6. Створення єдиного ринку капіталів та його регулювання. Позитивні і негативні наслідки вільного руху капіталів

Економічна відкритість і ставка на іноземні інвестиції особливо виділяються в ни­нішньому економічному курсі ЄС. Передусім це стосується форм досягнення ринкової рівноваги, що дістає ви­раження в еволюції цін до західноєвропейського рівня. У країнах ЄС щодо окремих продовольчих товарів, оренди приміщень, у сфері послуг вони є в 3-4 рази вищими. Дуже великі розбіжності спостерігаються в цінах на енергоносії, сільськогосподар­ську продукцію, метали, нерухомість. Наприклад, 1 га землі в Голландії оцінюється в 10 тис. дол., у Словаччині - 9 тис, у Бельгії - 8,5 тис, у Франції - 8 тис, у Польщі -6 тис, у Чехії - 5,3 тис, в Румунії - 0,25 тис. ¹. Розбіжності в рівнях цін пояснюються насамперед тим, що в країнах Західної Європи вміст заробітної плати в ціні є у багате разів вищим. Крім того, у розвинутих країнах ЄС зростання заробітної плати забезпе чується передусім за рахунок збільшення частки кваліфікованих працівників. Тен денція до зближення цін неминуче зумовлює зміни в політиці доходів як у наши) сусідів, так і в Україні. Зростання цін поки що має сталий характер.

Згідно з даними The economist Inteligence Unit (EIU), до 2004 p. вартість одніє години роботи в Словенії досягла 7,71 дол., в Угорщині -4,37 дол., в Румунії-0,95 дол У 2005 р. ці показники очікуються на рівні, відповідно, 8,53, 4,94 і 1,08. Проте дані зростання не може бути суто механічним, воно обов'язково передбачає активізацій інвестиційної діяльності. Для порівняння зазначимо, що затрати компаній на одну годину роботи одного зайнятого в Словенії становлять 2,42 дол., в Угорщині - 2,34 дол у Польщі - 1,4 дол., в Румунії - 0,3 дол. ².

Проте для зарубіжного інвестора даної проблеми не існує, оскільки для нього мають значення лише різниці в оплаті праці. Наприклад, японська корпорація "Takat Petri" відкрито заявила, що саме з метою економії на фонді заробітної плати вон переносить з Німеччини в Румунію виробництво комплектуючих для автомобілів ВМ\Л Audi, Nissan, Iveco. При цьому вона має намір вкласти 35 млн. евро. Очевидно, що ц інвестиції не на цілі розвитку, а на цілі закріплення відставання приймаючої стороні Слід додати, що капітал інтересується не просто різницями в заробітній платі, а наі більшими різницями. У країнах регіону левова частка виробництва і експорту пре дукції легкої та хімічної промисловості, а також ряду інших галузей базується на рс боті з давальницькою сировиною. Практика ж показує, що у міру збільшення заробї ної плати і ревальвації національних валют, а також з переходом на європейські ек< логічні норми, цей вид діяльності інвестори поступово переводять на Схід. Вони пі кидають Польщу, Угорщину, Чехію; на черзі - Румунія. Якщо в Румунії затрати н виготовлення однієї сорочки становлять 2 дол., то в Китаю - 1,23 дол., Придністров'ї - 0,85 дол. Один чоловічий виріб, виготовлений у Румунії, коштує в серед­ньому 50 дол., тоді як аналогічна продукція, виготовлена в Азії, коштує 35 дол.

Тенденція до вирівнювання цін матиме лише один напрям - їхнє зростання як у країнах - нових членах ЄС, так і в країнах - кандидатах на вступ до цієї організації. Стримування темпів інфляції для цієї групи країн, а втім як і для інших країн з пере­хідною економікою, виступає пріоритетним напрямом економічної політики. Крім того, Маастрихтською угодою передбачено жорсткі межі розвитку інфляційних процесів Починаючи з 1999 р. спостерігається поступальне зниження їх темпів (не більш як 10% на рік), що робить кредити дешевими з усіма випливаючими результатами. Про­гнозоване посилення інфляції викличе зворотний ефект і, нарешті, призведе до стри­мування темпів економічного піднесення в цілому. Зростання цін створить додаткові труднощі й у процесі реалізації політики скорочення бюджетного дефіциту. Ця вели­чина за останні роки в країнах регіону також мала тенденцію до зростання, що поси­лює їх залежність від зовнішніх джерел фінансування та дестабілізує ситуацію в фінан­совій сфері. В Угорщині, Чехії та Польщі бюджетний дефіцит удвічі перевищує гра­нично допустимий рівень, передбачений Маастрихтською угодою. З вступом у НАТО воєнні витрати в цих країнах істотно зростають, що робить проблему бюджетного дефіциту невирішуваною на невизначено тривалий період.

