5. Зв’язок фінансового ринку з фінансовою безпекою держави.

Новітні процеси, що відбуваються останнім часом у світовому господарстві, особливо виразно проявилися у фінансовому секторі. Передусім ідеться про те, що фінансові сегменти, які раніше чітко відокремлювалися (фінансові ринки, бан­ківська справа, управління фінансовою діяльністю корпорацій, портфельне інве­стування), дедалі більше інтегруються внаслідок уведення нових фінансових інструментів, інноваційної фінансової техніки та багатонаціонального, багатодисциплінарного підходу до прийняття рішень із питань фінансового управління.

Змінюється й саме фінансове середовище. Серед головних змін — зростан­ня ринку євровалют, розвиток спільного європейського ринку, посилення ролі ТНК, низка міжнародних фінансових та нафтових криз, міжнародна криза за­боргованості, розпад комуністичної системи в СРСР і країнах Східної Європи та їх перехід до ринкового господарства. У світі посилився рух міжнародних капіталів (частково ці зміни стали результатами коливань темпів зростання ок­ремих держав); багато країн, що розвиваються, усувають національні фінансові та торговельні обмеження, надаючи можливість фінансовим структурам, рин­кам та інструментам впливати на їхню економіку (вільні економічні зони, по­даткові канікули, спільні підприємства та ін.).

Сьогодні світова фінансова мережа охоплює сотні тисяч транснаціональних і міжнародних фінансово-промислових груп, транснаціональні банки і страхові компанії, ринки цінних паперів, електронні системи банківських роз­рахунків — як традиційні, так і віртуальні. Глобальна мережа Інтернет-торгівлі та розрахунків перетворила світовий фондовий і валютний ринок на єдиний глобальний фінансовий простір. За рівнем глобалізації фінансова сфера сьогодні випереджає всі сфери реальної економіки Динаміка міжнародних потоків фінансових ресурсів в останні 30 років пов’язана з розвитком фондових ринків та інст­рументів цього ринку. Це стосується як технічних, так і фінансових нововведень.

Технічні нововведення (маються на увазі нові різновиди цін­них паперів) в принципі суттєвої ролі не відіграють, вони є лише привабливими джерелами вкладання коштів для того чи іншого інвестора. Інша річ, коли йдеться про фінансові інструменти, котрі є самою суттю операцій на фондовому ринку.

Впродовж 80-х років міжнародні ринки були місцем створення і розвитку значної кількості інновацій. У нестабільному, мінливому міжнародному оточенні, коли процентні ставки та валютні курси часто змінюються, інвесторам та емітентам доводиться по­стійно пристосовуватися до обставин; вони також прагнуть макси­мально скористатися перевагами податкового законодавства. Фі­нансові інновації мають метою найкраще задовольняти ці пот­реби. Для їх швидкого введення в дію міжнародні ринки більш сприятливі, ніж національні, бо тут їх не зупиняє жодна регла­ментація.

Фінансова інновація стосовно до міжнародного ринку позич­кових капіталів полягає у створенні й поширенні нових форм та гібридів валютно-кредитних, фінансових інструментів або опе­рацій. В ширшому розумінні фінансова інновація охоплює й інші нововведення — нові види банківських рахунків та послуг, зміни та розширення функцій кредитних інститутів, використання у кредитно-фінансовій сфері комп'ютерів, електронних засобів зв'яз­ку, супутників, різноманітної автоматики та ін.

Найзначнішими нововведеннями 70—80-х років стали облі­гації з плаваючою ставкою, євроноти та єврокомерційні папери, міжнародні акції, фінансові ф'ючерси й опціони, валютні та про­центні свопи та деякі інші інструменти й операції (нові форми облігацій, боргові свопи, схеми страхування валютних та про­центних ризиків та ін.). Приблизно з кінця 80-х років яких-небудь вагомих нововведень фактично не було, і фінансова інновація зводиться до вдосконалення вже діючих інструментів та створення різноманітних гібридів.

