4. Фінансові аспекти соціальної політики єс

Країни Європи обрали шлях соціально-орієнтованого ринкового господарства Про них говорять, що у них існує держава загального добробуту.

Держава загального добробуту — це така держава, в якій за раху­нок переважно суспільних витрат забезпечуються такі суспільно зна­чимі потреби, як потреба в освіті, охороні здоров'я, пенсійному за­безпеченні тощо.

Моделі держави добробуту (або соціальної держави) у ЄС:

Соціально-демократична (або скандинавська) модель, яка най­більш розвинена у Швеції. Тут надається базове забезпечення усім громадянам за рахунок бюджетів усіх рівнів. Вона спрямована на недопущення бідності і забезпечення усім зайнятим громадянам дос­тойного рівня життя.

Консервативна (континентально-європейська), що поширена в Австрії, Німеччині, Франції, Італії, Греції. Вона побудована на сис­темі соціального страхування з пайовим відрахуванням внесків пра­цюючих і роботодавців. Боротьба з бідністю поєднується з підтрим­кою високих стандартів життя усіх громадян.

Уряди багатьох розвинутих країн зараз змушені відходити від моделі держави загального добробуту, оскільки на це не вистачає бюджетних коштів, змушує платників податків ухилятися від над­мірного оподаткування (приклади: Голландія, Німеччина, Швеція то­що).

Іноземці часто ідеалізують шведську «державу добробуту», але треба брати до уваги той факт, що країна протягом 30-ти останніх років незмінно поступалася у розвитку економіці сусідніх країн. У 1970 р. Швеція посідала четверте місце у світі за рівнем ВВП на душу населення, а сьогодні їй належить 17-е місце серед країн Ор­ганізації економічного співробітництва та розвитку (ОЄСР). Щороку показники економічного зростання Швеції відстають у середньому на 1% від показників інших країн Заходу. Одна із причин цього полягає в тому, що Швеція, як і раніше, є одним із лідерів за "роз­мірами податків, а державні витрати становлять майже 60% ВВП У багатьох розвинутих країнах Європи, як вважають чимало дос­лідників цих процесів, соціальний захист безробітних, пенсіонерів тощо є надмірним.

У середині 90-х років XX ст. в Голландії окрім обов'язкової для всіх пенсії за віком (після 65 років) і заробленої пенсії, а також соціальної допомоги в разі вимушеного безробіття або непрацездат­ності, були й такі, які викликали сумнів у їх доцільності у багатьох жителів цієї країни. Серед них:

1. 8% від річного доходу безробітному виплачували на відпустку;

2. частина квартплати безробітного не повинна була перевищувати третини його місячного прибутку (різницю доплачувала держава);

3) була можливість оголосити себе непрацездатним і потім усе життя жити в режимі безробітного, використовуючи різні форми допомоги по безробіттю (в тому числі названі вище).

До соціально-ринкової моделі відноситься передусім німецька мо­дель розподілу. Її основним принципом є принцип колективної від­повідальності за рівень життя окремого громадянина (або суспільний принцип солідарності). Тобто, тут громадяни отримують більшу до­помогу за рахунок бюджету, а наголос тут робиться на дотриманні єдиного державного мінімуму доходу для всіх членів суспільства.

Так, частка соціальних виплат і податків у сукупному ВВП країн ЄС за період з 1970 по 1992 р. зросла з 34,4% до 40%, в той же час у США вона залишалась незмінною (близько 30%).

Крім цього, податкові і соціальні виплати становлять близько 40% всіх видів видатків на робочу силу в ЄС, що значно вище, ніж у США.

У Європі наголос робиться на соціальній допомозі всім, хто має доход, менший за прожитковий мінімум.

Позитивні наслідки бюджетного фінансування бідних:

• Цим забезпечується досягнення політичної стабільності у роз­винутих країнах.

• Дітям з малозабезпечених сімей, які мають певні здібності, дер­жавою створюються умови для продовження навчання у вищих нав­чальних закладах.

• Медичне обслуговування охоплює всі верстви населення, в тому числі бідняків та членів їх сімей, стримуючи поширення інфекційних хвороб, СНІДу тощо.

• Пенсіонерам забезпечується прийнятний рівень життя.

Про деякі особливості життя пенсіонерів у ФРН

Якщо в людини маленька пенсія, то вона одержить все необхідне від держави для гідного життя. Але перед цим соціальні працівники з'ясовують, чи можуть такому пенсіонерові допомагати його діти. Якщо так, а вони не роблять цього добровільно, то їм доведеться виділяти частину коштів на утримання батьків примусово. Якщо діти не можуть цього зробити, то турботу про їхніх батьків беруть на себе держава і добродійні організації. Якщо пенсіонер не здатен самостій­но себе обслуговувати, то йому призначаються помічники: хтось ку­пує йому продукти, хтось готує їжу, купає його і пере білизну, супроводжує до лікаря або на прогулянку. Крім того, в Німеччині досить широка мережа так званих альтерегаймів для пенсіонерів (або пансіонатів). Залежно від розмірів пенсії людина знімає у них або великі апартаменти, або — одну кімнату з душем.

У сучасних умовах сформувався новий підхід до розподільчої по­літики, яка включає два напрями:

1) створення працездатним членам суспільства умов, що дозволя­ють їм підтримувати і поліпшувати свій добробут за рахунок власної праці і підприємницької діяльності;

2) збереження за державою функцій соціальної підтримки і захис­ту тільки для тих, хто його вкрай потребує (малозабезпечені, бага­тодітні сім'ї, інваліди тощо), тобто проведення політики боротьби з бідністю.

Два напрями боротьби з бідністю

У рамках другого підходу визначилося два напрями боротьби з бідністю:

1. вирішення проблеми бідності на основі встановлення прожит­кового мінімуму для всіх членів суспільства. Його і пропонується реалізувати за допомогою негативного прибуткового податку;

2. стимулювання переходу до трудової діяльності (отримання до­помог пов'язують із зобов'язанням їх отримувача зайнятися навчан­ням або роботою).

Суть негативного прибуткового податку

Негативний прибутковий податок — це виплата замість багатьох трансфертних платежів єдиного гарантованого державою мінімаль­ного доходу сім'ї. Він скорочується у міру наближення до гаранто­ваного мінімуму у зв'язку з підвищенням особистого заробітку. Та­ким чином, позитивний податок платять сім'ї державі, а негатив­ний — держава сім'ям, і чим він менший, тим менші витрати держа­ви. Негативний податок має, як плюси, так і негативи, що усклад­нюють його впровадження у життя.

«Плюси» негативного прибуткового податку

1. Створюється мотивація трудової діяльності і замінюється багато трансфертних допомог.

2. Введення цього податку не ставить бідняків у принижений стан по відношенню до працюючих верств населення.

«Мінуси» негативного прибуткового податку

1. Труднощі оптимізації рівня гарантованого мінімального доходу та розмірів скорочення державних допомог із збереженням мотивації праці.

3. Введення вказаного податку вимагає значних адміністративно-управлінських витрат, оскільки потребує збільшення граничних ста­вок позитивного податку з доходів усіх груп, працюючих в країні.