4. Обов’язкові платежі домогосподарств.

До обов’язкових платежів домогосподарств належать податки та обов'язкові неподаткові платежі.

Серед податків, сплачуваних домогосподарствами, присутні як прямі, так і непрямі податки..

Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платника, який сплачує їх до бюджету держави, і обсяг таких податків залежить від розмірів об'єкта оподаткування (податкової бази). Прямі податки в своїй основі мають або особистість, або доходи, незалежно від джерел, або майно, незалежно від доходів. Виходячи з цього, прямі податки поділяють на дві підгрупи: особисті і реальні. Різниця між ними полягає в пріоритетності платника і об'єкта оподаткування. При особистому оподаткуванні первинним явищем виступає платник, а вторинним - об'єкт оподаткування. При реальних податках первинним виступає об'єкт оподаткування, а вторинним - платник.

Особисті податки - це податки, які встановлюються персонально для конкретного платника і залежать від його доходів (податок на прибуток, прибутковий податок, податок на промисел).

Реальні податки - це податки, які передбачають оподаткування майна, виходячи із зовнішніх ознак; платниками виступають власники цього майна незалежно від їх доходів (податок на землю, податок з власників транспортних засобів, майнові податки).

Прямі податки сприяють такому розподілу податкового тягаря, за якого більше платять ті члени суспільства, котрі мають вищі доходи. Такий принцип оподаткування більшістю економістів світу визнається найсправедливішим.

Зростання матеріального добробуту населення в другій половині XX століття в більшості країн світу дало змогу розвивати особисте оподаткування і зробити його достатньо масовим. Майже 80 відсотків надходжень від прибуткового податку з громадян припадає на населення з трудовими доходами, основу яких становить заробітна плата. Протягом останніх років є чіткою тенденція до зростання частки особистого прибуткового податку в доходах бюджетів усіх країн Європейського союзу. У країнах із розвиненою ринковою економікою особистий прибутковий податок становить від 5 до 27 відсотків від ВВП.

За непрямого оподаткування об'єктом є не дохід, а витрати, оскільки податок сплачується під час купівлі товару.

Непрямі податки встановлюються в цінах товарів і послуг, їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів, причому, домогосподарства є конкретними платниками цих податків, але не завжди є їхніми носіями.

Формально непрямі податки справляються по пропорційних ставках. Кожний фактичний платник податку сплачує при купівлі товару однакову суму податку, незалежно від отримуваного доходу. Але за своєю сутністю непрямі податки регресивні, так як чим вищий дохід, тим меншою є питома вага цих податків в доході споживача і, навпаки, чим нижче дохід, тим більша питома вага даних податків. Тому непрямі податки вважаються соціально несправедливими, фіскальними.

Найхарактернішими прикладами непрямого оподаткування є податок на додану вартість, акцизний збір, мито.

Податок на додану вартість за своєю економічною сутністю є універсальним акцизом. Суб'єктами податку є юридичні та фізичні особи, які займаються підприємницькою діяльністю у сфері виробництва, торгівлі та послуг. Фактично платником ПДВ є споживач незалежно від того, чи це юридична, чи фізична особа.

На сьогодні податок на додану вартість набув широкого застосування. Він є важливою складовою податкових систем у понад 40 країнах світу, в тому числі в 17 європейських країнах. Ставки податку встановлюються в процентах, які коливаються від 12 % у Люксембурзі та Іспанії до 22 % у Данії і 25 % в Ірландії. Кількість ставок досить різна від однієї (в Данії) до семи (у Франції). Найнижча ставка - 2,1 % у Франції на продовольчі товари, і найвища - 33,3 % щодо товарів, які є предметами розкоші. Загалом є підстави для висновку, що досвід застосування ПДВ у країнах Європи підтверджує його життєздатність і успішне функціонування в ринкових системах.

Один із видів непрямого оподаткування - специфічні акцизи, які є найактивнішими інструментами державного регулювання кількісних параметрів споживання певного переліку товарів, тютюнових та горілчаних виробів, контролювання доходів монополістів при виробництві деяких товарів, захисту власних виробників та перерозподілу доходів споживачів при купівлі предметів розкоші (ювелірні вироби, дорогі автомобілі).

Специфічні акцизи в більшості країн мають назву "акцизного збору". Вони включаються в ціну товару й оплачуються покупцями, виробниками або імпортерами товарів. Податок нараховується один раз на точно визначеному законом етапі руху товару від виробництва до споживання.