В Україні подібні процеси вже розпочались, і поки що вони дістають вираження в прихованій ревальвації національної валюти на внутрішньому ринку. Інфляція про­гресує, а курс гривні залишається практично незмінним, що, у кінцевому підсумку, означає зменшення купівельної спроможності іноземної валюти на нашому ринку. Така ситуація неминуче підштовхує інвесторів здійснювати свою діяльність насампе­ред у сфері фінансових інвестицій. Цим, імовірно, пояснюється й те, що в країнах Центральної та Східної Європи приблизно 3/4 іноземних інвестицій припадають на приватизацію. Підтвердженням цьому слугує й той факт, що у міру наближення про­цесу приватизації до завершення в даних країнах слабшає й інтенсивність зарубіж­них інвестиційних потоків.

Заслуговує на увагу особливий підхід до приватизації, який останнім часом прак­тикують наші сусіди. На продаж вони виставляють пакети, що не перевищують 30-35% акцій. Проте при цьому передбачається право інвестора довести свою частку до 51 % і більше шляхом збільшення статутного фонду компанії, яка приватизовується. Ця форма залучення додаткових коштів частково компенсує збитки від приватизації, що вже стали нормою в усіх постсоціалістичних країнах.

Тенденції, які спостерігаються на світових фінансових ринках, дають підстави вва­жати, що в доступному для огляду майбутньому в наш регіон посилиться потік порт­фельних інвестицій. Починаючи з 2002 р. фондові біржі Східної Європи виявилися більш конкурентоспроможними, ніж фондові біржі Західної Європи. Протягом трьох останніх років на найбільших фондових біржах світу спостерігаються сталі темпи спаду показ­ників. Спеціалісти констатують, що такого не було з часів Великої депресії 1929-1933 pp. Тенденція до витоку капіталів із США, що позначилась, є предметом скрупульозного вивчення наслідків, які він зумовлює. За деякими оцінками, восени 2002 р. тільки Саудівська Аравія вивезла із США понад 200 млрд. дол. Про намір вивести із США всі свої капітали заявив Саудівський банк AL-Rajhi Investment and Development Corp. Ці гроші направляються на Близький Схід, у Західну Європу і, що особливо варте уваги, до країн Східної Європи. Темпи зростання фондових індексів тут є значно вищими. На­приклад, індекс ВЕТ-С протягом 2004 р. на Бухарестській фондовій біржі зріс на 100%. Ще кращими виявилися показники фондових ринків Угорщини і Чехії.

Для капіталу, що залишає країни з підвищеним ризиком, дуже привабливими в Східній Європі є хоча і незначне, але стале економічне зростання і відносна стабільність. Головними об'єктами інвестування тут виступають банківський сектор і нафто­переробні підприємства. У середині 90-х років XX ст. на європейському континенті розгорнулася конкуренція в інвестиційній сфері між американськими та західноєвро­пейськими банками. Останні методично і досить успішно увесь цей період витісняють американців. Європейці стали відвойовувати для себе Європу. Нині у цю боротьбу вступили й країни Центральної та Східної Європи.

У країнах нашого регіону, за винятком Польщі, спостерігається поліпшення фінан­сових показників банків, і вони стають привабливішими для великих зарубіжних інвес­торів. Більше того, в умовах погіршення кон'юнктури в США і Західній Європі, вони розглядаються як сховище для капіталу. Зовні це виглядає як додатковий приплив іноземних інвестицій і в цілому оцінюється позитивно. Проте вплив ввезеного капіта­лу на економіку приймаючих країн є неоднозначним і багато в чому залежить від форм його застосування. Аналіз 183 проектів зарубіжних інвестицій, проведених у 30 країнах протягом 20 років, показав, що більше половини з них сприяли економічному зростанню приймаючих країн. Близько 40% з них справили сугубо негативний вплив на економіку країн, де впроваджувалися такі проекти. Позитивний вплив спостері­гається, коли зарубіжні компанії на всі 100% належать компанії-матері та повністю впроваджуються в її міжнародну діяльність. Найгіршими інвестиціями вважаються ті, які користуються пільгами і протекцією в приймаючій країні та співпрацюють в основно­му з місцевими компаніями шляхом заснування спільних підприємств. Надання митних і податкових пільг для підприємств з участю іноземного капіталу є найпоширені­шою формою залучення іноземних інвесторів на всьому постсоціалістичному просторі. По суті, це є і формою прихованого субсидування іноземних підприємців за рахунок приймаючих країн, і створенням для них переваг у конкурентній боротьбі як на внутріш­ньому, так і на зовнішніх ринках. А будь-який протекціонізм рано чи пізно призводить до послаблення конкурентоспроможності тих компаній, на які він поширюється.

