2. Фінансові аспекти аграрної політики єс

Фінансові аспекти аграрної політики у країнах ЄС мають свої особливості.

У Німеччині активно застосовується пільгове оподаткування сільськогосподарських товаровиробників. Пільги встановлені на:

• податок на доходи від сільського та лісового господарства. Із цих доходів вираховується сума, що не підлягає оподаткуванню, у розмірі 1200 євро на рік, а для подружжя сума подвоюється;

• земельний податок, який становить 0,5—0,6% від балансової вартості землі, і залишається стабільним протягом тривалого проміжку часу.

Крім цього, поширені державні пільгові кредити і субсидування сільсько­господарського виробництва. Наприклад, у Швеції сільськогосподарські това­ровиробники одержують державні субсидії шляхом відшкодування частим їхніх витрат через щорічне фіксування гарантованого рівня цін і виділенш коштів на їхню підтримку. Частина фінансування здійснюється за рахунок субсидій безпосередньо виробникам, які видаються із розрахунку на голову худоби чи оброблювану площу.

В Австрії Міністерство сільського і лісового господарства здійснює субсидування експорту зерна, м'яса і м'ясопродуктів. У Данії передбачено надання державних гарантій фермерам на їхні позички та пільгові кредити молодим фермерам, що купили власне господарство.

У Чеській Республіці запроваджено експортне субсидування сільськогос­подарської продукції. Щоб отримати експортну субвенцію від Державного фонду ринкової регуляції (ДФРР), між експортерами відбувається відкритий конкурс (тендер) на право отримання експортних субвенцій щодо певної кво­ти продукції. Виробники подають до ради ДФРР свої пропозиції на обсяги ек­спорту і бажаний рівень субвенцій. Рада приймає рішення, віддаючи пріори­тет пропозиціям із найменшим очікуваним рівнем субвенційних доплат.

Зауважимо, що з розвитком аграрної сфери у розвинутих країнах відбу­вається скорочення підтримки державою сільськогосподарських виробників. На цьому етапі посилюється значення систем страхування ризиків у сіль­ськогосподарському виробництві, які призначені захистити підприємства АПК від фінансових втрат у разі стихійних лих або інших несприятливих умов, що є характерним явищем для цієї галузі. Подібні системи можуть бути створені як за участю держави, коли компенсація втрат виробникові здійс­нюється переважно за рахунок державних коштів (Іспанія), так і приватними компаніями (Франція, Німеччина).

Скажімо, у Німеччині переважає приватне страхування сільськогоспо­дарського виробництва, причому страхове покриття приватної компанії сто­сується в основному випадів граду. Держава не субсидує страхових витрат, і виділення допомоги здійснюється лише за надзвичайної стихійної ситуації.

Крім цього, фінансова допомога виробникам надається за рахунок спе­ціальних державних програм допомоги, які діють на певних територіях. На­приклад, у Баварії діє розпорядження про допомогу в надзвичайних ситуа­ціях, відповідно до якого створюється страховий фонд обсягом не більш як 1 млн. євро на рік, для виплат у разі настання надзвичайної ситуації — не більш як 205 тис. євро на рік. Фінансова допомога із цього фонду надається у разі настання страхового випадку, для якого не передбачено страхового покриття приватними компаніями (повінь, ураган, втрата худоби внаслідок епідемій тощо).

Подібні компенсаційні виплати від держави надаються за відсутності власних коштів у фермера і наявності збитків на суму не менш як 1534 євро. Програма фінансової допомоги передбачає компенсацію державою не більш як 35% збитків, а програма про надзвичайні ситуації — не більш як 20%. Це залежить від кожного конкретного випадку, оскільки ніякого законодавчо обгрунтованого права у фермера на таку компенсацію немає, і будь-яка ком­пенсація є конкретним рішенням конкретного органу влади: федерального уряду, уряду території. Термін між настанням страхового випадку і отриман­ням компенсації становить 12—15 місяців.

