3. Фінансові аспекти регіональної політики єс

Значні кошти бюджету ЄС виділяються на допомогу найменш розвинутим старим країнам ЄС (Португалії, Греції, Іспа­нії), а також депресивним регіонам окремих країн (Східна Німеччина — колишня НДР, південні райони Італії тощо).

Для 10-ти нових країн — членів ЄС з 2004 р. з бюджету ЄС на три роки виділено близько 41 млрд євро, значну частину з цієї суми отримає Польща. Це викликало проблеми як у старих, так і у нових членів ЄС. Тим, хто віддає, здається, що це дуже багато. Тим, кому дають, грошей дуже не вистачає. І це не дивно, якщо врахувати, що в нових країнах ЄС частка ВВП на душу населення становить від 33 (Латвія) до 69 (Словенія) відсотків від середньої по державах — членах Союзу. Правда, темпи економічного зростання окремих нових членів ЄС значно перевищують 0,9 відсотка, зареєстровані в Союзі у 2001 р. За винятком Польщі, яка за цим показником уже вийшла на західноєвропейський стандарт (1%), приріст ВВП, як правило, трима­ється в межах від 2,5 до 4 відсотків, а в Естонії та Литві — взагалі 7 відсотків.

Найобнадійливіший економічний чинник розширен­ня ЄС — створення величезного спільного ринку чисельністю 450 млн чоловік, що за сумарним ВВП практично наздожене США (9,3 трлн. євро проти американських 10 трлн.). Правда, неймовірно зростуть і економічні проблеми. Так, дефіциту бюджету серед новоприбулих країн немає лише в Естонії, понад 3 відсотки дефіциту мають Поль­ща, Угорщина, Словаччина та Чехія, а на Мальті — всі 7 відсотків. Рівень безробіття нижчий від середньоєвропейських 7,6 відсотка тільки на Кіпрі, у Словенії та Чехії, а в Польщі та Словаччині він сягнув 20 відсотків. А це нові регіональні проблеми, які потребують фінансування.

Податкова політика є обов'язковим елементом для всіх країн-чле­нів Європейського Союзу, і прийняття певних рішень у цій сфері однією з країн може мати наслідки не тільки в межах цієї країни, а й у сусідніх державах. У межах єдиної ринкової системи Європей­ського Союзу крани-члени повинні працювати разом над вироблен­ням податкової політики, а не шукати різних шляхів її формування.

З метою створення внутрішнього ринку європейська податкова система мала бути якомога нейтральною як для платника податку, так і для держави. У випадках, коли сума податкових пільг на екс­порт товарів з однієї країни-члена до іншої перевищувала суму кош­тів, яку було сплачено, то це діяло як надання субсидій на експорт. Для цього Європейське співтовариство затвердило єдиний податок на додану вартість (ПДВ), хоча на час його запровадження країнам-членам було дозволено встановлювати свої власні відсоткові ставки. Відразу після того, як створення внутрішнього ринку стало реаль­ністю, що надало можливість купувати товари на свій розсуд у будь-якій із країн-членів та перевозити ці товари до своєї країни без жодних перешкод на кордоні, саме різниця у ставках податків на різноманітні товари набула тенденції впливу на ведення бізнесу. Як результат цих тенденцій зміни у виробничій сфері та сфері розподілу також можуть спричинити появу вагомих соціальних наслідків.

На перший погляд здавалося, що немає потреби у координації відсоткових ставок прямих податків. Але іноді люди висловлюють бажання продавати саме в певній країні, щоб сплачувати менше податків, або компанії (підприємства) можуть вдаватися до спроб пошуку шляхів зниження податкового тиску, що може призвести до податкової конкуренції між країнами-членами Європейського Союзу. Певною мірою це стосується і місцевих податків, роль яких дуже різна в країнах ЄС.

Хоча ЄС може встановлювати нові пріоритети у проведенні по­даткової політики в майбутньому, основні принципи залишатимуться незмінними: шляхом докладання спільних зусиль усіх країн-членів забезпечення справжнього суверенітету громадян ЄС та їх представників і запобігання небажаного впливу податкової політики одних країн-членів ЄС на інші країни.

Європейський Союз відіграє лише допоміжну роль у процесах формування податкової політики та відрахувань на соціальне стра­хування. Мета ЄС полягає не в стандартизації національних систем обов'язкового оподаткування та відрахувань, а в забезпеченні гармонічного паралельного функціонування цих систем не тільки між со­бою, але також у відповідності до цілей Конвенції Європейського Союзу, що лежать в основі створення співтовариства європейських держав.