Сприятливий режим, створений у країнах з перехідною економікою, виявився досить дійовим, і іноземний капітал негайно цим скористався. У найкоротші строки він зайняв провідні позиції в економіці приймаючих країн. Серед кращих компаній Центральної та Східної Європи перші місця посідають зарубіжні концерни. У Польщі -"AGORA", в Угорщині - "WESTEL", у Чехії- "Skoda Auto", в Словаччині - "Volkswagen", в Румунії - "CONNEX", в Болгарії - "Prista Oil".

Інтенсивний приплив іноземного капіталу зумовив настільки істотні зрушення в галузевій структурі економіки цих країн, що вони фактично позбавилися власної екс­портної бази. Наприклад, 90% експорту Угорщини припадає на транснаціональні кор­порації. У країні кожний другий зайнятий працює в зарубіжній компанії. Практично весь експорт Польщі здійснюється під зарубіжними товарними марками. Зарубіж­ний капітал забезпечує приймаючим країнам доступ на зовнішні ринки, проте як поку­пець він діє в інтересах компанії-матері й тим самим сприяє збільшенню імпорту. Наприклад, "Renault", придбавши контрольний пакет "Dacia", всю систему коопера­ційних зв'язків перевів в Інтернет і практично повністю відмовився від румунських суміжників на користь зарубіжних. Практика також показує, що прибуток, як правило, реінвестується лише на період освоєння потужностей і виконання умов привати­зації, пізніше ж інвестор відправляє його за межі приймаючої країни. Так, щороку з Угорщини в формі репатрійованого прибутку від зарубіжних інвестицій вивозиться понад 3 млрд. дол. Ця величина прирівнюється до однієї шостої частини від за­гальної величини прямих іноземних інвестицій в економіку країни. Величина прибут­ку, що вивозиться, за одиницю часу перевищує обсяг іноземних інвестицій, які над­ходять до країни.

Фактична монополізація іноземними компаніями всього експорту приймаючих країн негативно позначається і на ефективності зовнішньоторговельної діяльності.

Посилення конкуренції на світовому фінансовому ринку зумовило консолідацію банківського капіталу всередині країн ЄС-15, міжнародні злиття і поглинання. Консолі­дації сприяло також розширення ЄС, яке зробило можливим експорт європейської мо­делі політичного, економічного, соціального, інституціонального співробітництва і при­скорило концентрацію банківського капіталу в рамках європейських фінансових супер-холдингів. Зростання конкуренції на традиційних фінансових ринках було одним з мо­тивів цілеспрямованої трансформації великих європейських банків у ТФГ в пошуку но­вих сфер експансії і можливостей зростання з метою протистояння американським та азіатським конкурентам на світових фінансових ринках . Тож стратегією деяких євро­пейських ТФГ стає експансія на ринки країн - кандидатів на вступ до ЄС. Фінансові й технічні можливості для реалізації такої стратегії сформувалися у 90-х роках XX ст.

Концентрація банківського капіталу в Європі протягом зазначеного періоду ство­рила передумови для експансії на "нові" ринки панєвропейських банків. Поштовх до прискореного розвитку та консолідації фінансового сектора дали створення Валют­ного союзу і впровадження в обіг євро в країнах Єврозони у 2002 р. Так, з 1998 по 2004 р. у банківський сектор країн Єврозони було вкладено близько 0,5 трлн. євро, сукупний капітал банків майже подвоївся і досяг 1,2 трлн. євро.

