Висновки до теоретичного розділу

Отже, у тій кризовій екологічній ситуації, в якій перебуває наша країна (та й світ у ціло­му), школа не має морального права ви­ховувати споживацьке ставлення до природи. «Розру­ха не в навколишньому світі, розруха в головах!» — говорив відомий літературний персонаж — професор Преображенський (М.Булгаков, «Собаче серце»). Од­нак більшістю людей екологічна криза уявляється, як щось зовнішнє по відношенню до людини, а не по­роджене нею самою. Духовний чорнобиль породив Чорнобиль екологічний. І вирішення екологічних проблем — це насамперед зміна свідомості.

Екологічна свідомість, — це сукупність уявлень (як індивідуальних, так і групових) про взаємозв'язки у системі «людина — природа» і в самій природі, існу­ючого ставлення до природи, а також відповідних стратегій і технологій взаємодії з нею.

2. Практичний розділ. Виховний захід «вінець природі»

Тема: «ВІНЕЦЬ ПРИРОДІ»

Мета: виховувати знання учнів про рослини, їх походження і значення в природі та житті людини; розвиток пізнавального інтересу; виховання на народних традиціях ціннісного ставлення до природи.

Форми: Групова форма, година спілкування для учнів

Методи: організації діяльності та формування досвіду поведінки

Засоби: виховна ситуація, групові і індивідуальні бесіди з учнями, тривале педагогічне спостереження, фронтальна бесіда, записи висловів видатних людей про природу, приказок та приповідок, учнівські твори та вірші.

Хід заходу

І Підготовча частина

План

1. Робота з підготовки приміщення

Свято проводиться у гарно прибраному актовому залі або навчальному кабінеті, де влаштовано виставку учнівських робіт з теми «Природа і фантазія», в центрі якої — традиційний український вінок з кольоровими стрічками, що символізує вінець природі.

-знайти потрібне приміщення

-прибрати приміщення

-зясувати чи вільне приміщення на час заняття.

2.Підготовка необхідного обладнання.

- перевірка аудіо системи

-перевірка освітлення

ІІ Основна частина

1. План проведення заходу

   1. Вступне слово вчителя

   2. Основна частина

   3. Заключна частина

Сценарій заходу

1.1 Вступне слово вчителя. З прадавніх часів людина була пов’язана з природою. На жаль, ми віддаляємося від неї — змеліоровані душі нехтують одвічними законами природи. Звідси, вочевидь, і найбільші катаклізми, з якими ми зіткнулися і перед якими безпорадно розводимо руками. Лише в Україні зникло близько трьох тисяч річок, викреслено з ужитку історичні озера й болота, занапащено отрутохімікатами мільйони гектарів найкращих у світі чорноземів, до Червоної книги занесено навіть колись найшанованішого сусіда сільських обійсть — в’яза. А якою трагедією обернулася для нас чорнобильська катастрофа!

Навколишнє середовище, себто природа, є одним із вагомих факторів, котрі формують етнічні ознаки. З українською природою пов’язано безліч народних традицій.

1.2Основна частина

Наші пращури з благоговінням схилялися перед культом дерева. Скажімо, язичники майже всі обрядові дійства влаштовували біля дубів, які вважалися священними деревами.

Дуже поетичним був у наших пращурів обряд «Топтати ряст». Як тільки на узліссях з’являлися перші листочки провісника весни, люди поспішали на околиці босоніж, притупцьовуючи, накликували: «Топчу, топчу ряст. Дай, Боже, того року діждати». Вважалося, що людина, яка торкнеться живої природи, неодмінно оздоровиться, набереться сили, а відтак і зустріне наступну весну.

Можна навести безліч інших не менш цікавих сюжетів, що безпосередньо пов’язані з обрядовими діями, живим спілкуванням людини і природи.

Давайте спробуємо сьогодні здійснити екскурс у природу, знайти відповідь на сакраментальне — кому топтати ряст ? Тільки той, хто погамує спрагу з духовного джерела традицій, зможе, образно кажучи, потоптати ряст у наш неспокійний і тривожний час.

Учень. Здавна люди вірили у богів — покровителів усього живого на Землі. Такою покровителькою рослин у стародавніх римлян була богиня Флора, а покровителькою тварин — богиня Фауна. Тому рослинний світ називають флорою, а тваринний — фауною.

Учень. Прийшла зеленоока весна. І от з’являються перші посланці весни. Здається, ґрунт у весняному лісі прикритий тонкою мереживною скатертиною, зітканою з безлічі дзвоникоподібних сніжно-білих квіток.

Учень. Квіти підсніжника — провісника тепла — символ сподівань на краще майбутнє. У народі їх називають квітами надії. Завдяки своїй красі і тому, що вони одні з перших відкривають весняний карнавал цвітіння, підсніжники майже повністю винищено. Вони занесені до Червоної книги і потребують охорони. Слідом за підсніжниками з’являються проліски.

