5.7. Облік та оцінка попутної продукції

В результаті комплексної переробки сировини одночасно можуть одержувати декілька основних продуктів та попутну продукцію. Калькулювання собівартості основних продуктів ускладнюється, остільки спочатку необхідно виключити вартість попутної продукції. Типовим положенням і Методичними рекомендаціями встановлено, що попутна продукція не калькулюється, а оцінюється за твердими оцінками. Тверді оцінки визначаються на підставі планових розрахунків.

Облік попутної продукції ведуть в аналітичних відомостях.

Попутна продукція оцінюється: за відпускними цінами; за плановою собівартістю аналогічного продукту; за ціною можливого використання.

Підприємства самостійно визначають перелік попутних продуктів та методи їх твердої оцінки.

5.8. Облік за статтею „Загальновиробничі витрати”

Загальновиробничі витрати є складовою як виробничої собівартості, так і собівартості реалізованої продукції. Питома вага загальновиробничих витрат у загальній сумі витрат підприємства індивідуальна для кожного підприємства і залежить від галузі, до якої належить підприємство, потужності підприємства, технічної оснащеності тощо. Склад загальновиробничих витрат визначений п.15 П(С)БО “Витрати”.

Облік та планування загальновиробничих витрат ведуть за елементами та статтями витрат. Елементи витрат: матеріальні витрати; витрати на оплату праці; відрахування на соціальні заходи; амортизація; інші витрати. Перелік статей витрат рекомендований Методичними рекомендаціями.

Загальновиробничі витрати поділяються на змінні та постійні. На кожному підприємстві встановлюється свій перелік змінних і постійних витрат, що обумовлює їх окремий облік. Оскільки сума змінних витрат залежить від обсягу виробленої продукції, такі витрати повністю включаються до виробничої собівартості продукції. Постійні витрати в межах нормальної потужності відносяться на виробничу собівартість продукції, а понаднормативні витрати згідно з принципом обачності (вартість запасів не повинна бути завищена) відносяться на собівартість реалізованої продукції.

Розподіл загальновиробничих витрат наведено в розділі 3, табл.3.22.

Нормальна виробнича потужність – це очікуваний середній обсяг діяльності (очікуваний рівень виробництва), якого можна досягти за звичайних умов роботи підприємства протягом декількох років або операційних циклів з урахуванням запланованого обслуговування виробництва.

Для нових підприємств нормальна виробнича потужність може бути визначена за даними одного року або плановими показниками.

Розрахунок нормальної виробничої потужності залежить від прийнятої на підприємстві бази розподілу. Наприклад, якщо базою є заробітна плата робітників виробництва, то визначається її середній рівень протягом кількох років. Нормальною виробничою потужністю при цьому буде обсяг діяльності, при якому фонд оплати праці складає розрахункову середню величину.

Якщо базою розподілу на підприємстві є сума прямих витрат, то, для того щоб визначити нормальну виробничу потужність, потрібно визначити середню суму прямих витрат за показниками минулих років. При цьому нормальною потужність підприємства з метою постійних загально виробничих витрат буде вважатися обсяг діяльності, при якому сума прямих витрат на виробництво продукції складатиме розрахункову величину.

Обсяг виробництва в кількісному вимірі, як правило є базою розподілу в тому випадку, коли підприємство виробляє один вид продукції. Наприклад, при виробництві олії, цукру тощо.

Величина нормальної виробничої потужності визначається підприємством самостійно і відображається в його обліковій політиці.

Для обліку загальновиробничих витрат призначений рахунок № 91 “Загальновиробничі витрати”. Підприємство може самостійно відкривати субрахунки, наприклад рахунок № 911 “Загальновиробничі витрати основного виробництва” та рахунок № 912 “Загальновиробничі витрати допоміжного виробництва”, а також субрахунки, що забезпечують іншу аналітику залежно від специфіки виробництва, галузевих особливостей формування виробничої собівартості продукції.