Мито - це непрямий податок, що справляється з товарів (інших предметів), що переміщаються через митний кордон, тобто ввозяться, вивозяться або слідують транзитом, і який включається в ціну товарів і сплачується за рахунок кінцевого споживача

Закон України «Про систему оподаткування» прийнятий у 1991 році (із подальшими змінами та доповненнями) визначає такі податки, збори і платежі на фізичних осіб:

Прямі податки:

• податок з доходів фізичних осіб;

• податок з власників транспортних засобів;

• податок на нерухоме майно;

• плата за землю;

• податок на промисел.

Непрямі податки:

• податок на додану вартість;

• акцизні збори;

• мито.

Місцеві податки і збори:

• готельний збір;

• збір за припаркування автотранспорту;

• ринковий збір;

• збір за видачу ордера на квартиру;

• курортний збір;

• збір за участь у бігах на іподромі;

• збір за виграш у бігах на іподромі;

• збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;

• збір за проїзд по території прикордонних областей автотранс­порту, що прямує за кордон;

• збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі;

• збір з власників собак.

Інші обовязкові платежі:

• державне мито;

• плата за торговий патент за деякі види підприємницької діяльності.

Внески до цільових фондів:

• внески до Пенсійного фонду;

• внески до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності;

• внески до Фонду соціального страхування на випадок безробіття.

Важливе місце серед непрямих способів регулювання доходів населення займає пільгове оподаткування малозабезпечених верств населення. Варто відмітити, що як прямі, так і непрямі методи економічного регулювання доходів населення пов'язані із стимулюванням реального сектору економіки, з підвищенням рівня виробництва. Зменшенню диференціації доходів сприяє збільшення питомої ваги прямих податків в загальній їх сумі.

Прямі податки безпосередньо пов'язані з прибутками громадян: більше платить заможніший. У розвинених країнах широко застосовують прогресивну шкалу оподаткування, яку Дж. Гелбрейт називав „ефективним засобом досягнення більш рівномірного розподілу доходів".

В Україні з 1 січня 2004 року прогресивна система оподаткування змінена на фіксоване оподаткування доходів громадян. Урядовці вважали, що нова система оподаткування сприятиме виведенню частини доходів з тіні. Дійсно, за І півріччя 2004 р. фонд заробітної плати становив близько 130% до відповідного періоду 2003 р. Але подібне зростання зарплати відбувалось і в попередні роки без зміни ставок прибуткового податку, отже, „виходу зарплати з тіні» не відбулося. Якщо вирахувати суму прибуткового податку, яку можна було б отримати при збереженні прогресивної системи оподаткування, то виявиться, що бюджет втратив близько 1,3 млрд. грн. на користь більш забезпечених верств населення.

Останнім часом в Україні у кожному з цих напрямків відбуваються істотні зрушення. Зокрема, значно розширилися бюджетні обмеження домогосподарств, які мають високі доходи, що раніше були об'єктом прогресивного прибуткового оподаткування. Серйозні зміни відбуваються й у системі державного соціального забезпечення/страхування. Так, монетизація пільг, проведена в деяких пострадянських державах, модифі­кує характер бюджетного обмеження домогосподарства: замість низки пільг (без­платний проїзд у громадському транспорті, безкоштовні ліки) люди одержують певну грошову суму.

Цілі впливу держави на розширення бюджетних обмежень домогосподарств різні. Так, у ряді країн від прибуткового оподаткування звільняються суми, які спрямовуються домогосподарствами на оплату навчання, аби стимулювати про­цеси підвищення освіченості населення, нагромадження людського капіталу. Від­повідно до Закону України про податок з доходів фізичних осіб до переліку ви­трат, дозволених для включення до складу податкового кредиту, належать, зокрема, кошти, сплачені платником податків на користь установ освіти для ком­пенсації вартості середньої професійної чи вищої форми навчання такого плат­ника податків, іншого члена його сім'ї першого ступеня споріднення. У низці країн для сімей, де є студент, передбачаються спеціальні субсидії, а самим сту­дентам надаються гранти за бюджетні кошти.

Іноді політика держави з розширення бюджетних обмежень домогосподарств має суто адресний характер. Наприклад, Законом України про податок з доходів фізичних осіб передбачено надання податкових соціальних пільг таким категоріям платників податків: самотнім матерям, батькам, які мають на утриманні дитину-інваліда або трьох чи більше дітей у віці до 18 років, та ін.

Особливе місце у зміні бюджетних обмежень домогосподарств посідає спад­ання рухомого й нерухомого майна. Держава регулює цей процес шляхом оподатковування доходу, отриманого платником податків у результаті прийняття ним у спадщину коштів, майна, майнових або немайнових прав. В Україні такий дохід обкладається податком за нульовою ставкою до вартості успадкованої власності членами родини першого ступеня споріднення. Це, по-перше, стиму­лює передачу даної власності близьким родичам, по-друге, активізує трудову, підприємницьку діяльність старшого покоління.