Учениця. Ще земля в зимових шатах білих, Ще зимові віхоли літають,

та з-під снігу, майже непомітний, та весни розгін не зупинити,

виглянув зненацька, серцю милий, і дзвінкі краплини починають

соромливий пролісок блакитний. у промінні сонячнім бриніти.

Учень. Винятковою життєздатністю ніжної квітки захоплювався Олександр Олесь:

Зима... і пролісок блакитний, Перший пролісок блакитний,

Навколо ще лежать сніги, Першу квітку весняну

А він всміхається привітний, Шлю тобі, моя голубко,

А він вже скинув ланцюги. У далеку сторону.

Природа. Ось і вплели ми перші квіти в символічний «Вінець природі». А за ними й інші вплетемо.

Учень. До рослин, що першими зацвітають рано навесні, належить і первоцвіт, який, кажуть, дарує людям здоров’я. Його цілющі властивості були відомі ще давнім грекам, які вважали його квіткою священної гори богів Олімпу.

Одна з легенд розповідає, що квіти первоцвіту — це ключі богині весни Фреї, яка мала чудове різнобарвне намисто — веселку. В той час, коли богиня нахилялася і намисто торкалося долу, з нього випадали золоті ключі. Вони, мовляв, відкривали землю, що враз розквітала кольоровими весняними квітами. А з самих ключів, які впали на землю, в благодатному ґрунті проростали квіти первоцвіту.

Учениця. Символічним знаком весни і оберегом України є верба. Цвіт верби — прекрасне і зворушливе диво природи. Ніжна вісниця весни зворушила душу М. Рильського.

Учень. Вербова гілка зацвіла Як символ сонця і тепла,

У мене на столі, Ще схованих в імлі.

Як знак зеленої весни, Вербова гілка на столі

Котра ще вдалині. У мене розцвіла...

Як знак, що щастя сад рясний Прилинуть серця журавлі,

Даровано мені, А в них на кожному крилі

Дар сонця і тепла.

Виконується пісня «Вербо моя, вербиченько».

Учень. З давніх часів верба позначала обрядовість і звичаї нашого народу, покликавши у світ стільки чудових легенд, пісень, переказів, казок. Як символ увійшло дерево і в християнські вірування. Тиждень перед Великоднем називається Вербним. З вербою в народі пов’язували уявлення про світове дерево, що єднає людину з небом.

Легенда розповідає, як одна жінка вдень жила із своєю сім’єю, а на ніч перетворювалася на вербу. Аж ось про це дізнався її чоловік, узяв та й зрубав вербу — тоді жінка померла. І тільки материнська любов продовжувала жити в цьому дереві. Зроблена з нього колиска заколисувала осиротілого хлопчика, а коли він підріс, то зробив собі сопілку з пагінців на пеньку старої верби. І сопілка та розмовляла з хлопчиком, як ніжна мати.

Учениця. Та ось юна Весна ніби подорослішала і перетворилася на зрілу неповторну красуню весняної флори, одну з найкращих весняних квітів — сон. Інколи його за красу і форму квітки називають диким тюльпаном.

Ось вони — великі темно-фіолетові або бузково-сині, а часом білі квіти. У погану погоду та на ніч квіти сону закриваються; враження таке, наче вони справді засинають. А може, назва пов’язана зі стародавнім слов’янським повір’ям, що коли покласти сон-траву на ніч під голову, то уві сні побачиш своє майбутнє.

Учень. Ці квіти милі та ласкаві, В народі є таке повір’я:

Мені всміхаються й тобі, Якщо ти хочеш міцно спать,

їх цвіт рясний в зелених травах — Сходити треба в надвечір’я

Мов озеречка голубі. У ліс, щоб сон-траву шукать.

У квіток, як і в людей, у кожної є своя мати. Не має матері тільки сон-квітка. У неї — зла мачуха. І щороку ця мачуха виганяє її із землі передчасно. «Сон, сон,— каже вона, — скоріше збирайся та виходь, не гайся! Усі квіти розцвіли, тільки тебе немає». Тиха, покірна сон-квітка висувається із землі, озирається довкола і бачить, що в лісі немає ще нікого із її подруг. Посумує, погорює вона, схилить додолу свою прекрасну голівку, як та сирітка, та й дрімає доти, доки не з’являться з-під торішнього листя медуниця, фіалка та інші подруги.

Учениця. Від великого кохання, кажуть, народилася квітка горицвіт.

Учень. У затінку крислатого дуба відпочивав юнак. Поряд — довгий спис, лук і сагайдак зі стрілами. Неподалік у траві, біля впольованої сарни, вляглися вірні мисливські пси — теж відпочивали. На ту пору якраз проходила тут золотокоса Афродіта, богиня кохання. Поглянула Афродіта на юнака і застигла, вражена. Такого красеня вона не бачила ніколи. І світлоголова богиня, яка звикла дарувати іншим трепетну квітку кохання, цього разу закохалася сама. Обранця її звали Адонісом. Відтоді Афродіта майже ніколи не розлучалася з ним. Одного разу, під час полювання було смертельно поранено Адоніса. У невимовній скорботі пішла Афродіта в гори шукати тіло свого коханого. Довго ридала вона над загиблим. І печаль її була такою великою, що перетворила Адонісову кров на сонцесяйні квіти. Так назавжди збереглася пам’ять про прекрасного юнака.

