видів спиртопродуктів. Витрати між окремими спиртопродуктами розподіляються за коефіцієнтом, що встановлюється на підставі оптових цін.

Спосіб прямого розрахунку полягає в тому, що зібрані витрати виробництва у розрізі калькуляційних об’єктів діляться на число калькуляційних одиниць за кожним об’єктом в розрізі статей калькуляції чи елементів витрат. Цей спосіб універсальний і в кінцевому розрахунку собівартості продукції використовується при інших способах калькуляції. При цьому у поєднанні з іншими способами калькуляції він не називається, хоча передбачається його обов’язковість.

Наприклад, для розрахунку собівартості однієї тонни хліба „Український” необхідно собівартість випуску поділити на кількість виробленої продукції.

Спосіб виключення витрат застосовується при розмежуванні спільних витрат і визначенні собівартості основної і побічної продукції, які отримані в одному технологічному процесі.

Наприклад, у м’ясній промисловості при виробництві м’яса спочатку проводиться оцінка супутньої продукції, яка виключається з загальної суми витрат, а потім калькулюється собівартість м’яса.

За кожного методу обліку витрат в залежності від технології виробництва і характеру продукції, що виробляється, застосовується один або декілька способів калькуляції.

6.5. Об’єкти обліку витрат і об’єкти калькулювання та їх взаємозв’язок

Система обліку виробничих витрат і калькулювання організується на підприємстві в залежності від характеру виробництва, вибору об’єктів обліку витрат і об’єктів калькулювання. Об’єкти обліку і калькулювання визначаються цілями управління.

Об’єкт обліку витрат – це ознака, відповідно якої проводять групування виробничих витрат для цілей управління собівартістю.

Приклади об’єктів обліку витрат наведено в таблиці 6.1.

Таблиця 6.1

Приклади об’єктів обліку витрат

Об’єкт витрат	Приклад
Виріб	Торт „Київський”
Підрозділ	Відділ збуту
Марка	Усі напої з маркою „Росинка”
Регіон	Усі операції фірми „Роксолана” в Росії
Замовник	Магазину „Біла здоба”
Послуга	Оформлення банкетного залу до Дня харчовика фірмою „Квіти України”
Програма	Маркетингова програма про шкідливість паління

Облік витрат передує процесу калькулювання собівартості продукції, але не завжди за обліком витрат відбувається калькулювання. Між обліком і калькулюванням завжди існує часовий розрив. Облік ведеться щомісячно, а калькулювання здійснюється по мірі необхідності. Калькулювання може здійснюватися щомісячно, раз на квартал, на півроку, на рік, або декілька років. Наприклад, при позамовному методі обліку витрат собівартість продукції калькулюється після закінчення робіт або окремих етапів виконання робіт. На підприємствах хлібопекарської, пивоварної, кондитерської промисловості складаються щомісячні калькуляції.

З об’єктом обліку витрат тісно пов’язані калькуляційні одиниці, які є вимірниками об’єкту калькулювання.

Калькуляційна одиниця дає можливість розрахувати витрати на виробництво за кожною статтею окремо і в цілому на одиницю випущеної продукції.

Калькуляційна одиниця повинна відображати споживчу вартість продукції певної якості, бути стійкою в часі, практичною та зручною для розрахунків, відповідати одиниці ціноутворення, відповідати потребам системи калькулювання, бути корисною при плануванні витрат та управлінні собівартістю.

Калькуляційні одиниці можна об’єднати у такі основні групи: натуральні – один виріб (штука, тонна, кг, літр, кВт/год тощо); умовно-натуральні (1тонно-км, 1 умовна банка тощо); приведені одиниці (маса продукту в перерахунку на вміст корисних речовин (молоко з базовою жирністю – 3,2%, патока з вмістом цукру – 46% тощо); експлуатаційні (одиниця потужності машин, корисна площа будинку, параметри приладів тощо); одиниці часу (нормо-години, машино-дні тощо).

Калькуляційні одиниці використовуються на стадії складання калькуляції, коли визначаються витрати в розрахунку на одиницю продукції, робіт і послуг. Собівартість одиниці продукції визначається діленням загальної суми витрат на кількість одиниць даного об’єкту обліку.