5. Грошові заощадження домогосподарств та їх розміщення. Роль домогосподарств на фінансовому ринку.

Домогосподарства, які неповністю витрачають свої доходи на споживання, заощаджують певний відсоток свого доходу у вигляді готівки, вкладів у банках, придбання цінних па­перів тощо. Підпри­ємства нерідко витрачають більше коштів, ніж становить їхній ви­торг. Окрім платежів за ресурси, фірми здійснюють інвестиції — ку­пують машини, устаткування тощо, які відшкодовують зношений основний капітал та збільшують його величину.

Отже, домогосподарства заощаджують, а фірми потребують до­даткових коштів на інвестиції. У ринковій системі виникають фінансові посередники — комерційні банки, кредитні спілки тощо, які спрямовують заощадження від домогосподарств до фірм-інвесторів. Домогосподарства можуть також прямо інвестувати в еконо­міку, купуючи акції, облігації та інші цінні папери на фінансових ринках.

Взаємозвязок заощаджень, інвестицій та фінансових ринків можна прослідкувати на схемі кругопотоку грошових ресурсів (рис. 11.1).

Рис. 11.1 Схема кругопотоку з урахуванням державного й зарубіжного секторів

Окрім домогосподарств, заощаджують також ділові підприємст­ва, держава та іноземці, якщо нагромаджені ними кошти надходять у цю країну у вигляді інвес­тицій.

Заощаджен­ня усіх економічних суб'єктів акумулюються за допомогою, по-пер­ше, фінансових ринків (ринку акцій та ринку облігацій) та, по-друге, діяльності фінансових посередників, передовсім комерційних банків. На фінансових ринках заощадники, купуючи цінні папери, прямо взаємо­діють з позичальниками-інвесторами, які емітували ці папери. Фінан­сові посередники акумулюють тимчасово вільні кошти і надають їх ін­весторам у позику для здійснення капіталовкладень. Отже, домогосподарства, роблячи заощадження, є головними постачальниками інвестиційних ресурсів на фінансовий ринок.

Система переходу коштів від заощадників до позичальників-інвесторів у різних країнах неоднакова. У США і Канаді надання фінансовими посередниками позичок удвічі важливіше для фінан­сування інвестицій, аніж ринки цінних паперів. Німеччина і Японія — це країни, де найменше використовуються ринки цінних паперів. У цих країнах фінансування інвестицій через фінансових посеред­ників майже в десять разів перевищує обсяг фінансування через ринки цінних паперів.

Переваги фінансових посередників над ринками цінних паперів очевидні, але відносна важливість ринків акцій,та облігацій у різних країнах неоднакова. У США ринок облігацій є дуже важливим дже­релом фінансування фірм. У середньому сума нового фінансування, мобілізованого через облігації, у десять разів більша від суми, мо­білізованої через акції. З іншого боку, такі країни, як Італія та Фран­ція, для мобілізації капіталу більше застосовують ринки акцій.

Домогосподарства заощаджують у тому або ін­шому виді активів. Активи — це будь-яка влас­ність домогосподарства. Основними видами активів є фінансові (готівка, гроші на рахунках у банках, акції, облігації); нерухоме майно (земля, ліси, житлові будинки); твори мистецтва; коштовності; сільськогосподарський реманент; виробничі будівлі, устаткування в обробній промисловості і т. д. Заощадження переміщують нагромаджений дохід із поточного періоду в май­бутній.

Вибір особою того або іншого активу визначається багатьма чинниками. Основні серед них такі: ліквідність активу; очікуваний дохід на актив; ступінь невизначеності та ризику, пов'язаних з акти­вом та доходом на нього; величина заощадження.

Ліквідність активу — це його здатність швидко і без втрат вартос­ті перетворюватися на готівку. Різним активам притаманний неодна­ковий рівень ліквідності. Наприклад, готівка має абсолютну ліквід ність, житлові будинки не є високоліквідним активом, а державні цінні папери в більшості країн — високоліквідний актив. Загалом про­стежується така закономірність: що вища ліквідність активу щодо аль­тернативних активів, то цей актив є бажанішим (за інших рівних умов) для заощадників.

Одні з активів, наприклад цінні папери, приносять дохід їхнім власникам, а інші (коштовності, готівка) — не приносять. У ринко­вій економіці збільшення очікуваного доходу на актив порівняно з альтернативними активами за інших рівних умов збільшує попит заощадників на цей актив.

Ступінь ризику та невизначеності, пов'язаних з активом і дохо­дом на нього, також впливає на вибір заощадників. Більшість людей віддають перевагу надійнішим активам. Як­що ступінь ризику, пов'язаного з активом, зростає, то попит заощад­ників на цей актив зменшується.

На вибір заощадником активу впливає також величина заоща­дження. В особи з невеликими заощадженнями значно менша мож­ливість вибору активів, ніж в особи з великою сумою заощаджень.

У кожній країні існує своя ієрархія активів. Зі збільшенням май­на попит на одні активи зростає швидше, ніж на інші.

Усі активи поділяють на дві групи: активи вищої цінності та ак­тиви нижчої цінності. Якщо еластичність попиту на актив більша за одиницю, тобто попит на актив зростає швидше, ніж майно, то це актив вищої цінності (наприклад, у багатьох країнах це звичайні ак­ції). Якщо еластичність попиту на актив менша за одиницю, тобто попит на певний актив зростає повільніше, ніж майно заощадника, то це актив нижчої цінності (наприклад готівка). У перехідній економіці нашої країни ще не склалася своя ієрар­хія активів, яка грунтувалася б на історичних традиціях народу, його менталітеті та враховувала економічні вигоди від того або іншого ак­тиву. Вітчизняні рядові заощадники нерідко нагромаджують інозем­ну валюту. Проте готівка є активом нижчої цінності, бо її можливос­ті щодо перенесення вартості з поточного моменту в майбутнє обмежені. Щорічно вартість готівки зменшується на рівень інфляції. До того ж рядові заощадники здебільшого не диверсифікують, тобто не урізноманітнюють, види активів, якими володіють.

Теорія попиту на активи (теорія "вибору портфеля") стверджує, що володіння багатьма активами, що називають диверсифікацією, зменшує загальний ризик заощадника. Диверсифікація вигідна, бо во­на зменшує ризик утрат доти, доки ціни на різні активи не змінюються абсолютно узгоджено.

Економісти приділяють багато уваги рівневі заощаджень, оскіль­ки заощадження є єдиним джерелом інвестицій, від яких залежить економічний розвиток країни. Основним заощадником в економіці є домогосподарства, які заощаджують певний відсоток використову­ваного доходу. Заощадження домогосподарств називають особистими заощадженнями.

Відношення особистих заощаджень домогосподарств до валово­го внутрішнього продукту називають рівнем особистих заощаджень. Цей рівень неоднаковий навіть у розвинутих країнах світу. Якщо, наприклад, цей показник у США у 90-х роках становив менше 5 %, то в Італії — 18 %, а в Японії — 14 %. У більшості країн, що розвива­ються, рівень особистих заощаджень дуже низький, що зумовлено невеликим використовуваним доходом.