1. Економічний цикл: сутність, фази і види.

Економіка, як і будь-яка інша система, розвивається нерівно­мірно, хвилеподібно. Така форма руху значною мірою пояс­нюється законом спадної граничної продуктивності усіх фак­торів виробництва. Для того, приміром, щоб земля давала кращі результати з кожного гектара, необхідні докорінні зміни в тех­нічному (технологічному) базисі. Тільки тоді буде мати сенс здійснення нових капіталовкладень. У межах наявної технології зростання ефективності інвестицій завжди має певну межу, по­долання якої обумовлюється НТП та вищою кваліфікацією ро­бітників. Застосування новинок НТП потребує нагромадження капіталу. Запровадження їх у виробництво зумовлює спочатку швидке зростання граничної корисності факторів виробництва, потім це зростання повільнішає і з певного моменту починає спадати. Так відбуваються підйоми і спади в економіці. Якщо зміни в технологічному базисі галузей інфраструктури відбува­ються через великі проміжки часу (споруди, мости, дороги тощо мають тривалий строк експлуатації), то йдеться про довгі хвилі. Якщо ж йдеться про верстати, машини, устаткування, строк їх функціонування значно менший (до 10 років), оновлення їх відбувається швидше. Це спричиняє середні цикли. Таким чи­ном, стає очевидним, що в самому технологічному базисі вироб­ництва закладені підвалини хвилеподібного (циклічного) роз­витку. Але й цим чинником не вичерпуються причини економі­чних коливань.

Класифікація економічних циклів за тривалістю та їх характеристика. Середні цикли та їх фази

За тривалістю економічні цикли поділяють на короткі, се­редні та довгі.

Короткі цикли називають циклами Кітчина, на честь англій­ського економіста, статистика Джозефа Кітчина. Він пов'язу­вав малі цикли з коливанням запасів золота і визначав їх повто­рюваність з періодичністю три роки і чотири місяці. Основопо­ложник економетрики Веслі Мітчелл вбачав причину малих циклів у сфері грошового обігу і визначив їх тривалість для США у 40 місяців, тобто теж три роки і чотири місяці.

Малі (короткі) цикли пов'язані із порушенням та встанов­ленням рівноваги на споживчому ринку. Причиною коротких циклів є зміни, що відбуваються у сфері кредиту. Тому вони і проявляються як кризи кредитної сфери.

Середні цикли ще називають циклами Клемента Жугляра (за ім'ям французького вченого-економіста, який досліджував середні цикли у другій половині XIX ст.). Він вважав, що причина середніх циклів — теж у сфері кредиту, і виявив їх періо­дичність (8—10 років). Ця періодичність збігається з періодич­ністю середніх циклів, причину яких вчені вбачали в періодич­ності оновлення основного капіталу.

До середніх хвиль відносять так звані будівельні цикли Сай­мона Кузнеця (за ім'ям американського вченого, лауреата Но­белівської премії). Він вважав, що циклічні коливання пов'язані з періодичним оновленням житла та деяких типів виробничих споруд, і визначив їх тривалість (періодичність) в 15—20 років.

Існування довгих хвиль (великих циклів) пов'язане зі зміною базових технологій, джерел енергії та об'єктів інфраструктури, їх ще називають циклами Кондратьева на честь російського вче­ного Миколи Кондратьева. На основі економетричного аналізу він визначив дві з половиною довгих хвилі тривалістю 54—55 років з висхідною та низхідною фазами.

Низхідна фаза великого циклу — це період зміни базових технологій та технологічних структур, котрий триває 20—25 років. Упродовж цієї фази відбуваються малі та середні цикли, що створює підґрунтя для найвагоміших внесків у технічне пе­реоснащення.

Висхідна фаза великого циклу — це період піднесення еко­номічного та науково-технічного розвитку суспільства, що три­ває 25—30 років, протягом яких можливі також циклічні коли­вання, пов'язані з оновленням основного капіталу, масовим по­ширенням нових технологій, зародженням і розвитком нових галузей економіки.

Розглянемо детальніше середні цикли, які ще називають промисловими. Матеріальною основою промислового циклу, згідно з маркси­стською теорією, є періодичне оновлення основного капіталу.

Економічний цикл (цикл ділової активності) — це регулярні коливання рівня ділової активності (як правило, представленого коливаннями національного доходу), за яких після зростання активності настає їі зни­ження, що знову змінюється зростанням.

Періодичність циклів, таким чином, визначається періодом оновлення основного капіталу. Чим швидше відбувається це оновлення, тим частіше відбуваються кризи. У період, описа­ний К. Марксом, оновлення основного капіталу здійснювалося з періодичністю 10—11 років. Такою була й періодичність се­редніх (промислових) циклів.

Класична схема ділового циклу включає в себе чотири фази (рис. 1).

