2. Склад, структура та методика побудови страхових тарифів з майнового страхування

На організацію актуарних розрахунків впливають такі чинники: форми проведення страхування, вид страхування, обрана система інформаційного забезпечення тощо.

Актуарні розрахунки класифікують за такими ознаками: галузь страхування, час проведення, ієрархічна рівність (рис. 7.1):

Рис. 7.1. Класифікація актуарних розрахунків

За ознакою галузі страхування розрізняють:

– актуарні розрахунки з особистого страхування;

– актуарні розрахунки з майнового страхування;

– актуарні розрахунки у сфері страхування відповідальності та підприємницьких ризиків.

За часом складання актуарні розрахунки бувають:

– планові розрахунки;

– звітні розрахунки.

Залежно від ієрархічної рівності актуарні розрахунки можуть бути:

– загальними (для всієї країни);

– регіональними (для певного регіону);

– на рівні окремого страховика (для окремої страхової організації).

Інформаційною базою для актуарних розрахунків виступає страхова статистика – систематизоване вивчення та узагальнення найбільш масових і типових страхових операцій.

Актуарні розрахунки є основою визначення страхових тарифів. Страховий тариф визначається як ставка страхового внеску з одиниці страхової суми за визначений період страхування, яка забезпечує страховику формування страхових резервів, достатніх для виплати страхових відшкодувань і страхових сум, та коштів, необхідних для розвитку страхової компанії. Страховий тариф, за яким укладається договір страхування, називається тарифом-брутто. Він складається з двох частин:

1) нетто-ставки;

2) навантаження (надбавки).

Нетто-ставка виражає ціну страхового ризику (пожежі, повені, вибуху тощо) і є основною частиною страхового тарифу, що призначена для виплати страхового відшкодування та страхових сум і яка формує страхові резерви.

Навантаження призначене для відшкодування витрат страховика, пов'язаних з проведенням страхування (по-іншому їх називають витратами страхових компаній на ведення справи), а також для забезпечення одержання страховиком прибутку. Така структура страхового тарифу є характерною для тарифів зі всіх видів страхування (рис. 7.2).

Рис. 7.2. Структура страхового тарифу

Конкретний розмір страхового тарифу вказується у договорі страхування. Розмір страхової премії (страхового платежу, страхового внеску) встановлюється під час укладання договору страхування і залишається незмінним упродовж строку його дії, якщо інше не визначено умовами договору страхування.

За добровільними видами страхування структуру тарифної ставки визначає сам страховик (як правило, норма витрат на ведення справи складає не більш 50 %), а при проведенні обов'язкових видів страхування існують певні обмеження. Кабінетом Міністрів України установлено, що розрахунки страхових тарифів за обов'язковими видами страхування в Україні ведуться зі застосуванням нормативу витрат на ведення страхової справи. При цьому він не повинен перевищувати 20 % розміру тарифу.

Окремо прийнято положення "Про затвердження розміру базового страхового платежу за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" № 3099 від 16 грудня 2004 p., затверджене Розпорядженням Держфінпослуг.

З упровадженням нових положень (стандартів) бухгалтерського обліку Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України було затверджено "Методику визначення звичайної ціни страхового тарифу" № 3259 від 30 грудня 2004 р.

Для розрахунку страхових тарифів використовують методи, які базуються на:

– теорії ймовірності та математичній статистиці;

– експертних оцінках;

– математичній статистиці та розрахунку доходності;

– методі аналогій та ін.

Найбільш поширеним є метод, що базується на теорії ймовірності та математичній статистиці, тому за основу побудови страхових тарифів приймають ймовірність настання страхових випадків.

Методика розрахунку тарифної ставки на основі теорії ймовірності включає:

– визначення вірогідності настання страхового випадку;

– розрахунок нетто-ставки зі 100 грн. страхової суми;

– розрахунок ризикової надбавки з використанням статистичних рядів;

– визначення можливого інтервалу змін показника з певною мірою вірогідності;

– розрахунок брутто-ставки, виходячи із планової рентабельності;

– визначення структури брутто-ставки та питомої ваги кожного елемента в ній.

Ймовірністю (Р) події Л – позначається Р(А) – називається відношення кількості позитивних для нього випадків М до загальної кількості всіх рівно можливих випадків N. Оскільки ймовірність події виражається правильним дробом, тобто тим, в якому чисельник менший знаменника (М завжди менше або дорівнює N), зрозуміло, що 0 < Р(А) < 1. Якщо Р(Л) дорівнює 0, то подія Л вважається неможливою, а якщо дорівнює 1, то це – достовірна подія.

Отже, ймовірність події знаходиться в межах від 0 до 1. Якщо вона досягла своїх крайніх меж, то страхування на випадок настання цієї події проводитися не може.

Нетто-ставка визначається за такою формулою:

Т_н = Р(А)К100,

де Т_н – тарифна нетто-ставка; Р(А) – ймовірність страхової події; А – страховий випадок; К – коефіцієнт співвідношення середньої виплати до середньої страхової суми на один договір страхування; 100 – одиниця страхової суми (100 грн.).

Отже, ймовірність збитку визначають як добуток ймовірності страхової події Р(А) на коефіцієнт К.

Подамо формулу для розрахунку нетто-ставки зі 100 гри страхової суми в розгорнутому вигляді:

Р(А) = ; К = ,

де К_в – кількість виплат за той чи інший період (за рік); К_д – кількість укладених договорів страхування у цьому році; С_в – середня виплата на один договір; С_с – середня страхова сума на один договір.

У результаті формула для розрахунку нетто-ставки зі 100 гри страхової суми набуває вигляду:

Т_н = , або Т_н = ,

де В – загальна сума виплат страхового відшкодування; С – загальна страхова сума застрахованих об’єктів.

Після розрахунку нетто-ставки визначають розмір сукупної тарифної ставки, або брутто-ставки. Для обчислення брутто-ставки до нетто-ставки додають навантаження.

Витрати на ведення справи, зазвичай, розраховують на 100 гри страхової суми (аналогічно до нетто-ставки), інші складові навантаження визначають у відсотках до брутто-ставки. Загальна методика розрахунку брутто-ставки має такий вигляд:

Т_бр = Т_н + Н = Т_н + Н_с + Н_о + Т₆,

де Т_бр – брутто-ставка; Т_н – нетто-ставка; Н – навантаження; Н_с – статті навантаження, що встановлюються в абсолютній сумі; Н_о – статті навантаження, закладені в тариф у відсотках до брутто-ставки.

Звідси, якщо всі елементи навантаження визначено в абсолютній сумі, то:

Т_бр = .

Якщо ж усі елементи навантаження визначено у відсотках до брутто-ставки, то величину брутто-ставки вираховують за такою формулою:

,

де q – кількість страхових подій кожного року (місяця); – середня кількість страхових подій; n – тарифний період.

Розрахунки конкретних розмірів тарифів додаються до правил страхування.

При визначенні тарифної ставки може враховуватися ризикова надбавка, яка передбачає виплату при підвищених ризиках. Вона розраховується на основі показника середньоквадратимного відхилення (а).

Головний елемент навантаження – витрати на ведення справи. До них належать витрати, пов'язані з укладанням та обслуговуванням договору страхування.