5.5. Облік витрат за статтею „Витрати на утримання та експлуатацію устаткування”

До статті калькуляції “Витрати на утримання та експлуатацію устаткування “ відносяться: амортизація виробничого та підйомно-транспортного устаткування, цехового транспорту та інструментів і приладів із складу основних виробничих засобів, інших необоротних матеріальних і нематеріальних активів; витрати на утримання і експлуатацію (технічний огляд, технічне обслуговування) виробничого та підйомно-транспортного устаткування, цехового транспорту та інструментів і приладів із складу основних виробничих засобів; витрати на ремонти, що здійснюються для підтримання об’єктів в робочому стані; сума сплачених орендарем платежів за користування наданими в оперативний лізинг основними засобами, іншими необоротними матеріальними активами, нематеріальними активами; витрати на утримання цехових транспортних засобів; інші витрати, що пов’язані з утриманням та експлуатацією устаткування, інших необоротних матеріальних активів, нематеріальних активів.

В сучасний час розвитку науково-технічного прогресу підвищується технічна озброєність підприємств, а відповідно зростають витрати, що пов’язані з утриманням та експлуатацією машин і обладнання і зростає їх питома вага в собівартості продукції.

Підприємства можуть застосовувати окрему статтю витрат, а відповідно і окремий субрахунок до рахунку № 91 “Витрати на утримання та експлуатацію устаткування” або вести їх планування і облік у складі загальновиробничих витрат.

Витрати на утримання та експлуатацію устаткування розподіляються між видами продукції за прямою ознакою за допомогою баз розподілу: години праці, заробітної плати, об’єму діяльності тощо.

Галузеві особливості виробництва впливають на вибір бази розподілу.

Згідно з Типовим положенням розподіл витрат на утримання і експлуатацію устаткування необхідно проводити кошторисними (нормативними) ставками. Розподіл витрат на утримання і експлуатацію устаткування пропорційно до кошторисних ставок застосовується на підприємствах машинобудування та металообробки, де виготовляється різноманітна складна продукція.

Якщо облік витрат на утримання і експлуатацію устаткування ведеться в складі загальновиробничих витрат, то вони поділяються на постійні та змінні і для них обираються відповідні методи розподілу.

5.6. Облік браку

Неякісна сировина і матеріали, порушення технологій виробництва, а також порушення правил експлуатації технологічного обладнання приводять до появи браку у виробництві та технологічних втрат.

В калькуляції браку відведена окрема стаття витрат “Втрати від браку”, якщо на підприємстві втрати від браку не виділяють в окрему статтю калькуляції, вони обліковуються в складі загально виробничих витрат.

Браком у виробництві вважається продукція, напівфабрикати, деталі, вузли й роботи, які не відповідають за своєю якістю встановленим стандартам або технічним умовам і не можуть бути використані за своїм прямим призначенням або можуть бути використані тільки після додаткових витрат на виправлення.

За характером дефектів брак поділяється на поправний і непоправний.

Виявлення та оформлення виробничого браку проводиться відділом технічного контролю чи управління якістю продукції. Виявлений брак оформляється актом або повідомленням на брак, в якому відображаються найменування виробу, дата, місце виникнення, вид браку, причина та винуватці. Акт складається в двох екземплярах: перший – для відділу технічного контролю; другий для бухгалтерії. В акті передбачений спеціальний розділ, в якому оцінюється брак за статтями витрат

На підприємстві розробляються класифікатори виробів з переліком операцій, за якими передбачаються технологічні втрати та плановий брак. Зазначені у класифікаторах шифри втрат від браку проставляються у первинних документах, супроводжувальних листах, маршрутних картах, актах про брак тощо.

На підставі акта заповнюється відомість обліку браку. В відомості вказуються суми витрат на виправлення браку, а також винуватці.

Відомість обліку браку дозволяє відстежувати втрати від браку по кожному структурному підрозділу підприємства. Але дані, що містяться в цій відомості не відображають дійсну суму витрат направлених на виправлення браку. Для цього використовують відомість розподілу втрат від браку. В цій відомості відображається вартість внутрішнього і зовнішнього браку; вартість забракованої продукції, прийнятої за ціною можливого використання або реалізації; суми по відшкодуванню браку з винуватців.

Для обліку втрат від браку в Плані рахунків призначений рахунок 24 “Брак у виробництві”.

За місцем виникнення брак поділяється на внутрішній і зовнішній. Внутрішній брак виявляється на підприємстві, а зовнішній у споживача. Втрати від внутрішнього браку відображаються у витратах того ж місяця, у якому був виявлений брак. Датою виникнення зовнішнього браку вважається дата надходження претензії від споживачів.

Оформлення зовнішнього браку з вини постачальників і пред’явлення до них претензій (рекламацій) встановлюється виходячи з конкретних умов згідно з договорами. Втрати від зовнішнього браку підлягають стягненню з постачальників.

Вартість зовнішнього браку включає: вартість продукції, остаточно забракованої споживачами; відшкодування покупцю витрат, пов’язаних з придбанням цієї продукції; витрати на демонтаж забракованих виробів; транспортні витрати, викликані заміною забракованої продукції; витрати на виправлення забракованої продукції у споживача, якщо вона відноситься до виправного браку

Внутрішній брак поділяється на:

1. технічно неминучим у межах встановлених технічною або технологічною документацією норм;

2. перевищувати встановлені норми (наприклад, по вині робітників, несправності технологічного обладнання тощо).

Технічно неминучий брак у виробництві включає: остаточно забраковану з технологічних причин продукцію (запаси); матеріали, напівфабрикати, деталі, що зіпсовані під час налагодження обладнання, при зупинці та простої його, із-за відключення енергії тощо; витрати на усунення технічно неминучого браку.

Згідно з п.14 П(С)БО 16 “Витрати” визначений порядок включення до виробничої собівартості втрат від браку в межах встановлених норм

Собівартість внутрішнього остаточного браку складається з прямих матеріальних витрат за вирахуванням оприбуткованих за ціною можливої реалізації матеріальних цінностей від браку, частини прямих витрат на оплату праці і нарахувань на неї та частини загально виробничих витрат. Собівартість внутрішнього технічно неминучого браку визначається виходячи з фактичних, а в окремих випадках – планових або нормативних витрат.

Втрати внаслідок технічно неминучого браку відносяться на витрати в місяці виявлення браку і включаються до собівартості того виду продукції, за яким виявлено брак. Підприємства, що використовують позамовний метод обліку витрат вартість браку відносять на конкретні замовлення, що можуть бути у складі готової продукції або незавершеного виробництва.

Якщо у процесі виробництва кількість бракованої продукції перевищує встановлені норми, як з вини робітників, так і в зв’язку з іншими причинами і не компенсується, то її собівартість відноситься на витрати звітного періоду.

Брак може бути виправлений, якщо існує технічна можливість та економічна доцільність. Поправний брак може бути виправлений в поточному або наступному місяці.

Собівартість поправного браку включає: витрати на запаси, витрачені на усунення дефектів продукції; витрати на заробітну плату працівників, що займаються виправленням браку; відрахування на соціальні заходи; частина розподілених загально виробничих витрат.

Собівартість виробів, які відносяться до поправного браку, не включається до витрат з виправлення браку та на рахунку 24 “Брак у виробництві” не відображається.

Особливості обліку втрат від браку в окремих галузях промисловості встановлюються в галузевих інструкціях.