У Франції, так само як і в Німеччині, страхування ризиків у сільсько­господарському виробництві здійснюється приватними компаніями. Основне страхове покриття стосується граду. Також є страхування на випадок урагану для зернових, соняшника, бобів та на випадок заморозків (для виноградників).

Державна компенсація збитків від великих стихійних лих у Франції здій­снюється Національним гарантійним фондом. При цьому (аналогічно досвіду Німеччини) визначено конкретні види небезпеки (не враховані приватними компаніями), щодо яких держава пропонує субсидії або іншу допомогу. Фінан­сування фонду здійснюється за рахунок державних коштів — 50% та коштів сільськогосподарських виробників — 50%.

Підставою для отримання компенсації є: визнання факту настання стихій­ного лиха, а також наявність у фермера страховки на випадок пожежі (мають бути застраховані всі будівлі, худоба, зібраний урожай). Компенсація здійс­нюється у разі, якщо збитки пов'язані зі стихійним лихом, становлять не менш як 27% втрати урожаю і не менш як 14% збитків у цілому.

Доцільність створення й існування подібного страхового фонду підтверд­жується такими даними. Протягом 1988—1997 років внесок фермерів, який відраховується від надбавок на страхові премії, становив приблизно 837 млн. євро за 10 років. Сума, виплачена сільгоспвиробникам як компенсація упро­довж цих 10 років, становила 955 млн. євро. Тобто 118 млн. євро — реальний ефект від існування цього фонду.

Зауважимо, що у Франції, як і в Німеччині, право виробника отримати страхову компенсацію не встановлено в законодавчому порядку, а надається урядом держави у кожному конкретному випадку. Порядок здійснення страхо­вих виплат передбачає: створення комітету із розслідування страхового випад­ку з підготовкою звіту для префекта певного району, перевірку звіту комісією експертів, створення Національного комітету, який подає звіт до Міністерства фінансів країни із визначенням необхідної суми страхової виплати, подання фермером заяви на отримання субсидії до комітету з розгляду заяв фермерів, перевірку цим комітетом правильності оформлення усіх документів та остаточ­не підписання в Міністерстві фінансів і Міністерстві сільського господарства резолюції про фінансову допомогу. В результаті процедура щодо виплати компенсації розтягується на 1—2 роки, що значно погіршує її ефективність як системи, спрямованої на зменшення ризиків виробника АПК.

В Іспанії діє державна компенсація втрат урожаю на випадок стихійного лиха та державне страхування худоби. У середньому 53% премій субсидується державою, із них 40—45% субсидується так званим центральним урядом, а 10—15% — регіональними урядами.

Існує два типи страхування урожаю, яке охоплює 28 видів сільськогосподарських культур. Перший тип — інтегроване, або загальне страхове покрит­тя, яке стосується озимих культур і проводиться від таких видів стихійних лих, як град, пожежа, заморозки, посуха, повінь, шкідники, хвороби. Другий тип страхового покриття — це покриття збитків від безлічі або кількох небезпек, яке стосується тих видів сільськогосподарських культур, що легко потерпають від стихійних лих (виноград, тютюн, мак).

До системи страхування в Іспанії входять не лише страхові компанії, а й Міністерство сільського господарства і Міністерство фінансів країни.

Приватні страхові компанії створюють загальний фонд страхування і кон­тролюють страхову діяльність, оформлення документів, реєстрацію та видачу полісів, збір премій, відшкодування збитків, підготовку умов страхування, розроблення нових видів і продуктів страхування.

Міністерство сільського господарства надає субсидії, премії, встановлює ціни на різні види сільгосппродукції, бере участь у розробленні рекомендацій щодо претензій, співробітничає з регіональними урядами і контролює діяль­ність усіх страхових компаній.

Міністерство фінансів координує усю роботу зі страхування і виступає ор­ганізатором перестрахування, забезпечуючи основне фінансування страхової діяльності й залишаючи на долю приватних компаній лише незначну частину.

Як бачимо, поєднання фінансових можливостей приватних і громадських кредитно-фінансових інститутів та використання різноманітних державних програм створює сприятливе середовище для функціонування сільськогоспо­дарського виробництва.