Віртуальний фінансовий сектор - сектор, який тільки входить у наше життя, у нашу дійсність із розвитком Інтернет-магазинів, Інтернет-банків, навіть Інтернет-валют - «кібер-баксів», віртуальних офшорних зон. Цей сектор не набув ще широкого визнання як складова традиційного фінансового середовища, але вже тепер виявилися не тільки пов'язані з ним вигоди, а й проблеми, наприклад проблема його оподаткування.

Світова фінансова система стала практично незалежною від державного контролю і регулювання. Відбулася принципова зміна моделі взаємодії цієї сфери з державними регуляторами. Протягом століть національні фінансові системи функціонували переважно всередині країни і контролювалися державними інститутами. Тепер, коли сформувалася світова фінансова система, яка є органічною єдністю світових валютних, фондових, кредитних і страхових ринків, національні держави зі своїми регуляторами подібні, за словами Ю. Шишкова, до «островів у глобальному фінансовому океані». Сьогодні вони безсилі поодинці регулювати не лише ті чи інші потоки (припливу чи відпливу) у цьому океані, а й контролювати в колишньому обсязі свою внутріш­ню фінансову сферу.

За оцінками Р. Аллена, менш ніж 30 % ринку цінних паперів країн «великої сімки» контролюються державою чи підпорядковані державним інтересам. Світовий фінансовий ринок переміщує за місяць понад 3 трлн. дол. із країни в країну. З них 2 трлн. дол. — гроші, що не контролюються державою чи іншими офіційними інститутами. Приватний капітал має більше ресурсів, ніж централь­ні банки навіть таких країн, як США. Не національні уряди, а приватний капі­тал визначає сьогодні ситуацію на світовому фінансовому ринку. Це досить добре можна простежити на динаміці прямих іноземних інвестицій у країни Південно-Східної Азії (ПСА). За даними річного звіту за 1999 р. Агентства еко­номічного планування Японії, прямі закордонні інвестиції в азійські країни в 1999 р. скорочувалися далі, хоча й не такими темпами, як у 1997 p., у період роз­палу кризи. Так, в Індонезії з 1997 по 1998 р. вони знизилися на 60 % і ще на 20 % у 1999 p., а на Філіппінах — відповідно на 60 і 30 %. Навіть у Китаї, який протягом 90-х років був об’єктом великої заінтересованості іноземних інвесто­рів, у період з 1998 по 1999 р. приплив іноземного капіталу скоротився на 11 %.

Криза 1997-1998 pp. змусила закордонних інвесторів у паніці покидати азійський регіон. Більшість із них сюди не повернеться, оскільки тут уже немає «гарячих грошей», всі вони щезли у 1998 р. І сьогодні тиск на місцеві націо­нальні валюти чинять не закордонні «хедж-фонди», а місцеві компанії й фінан­сові організації. Інвестори ж не мають бажання вкладати свої гроші в активи, виражені в рупіях чи батах, знаючи наперед, що місцеві центральні банки не встигатимуть за зростанням курсу долара США. Саме тому показники фондо­вих бірж ПСА є одними з найнижчих у світі. А отже, компаніям, які працюють у регіоні, дуже складно знайти кошти для нових інвестицій (ні закордонні, ні місцеві банки не хочуть поновлювати їх кредитування).