Рис. 1. Схема класичного ділового циклу

Коротко охарактеризуємо кожну з фаз ділового циклу. Ознаки економічної кризи:

• перевиробництво товарів порівняно з платоспроможним попитом на них;

• значне скорочення обсягів виробництва;

• дефіцит вільних грошових засобів, необхідних для пла­тежів;

• біржовий крах та банкрутство підприємств;

• зростання цін;

• зростання безробіття;

• падіння рівня заробітної плати;

• падіння рівня прибутку;

• дезорганізація кредитної системи.

Риси депресії:

• "застій" виробництва;

• низький рівень цін;

• "в'яла" торгівля;

• невисока ставка позичкового відсотка;

• ліквідація товарного надлишку.

Риси пожвавлення:

• розширення виробництва до відновлення докризового рівня;

• зростання цін;

• підвищення норми прибутку;

• зростання зайнятості;

• пожвавлення торгівлі;

• посилення оптимістичних очікувань.

Риси піднесення:

• перевищення максимального обсягу виробництва докри­зового рівня;

• швидке зростання зайнятості;

• зростання заробітної плати та інших видів доходів;

• кредитна експансія;

• штучне стимулювання сукупного попиту, зумовлене очі­куванням торговцями зростання цін та їх бажанням купити більше товарів за нижчими цінами;

• зростання пропозиції, яка з часом перевищує попит і ство­рює умови для нової кризи.

Сучасна економічна теорія визначає дві фази економічного (промислового) циклу:

- рецесія, яка включає в себе кризу та депресію;

- піднесення, що включає в себе пожвавлення та бум.

Рецесія — це фаза економічного циклу, якій властиві падін­ня виробництва, що знаходиться між найвищою (бум) та най­нижчою його точками (дном).

Піднесення (розширення) виробництва — фаза, що знахо­диться між найнижчою та найвищою точками циклу.

За визначенням Національного бюро економічних дослі­джень США (NBER), рецесія — це період зниження рівня су­купного випуску, доходу, зайнятості, торгівлі, який триває від шести місяців до одного року і характеризується значним паді­нням у багатьох секторах економіки.

Сучасні економічні цикли істотно від­різняються від циклів кінця XIX — першої половини XX ст. У них відсутня фаза депресії як обов'язкова, але якщо паді­ння дуже глибоке і тривале, то фазу рецесії називають депресією. Немає чіткого розмежування між пожвавленням та підне­сенням. Ці фази об'єднуються в одну, яку називають розширен­ням виробництва. Виділяються верхня (бум) та нижня (дно) точки ділового циклу.

Швидкоплинний розвиток НТП спричиняє потребу і ро­бить можливим частіше оновлення основного капіталу, внаслі­док чого повторюваність криз стає частішою.

Інтернаціоналізація виробництва, поглиблення науково-технічного співробітництва, глобалізація економіки та розви­ток НТП зумовлюють синхронізацію економічних циклів у різ­них країнах та регіонах світу.

Державне антициклічне регулювання спрямовується на недопущення перегріву економіки, що робить, як правило, еко­номічні кризи не такими глибокими, а для циклу не є обов'яз­ковим проходження усіх фаз.

Перевиробництво супроводжується не тільки зростанням безробіття, а й зростанням цін та інфляції, що породжує нове явище в економіці — стагфляцію. Ця особливість пояснюється монополістичним ціноутворенням і надмірними державними затратами, які покриваються додатковою грошовою емісією, що порушує нормальний грошовий обіг, спричиняючи інфляцію. Такі кризи супроводжуються нерівномірним зростанням цін у різних галузях економіки, внаслідок чого інвестиції спрямову­ються туди, де вищий рівень цін, а отже, і темп інфляції. Подібні процеси продовжуються доти, доки не складеться нове спів­відношення між галузями, властиве новому стану економічної рівноваги.

Обсяги виробництва і зайнятості найбільше реагують на зміну фаз економічного циклу в галузях, які виробляють засоби виробництва і товари тривалого використання, і найменше – на підприємства, що виробляють товари першої необхідності.

Значення циклічного розвитку для економіки:

- по-перше, порушення рівноваги і перерву в розвитку по висхідній, внаслідок чого скорочується обсяг національного виробництва;

- по-друге, позбавлення багатьох з тих, хто бажає працювати, можливості знайти роботу і забезпечити собі нормальний рівень доходу;

- по-третє, доведення до банкрутства багатьох підприємців змушуванням їх подекуди суттєво погіршувати свій економіч­ний та соціальний стан;

- по-четверте, одночасне існування інфляції та безробіття ще більше посилює невизначеність та знедоленість широких верств населення, спричиняючи перерозподіл багатства на користь не­значної частини населення.

Але циклічність — не тільки зло, а й благо для економічної системи, адже криза справляє оздоровчий вплив на економіку, зумовлюючи ліквідацію тих підприємств, які задовольняли штуч­но створений попит. Вона стимулює технологічне оновлення ви­робництва, позбавлення від застарілих форм організації виробни­цтва та менеджменту, посилює дух конкуренції та активізує еко­номічне життя суспільства, не дає йому самозаспокоїтися щодо пер­спектив безперервного зростання та добробуту.