84. Зовнішній борг: структура, обслуговування та визначення оптимальності

Державний борг являє собою вид відносин між господарюючими суб'єктами, якими з одного боку є держава, що переважно виступає позичальником, гарантом і кредитором; з іншого боку - юридичні та фізичні особи, які виступають як кредитори. Основними складовими (елементами) державного боргу є внутрішній державний борг і зовнішній державний борг.

Зовнішній борг - це сума зобов'язань країни перед зовнішніми кредиторами за непогашеними зовнішніми позиками та несплаченими за ними процентами.

Зовнішній борг - це частина державного боргу, яка підлягає сплаті у валюті, іншій ніж гривня і визначається на певну дату як різниця між сумою державних зовнішніх запозичень (прийняття зобов'язань) та сумою платежів з погашення державного зовнішнього боргу станом на певну дату, у тому числі операції на цю дату. Також розглядають зовнішній борг як суму фінансових зобов'язань країни перед іноземними кредиторами.

Зовнішній державний борг має такі дві складові:

- борг органів державної влади і управління, який виникає в ре­зультаті залучення кредитів іноземних держав та випуску державних цінних паперів, що розміщуються на міжнародних ринках капіталів. Ця частина державного зовнішнього боргу погашається та обслуго­вується за рахунок коштів Державного бюджету та коштів Національ­ного банку України;

- борг суб´єктів господарювання, гарантований Урядом. Він пога­шається та обслуговується суб´єктами господарювання — позичаль­никами. Проте у разі невиконання боргових зобов´язань суб´єктами господарювання перед іноземними кредиторами набирає чинності державна гарантія і погашення та обслуговування таких кредитів здійснюється Державним казначейством за рахунок коштів Держав­ного бюджету.

Зовнішній державний борг можна поділити на дві складові:

- капітальний, який включає всю сукупність боргових зо­бов´язань держави на певну дату;

- поточний, що складається з платежів по зобов´язаннях, які позичальник повинен погасити у звітному періоді.

Зовнішній борг за типом кредитора поділяється на:

1) борги перед міжнародними організаціями;

2) борги перед іноземними державами, у тому числі за позиками, наданими під гарантії уряду;

3) борги перед іноземними комерційними банками;

4) заборгованість перед іноземними постачальниками;

5) заборгованість, не віднесена до інших категорій;

6) борги, пов'язані з коригуванням вартісних оцінок.

Погашення та обслуговування державного боргу здійснюється шляхом проведення платежів з виконання боргових зобов´язань перед кредиторами щодо сплати основної суми боргу, відсотків по ній та су­путніх витрат, передбачених умовами випуску державних цінних па­перів, угодами про позику, державними гарантіями та іншими доку­ментами.

Погашення боргу — це виконання боргових зобов´язань перед кре­диторами щодо сплати основної суми боргу, визначеної угодою про позики або номінальної вартості державних цінних паперів.

Обслуговування боргу — це комплекс заходів держави, спрямованих на погашення позики, виплати відсотків за ними, уточнення і прове­дення змін умов погашення позик. Отже, обслуговування зовнішнього боргу є одним з елементів процесу управління зовнішнім боргом країни.

Для оцінки стану державного боргу у міжнародній практиці використовуються різноманітні показники щодо можливості країни з його обслуговування. Так, Світовий банк виходить з того, що критичним рівнем державного зовнішнього боргу є понад 50% від валового внутрішнього продукту. А за вимогою Маастрихтської угоди державний борг не повинен перевищувати 60% валового внутрішнього продукту країни.

Стан зовнішнього боргу держави можна охарактеризувати за допомогою таких показників:

а) співвідношення зовнішнього боргу до валового внутрішнього продукту (критичний рівень становить 80—100 %).

б) співвідношення планових платежів щодо обслуговування боргу до валютних надходжень держави.

в) співвідношення дисконтованої вартості боргу й експорту.

Щоб запобігти кризовій ситуації у сфері державного кредиту, необхідно вдосконалювати систему управління державним боргом на основі розробки стратегії управління кредитними зобов'язаннями. Головною метою стратегії державного кредиту, зокрема зовнішнього, є визначення оптимальної структури та обсягу державного боргу з метою зниження вартості обслуговування боргу і мінімізації ризику, який виникає при отриманні кредитів.