Як бачимо, простежується дедалі чіткіша орієнтація інвесторів на сектори світового ринку з підвищеною дохідністю: вони покидають регіони/райони з жорстким регулюванням, пониженою нормою прибутку та інтенсивною конкуренцією. Своєю чергою це посилює мобільність потоків капіталів. Поєднання більшої мобільності та чіткої орієнтованості, диверсифікації потоків капіталів сприятиме чіткішій структуризації світової фінансової системи в цілому. Адже переорієнтація потоків капіталів стимулює диверсифікацію ризиків, зумовлюючи зміни в міжнародних портфелях у напрямі вигідніших ризиків. Сучасне управління портфелем з урахуванням фінансових інновацій, інформаційних техно­логій за короткий період зробило досить витонченими оптимізаційне керівни­цтво та управління ризиком: ризики розподіляються, оцінюються, об'єднуються у нові, більш ефективні комбінації й лімітуються. Підвищення дохідності активів сприятиме прискоренню темпів економічного зростання, відповідно, інтеграція фінансових ринків спроможна забезпечити суттєве збільшення суспільного ба­гатства. Глобалізація ж фінансів передбачає єдиний ринок як жорсткий полігон, який не допускає, за словами швейцарського банкіра Х.-У. Дьоріга, емоцій при розміщенні капіталу, що створює сприятливі можливості інвестування у будь-якій країні. Однак не слід забувати про парадокс Філдстайна —Хоріокі. Якщо б фінансові ринки були повністю об’єднані, то були б об’єднані й заощадження. Теоретично надлишкові внутрішні заощадження мають спрямовуватися в краї­ни з вищою дохідністю, і немає жодної кореляції між внутрішніми заощадження­ми і внутрішніми інвестиціями. Однак аналіз показав високу кореляцію між внутрішніми заощадженнями й інвестиціями, що спростовує твердження про фі­нансову інтеграцію ринків. Іншими словами, ринки прагнуть не до експорту надлишкового капіталу, а до поглинання надлишку заощаджень на внутрішньому ринку. Така тенденція характерна і для портфеля міжнародних інвесторів, яко­му властиве значне зміщення в бік внутрішніх активів порівняно з оптимальним портфелем, розрахованим за моделлю САРМ (Capital Asset Pricing Model - метод оцінки фінансових активів на основі рівноважної моделі ціноутворення, згідно з якою очікувана дохідність цінного паперу є лінійною функцією її чутливості до зміни дохідності ринкового портфеля).

Ще однією особливістю світового фінансового сектора початку 90-х років є його спекулятивність. Понад 9/10 операцій на фондових біржах світу не мали відношення до торгівлі й довгострокових інвестицій. Ринок, як зазначає Дж. Сорос, сам по собі аморальний, і правила гри на ньому встановлені з ме­тою отримання максимального прибутку, а не торжества гуманності й спра­ведливості. Тому вимагати дотримання моральних норм від ринкових спеку­лянтів не лише даремно, а й безвідповідально (однак їх дотримання можна і необхідно вимагати від політиків і регуляторів ринку).

Світова фінансова система стала значною мірою самодостатньою. Не ви­падковим є поширення «бульбашкових грошей» (фінансових бульбашок) — грошей з нічого, лише через гру на фінансових ринках у глобальному чи внутрішньому масштабі.

Повчальним уроком є ситуація в Японії кінця 80-х початку 90-х років, коли «луснула» фінансова бульбашка, продемонструвавши межі підвищення процентних ставок в умовах, коли ринки перебувають на роздоріжжі. В такі моменти грошова політика має бути надзвичайно обережною. Понад 10 років тому Банк Японії спізнився із застосуванням жорсткіших грошових обмежень, оскільки інфляція на ринку товарів і послуг була такою незначною (1,1% річних у березні 1988 p.), що нею просто знехтували. Однак не врахували небезпеку інфляції, що виходила від ринку фінансових активів. Відбувся бум цін на нерухомість, який супроводжувався ще й легкістю отримання кредитів (подібна ситуація спостерігається сьогодні в США). До квітня 1990 р. інфляція в Японії зросла до 2,1% річних, а до січня 1991 р. – до 3,3%. Не забарились і процентні станки: у травні 1989 р. базисну ставку Банку Японії було піднято з 2,5 до 3,25%, а в 1990-1991 рр. вона перевищила 5%. Однак такі заходи вже не допомогли – розбухання фінансової бульбашки тривало, а наслідки краху, що стався, країна відчуває досі.