Завдяки концентрації капіталу в банківському секторі ЄС багато середніх євро­пейських банків досягли такого рівня капіталізації, який дозволяв здійснювати ризи­ковані поглинання на "нових" ринках. Від розміру капіталу банку залежать його фінан­совий потенціал і, відповідно, можливості здійснювати стратегічні інвестиції. За оцінками спеціалістів входження стратегічних інвесторів на ринки невеликих країн Східної Європи (Угорщини, Хорватії, Румунії, Болгарії) коштувало європейським банкам 0,3-0,4 млрд. дол., на більші за розмірами ринки Чехії і Польщі - від 0,6 до 1,2 млрд. дол. З кінця 90-х років XX ст. експансія на ринки країн ЦСЄ і Балкан стала складовою частиною стратегії розвитку деяких середніх європейських банків. Такі стратегії у бан­ківському секторі підтримував Європейський Центробанк, який проголосив ідею кон­вергенції фінансових секторів Західної та Східної Європи і продекларував так звану наздоганяючу політику.

Реалізація країнами Східної Європи політики "відкритих дверей" для західного фінансового капіталу оцінюється економістами по-різному. З одного боку, поглинан­ня місцевих банків могутніми транснаціональними фінансовими групами (ТФГ) при­зводить до зміщення інститутів економічного управління з периферії у центр, у ре­зультаті чого місцева влада втрачає неформальний контроль за банківським секто­ром. Для кінцевих споживачів фінансових послуг і позичальників - населення та ре­ального сектора це явище не має значення (за винятком наближених до влади "пози­чальників"), натомість важливі вартість і доступність кредитів. Справді, зниження вар­тості фінансових ресурсів як наслідок експансії ТФГ спричинює усунення з ринку ча­стини неконкурентоспроможних місцевих банків, проте на економіці в цілому зник­нення неефективних структур навряд чи якось позначається.

Інтеграція банківського сектора Східної Європи в європейську фінансову систе­му є частиною необоротного процесу консолідації банківського сектора окремих країн Європи та Азії навколо провідних регіональних ТФГ, що зумовлене посиленням кон­куренції на світових фінансових ринках.

Процеси інтеграції фінансового сектора країн ЦСЄ в європейську фінансову систему вивчаються переважно дослідницькими групами, створеними при Європейському Центробанку, Єврокомісії, Банку міжнарод­них розрахунків.

Можна виділити специфічні економічні й інституціональні передумови експансії панєвропейських ТФГ на фінансові ринки країн ЦСЄ і Балтії. По-перше, це - розши­рення зовнішньоторговельного обороту зі "старою" Європою. Чіткі перспективи всту­пу до ЄС сприяли розширенню двосторонньої торгівлі між країнами ЄС-15 і країнами-кандидатами: якщо в 1990 р. 45% експорту останніх припадало на ЄС, то у 2003 р. - вже 68%, імпорт з країн ЄС збільшився з 45 до 60%, відповідно. Зросла и частка країн-кандидатів у зовнішньоторговельному обороті ЄС: з 1990 по 2001 р. імпорт з цих країн збільшився з 5,2 до 12% загального обсягу імпорту країн ЄС-15, експорт - з З до майже 10%. Наведені дані свідчать про формування міцних економічних взає­мозв'язків між "старою" і "новою" Європою як однієї з передумов подальшої фінансо­вої інтеграції.

По-друге, це - перспективи тривалого економічного зростання. На дату вступу до ЄС у 2004 р. середній дохід на душу населення у країнах ЄС-8 (Польща, Угорщи­на, Чехія, Словаччина, Словенія, Литва, Латвія, Естонія) становив 44% відповідного показника в країнах Єврозони. Потрібен був би тривалий час для того, щоб нові чле­ни ЄС досягли рівня життя в ЄС-15 (зокрема, Литві - 27-31 рік, Польщі, Латвії - 22 роки, Естонії, Словаччині, Угорщині -14-15 років і т. д.). Експансія західного фінансового капіталу на ринки країн ЦСЄ відповідала інтересам їх довгострокового економічного розвитку. З іншого боку, "органічний" розвиток фінансового сектора, тобто зростання пропозиції капіталу за рахунок внутрішніх чистих заощаджень країн ЦСЄ, не міг би привести до помітних зрушень, адже досягнення "новачками" середнього рівня інших країн ЄС розтяглося би на десятиріччя. Вважаємо, що експансія західного фінансо­вого капіталу може розглядатися не лише як каталізатор розвитку фінансових ринків, але також як рушійна сила економічного зростання цього регіону взагалі.