5.9. Облік витрат допоміжних виробництв.

Метою створення допоміжного виробництва є забезпечення безперебійності роботи цехів основного виробництва.

За характером виконуваних робіт допоміжні виробництва можна поділити на групи: механічні, ремонтні (виготовлення нестандартного обладнання, проведення ремонту механічного та енергетичного устаткування, транспортних засобів, будівель, споруд тощо); інструментальні (виробництво інструментів, пристосувань тощо); деревообробні, тарні (деревообробка, виробництво дерев’яної, металевої, пластмасової, картонної тари для упаковки готової продукції та напівфабрикатів); енергосилові (виробництво всіх видів енергії – тепла, пари, електроенергії, кисню, стиснутого повітря, постачання водою тощо); транспортні (автомобільний, водний, залізничний транспорт тощо); очисні споруди тощо.

Облік витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції здійснюється за позамовним або попередільним методом.

Витрати енергосилових, транспортних виробництв, очисних споруд не мають незавершеного виробництва, їх витрати повністю розподіляються між споживачами. В обліку застосовується одно передільний метод витрат.

Планування, облік та калькулювання собівартості продукції допоміжних виробництв здійснюється за скороченою номенклатурою статей витрат: матеріали (за вирахуванням відходів); паливо і енергія на технологічні цілі; основна заробітна плата; додаткова заробітна плата; відрахування на соціальне страхування; загальновиробничі витрати.

Якщо продукція допоміжних виробництв повністю використовується для власних потреб, то вона не калькулюється, а всі витрати включаються до загальновиробничих витрат.

Продукція і послуги цехів допоміжних виробництв, що споживається основними та допоміжними цехами власного виробництва в плані оцінюється за плановою собівартістю, а в поточному обліку – за фактичною виробничою собівартістю.

5.10. Особливості калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) комплексних виробництв

Особливістю попроцесної калькуляції є те що в результаті одного технологічного процесу виробляється декілька видів продукції. За якісними характеристиками вона поділяється на основну продукцію і попутну. Такі виробництва ще називають багатопродуктовими або комплексними. Прикладом багатопродуктових виробництв може бути нафтопереробна промисловість, спиртова промисловість, м’ясна промисловість тощо.

Виробництво вважається комплексним, якщо в одному технологічному процесі одночасно виготовляється декілька продуктів, що мають різну споживчу цінність, власні ринки збуту, а відповідно і різні ціни.

Процес калькулювання в комплексних виробництвах потребує вирішення ряду методологічних питань, пов’язаних з розрахунком собівартості продукції, а саме визначити: методи оцінки попутних продуктів порядок розподілу загальновиробничих витрат між рахунками 23 “Виробництво” та 90 “Собівартість реалізації”; методи розподілу загальновиробничих витрат усередині об’єкта між окремими продуктами; розподіл виробничої собівартості процесу між окремими продуктами; методи розподілу адміністративних витрат та витрат на збут між видами продукції з метою визначення повної собівартості та встановлення цін.

Типовим положенням (п.173-177) та Методичними рекомендаціями (п.351-355) визначені методи розподілу спільних витрат у комплексних виробництвах: метод виключення витрат; метод розподілу витрат; комбінований метод.