Сьогодні функціонує уже близько 4 тис. «хедж-фондів», що спеціалізуються на таких спекулятивних операціях. В їхніх руках сконцентровано від 400 до 500 млрд. дол. ліквідних ресурсів, які в будь-який момент можуть бути кинуті на ту ділянку глобального фінансового простору, де очікується легка здобич.

За оцінками МВФ 5—6 найбільших спекулятивних фондів здатні мобілізувати до 900 млрд. дол. для інтервенцій проти будь-якої національної ва­люти чи на фондовому ринку. За таких умов на світовому фінансовому рин­ку дедалі частіше відбуваються широкомасштабні сутички, відлуння яких розноситься по всьому світу і становлять загрозу фінансовій безпеці держав.

Яскравий приклад — Сянган (Гонконг). Восени 1997 р. впали валюти Таїланду, Індонезії, Малайзії та Філіппін, курс гонконзького долара надмірно зріс і став зручною мішенню. Невдовзі він був атакований, але владі Гонкон­гу за підтримки Китаю вдалося врятувати становище. Міжнародні спекулян­ти зазнали значних утрат, але вже в жовтні 1997 р. знову розпочали наступ на гонконзькому фондовому ринку. Внаслідок цього індекс цінних паперів упав у 2 рази. Гонконг зміг мобілізувати фінансові резерви на суму понад 170 млрд. дол. і вистояв. Але такий перебіг подій радше виняток, ніж зако­номірність, оскільки мало якій країні під силу мобілізувати настільки по­тужні резерви, щоб стримати шквал наступів азартних, ненаситних та невга­мовних спекулянтів.

Тому на сьогоднішній день державам для підтримання фінансової безпеки не лише доцільно, а й вкрай необхідно змоделювати та розрахувати критичні межі самодостатності фінансового секто­ра та всіх його складових, зокрема площини фінансових бульбашок, а точ­ніше кажучи — площини квазігрошей (слово «гроші» в даному разі вживається в широкому розумінні — цінності), площини віртуальної економіки та тіньового кластеру. Найважчим є прогнозний розрахунок мінімуму «сти­снення» питомої ваги реального сектора, розміру вихідних циркулюючих потоків у світовий фінансовий сектор (грошовий потік, кредитний потік, ін­вестиційний), а з нього у віртуальну площину і площину квазігрошей та швидкості їх обігу, частки рециклювання у реальний сектор з етапним жив­ленням тіньового кластеру. Модель має враховувати й питому вагу реально­го сектора, темпи та межі розширення власне фінансового сектора, сектора квазігрошей/цінностей, окреслюючи вимоги до нової фінансової архітекту­ри, яка покликана забезпечити не лише ефективне функціонування, а й по­дальший розвиток світового фінансового середовища з урахуванням гло­бальних змін економічного сектора, зокрема тенденції до розширення кри­тичних меж.

Фінансовий джин, випущений на волю, у світове економічне середовище, є мало керованим, недостатньо прогнозованим і небезпечним у глобальному масштабі. Як показала азійська криза 1997 — 1998 pp., у сьогоднішньому гло­бальному середовищі фінансовий вибух має вигляд ланцюгової реакції в еко­номічно більш інтегрованих регіонах, а в менш інтегрованих — нагадує яви­ще інтерференції зі зростаючо-затухаючими безперервними коливаннями та елементами інтерполяції («вживленням», вкрапленням у середину).

Світова фінансова система сьогодні є малоконтрольованою і перебуває у стані хаотичної структуризації й оновлення. На часі — перегляд наявної системи контролю, яку має заступити координувальна архітектура з вищим рівнем фінансової безпеки усіх держав світу.

Роль інститу­цій у цій архітектурі полягає у напрацюванні й проведенні спільної стратегії регулювання та координації світового ринку на міжнародному рівні. Насам­перед ідеться про розробку загальних правових норм, що мають регулювати функціонування фінансових структур.