Серед лікарських трав горицвіт — знаменитість. Немає у світі жодної аптеки, де б не було ліків, виготовлених із цієї рослини. Отака слава і призвела до того, що навесні все менше і менше по сонячних схилах загоряється жовтих ліхтариків горицвіту. Рослина занесена до Червоної книги.

Учень. За першими гінцями весни випинають свої квіти і чарівні конвалії, які у народі ще називають маївка, кукурічка, дикий виноград, ладички, любка, язик-лісовик.

Конвалія здавна символізує вірність, ніжність, чистоту кохання. В українському фольклорі існує поетична легенда про те, як сріблясті конвалії з’явилися із щасливого сміху лісової русалки — Мавки, коли вона вперше відчула повноту великого справжнього кохання. Є й така українська легенда, ніби квіти конвалії виросли там, де плакала дівчина, не дочекавшись козака з походу.

Учень. Ну, й навели суму! А є ліси, де конвалії вже утворили цілі килими, тому що люди бережуть їх. Ось послухайте:

Заголубіли травневі далі,

Настала в лісі пора конвалій.

Квіти-перлини всю землю вкрили,

Юну дівчину заворожили.

Учениця. Ой, килимочок з ніжних квіточок,

Не буду плести я з вас віночок,

Не буду рвати, все ж бо

На святі щоб чарувати.

Учень. В росах світилась зелен-стежина,

Там де ходила мрійна дівчина.

Конвалій білих вона не рвала,

Красу їх милу в серце забрала.

Учениця. Вирує природа, весна розбудила її. Скрізь гамірно, шумно, чути сміх, спів, кипить робота в полі, в саду, в хаті святково. Так і просяться ноги в танок. Дівчата і хлопці виходять на вулицю водити хороводи, веснянки. У нас вони називаються ще гаївками (гаілками). З прадавніх часів прийшли вони до нас. Наші предки відчували природу серцем і душею, і всі добрі справи починали в певний час, завжди дуже урочисто, ніколи не забували прославляти природу.

Звучать гаївки. Дівчата і хлопці водять хороводи. Гаївки: «Ой, так-так, цвіте мак», «Ой, лопнув обруч», «Ой, зацвіли фіялоньки».

Учениця. Віночком в’ється барвіночок, що розквітає в наших краях як символ життя, свята, символ Великодня. Більшість віночків — святкових, купальських, весільних — в українців традиційно барвінкові. У народі живе чудова легенда про походження цієї рослини. Діялось це тоді, коли турки і татари нападали на українську землю. Увійшли вони якось в одне село і винищили там усіх людей. Лише один парубок та дівчина сховалися в лісі, але і їх знайшли бусурмани. Парубка зарізали, а дівчину задушили. Ото з парубочої крові виріс барвінок у лісі, а губами дівчини пролилася чиста вода. І. Драч писав:

Я пам’ятаю їх, барвінків, навесні,

Цвіли вони, синющі, навісні,

Такі блакитні, буйні, небоокі,

Такі безжальні і такі жорстокі.

Виконується пісня «Несе Галя воду».

Учень. Гарно в лісі влітку. Синіють ніжні келихи лісових дзвоників, червоніють ажурні лісові гвоздики, запаморочно пахне достигаюча малина, в різноголосий спів птахів вплітається мелодійне кування зозулі. Мелодія лісів звучить для нас, як цей чудовий неповторний вальс.

Звучить запис співу птахів.

Учениця. Справжнім символом літа можна вважати цвітіння троянди. В усі віки троянда здобувала загальне визнання і захоплення людей. Вона символізувала у них молодість, красу, ласку. З давніх-давен із цією рослиною пов’язувалися різні високі почуття. Народ називав троянду рожою, ружою, рожиною.

Червона ружа горіла,

Під нею дівчина сиділа.

В решеті воду носила

І червону ружу гасила.

Жодній квітці не присвячено стільки легенд, поем, віршів, як троянді. Чудова квітка, за міфом, з’явилася з білої морської піни, з якої виринала після купання прекрасна Афродіта.

Рожу, як і чорнобривці, вплітали у вінки, що ними українські дівчата заквітчували свої голови. Ці прекрасні квіти широко використовувалися у весільних обрядах. Разом з мальвою та півонією — це символи віри, надії, любові.

Учень. Звідки ти взялась така чарівна? Звуть твоєю матір’ю шипшину.

У якій зростала ти сім’ї? Це вона в ясні, погожі дні

Квітко півдня, сонячна царівно, виплекала донечку єдину,

у красі тобі немає рівних, віддала їй пахощі ці дивні

музо й наречена солов’їв. й материнські соки весняні.