4. Фінансовий облік

Тема 4.1 Облік необоротних активів.

Визначення та класифікація необоротних активів.

Необоротні активи - матеріальні та нематеріальні ресурси, які закріплюються за підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління і забезпечують провадження його основної діяльності та строк корисної експлуатації яких становить більше одного року або операційного циклу, якщо він більший ніж рік.

Особливістю необоротних активів є багаторазове використання їх у процесі діяльності бюджетних установ і збереження початкового зовнішнього вигляду (форми) впродовж тривалого періоду.

Склад необоротних активів доволі різноманітний, а тому вони потребують класифікації. Згідно з наявною практикою необоротні активи можна класифікувати за такими ознаками (рис 23.1).

Необоротні активи бюджетних установ залежно від їхньої функціональної ролі (за видами) поділяють на:

o основні засоби;

o інші необоротні матеріальні активи;

o нематеріальні активи;

o незавершене капітальне будівництво.

Основну класифікаційну групу необоротних активів становить група утворена за матеріально-речовою ознакою, яка поділяється на:

o матеріальні необоротні активи - ті, що мають фізичні і/або матеріальну форму;

o нематеріальні необоротні активи - ті, що не мають фізичні і/або матеріальну форму.

Група матеріальних необоротних активів поділяється на підгрупи:

основні засоби - це матеріальні активи, які використовуються установою багаторазово і безперервно в процесі виконання основних функцій, надання послуг, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких становить більше одного року і вартість яких без податку на додану вартість та інших платежів перевищує 1000 гривень за одиницю (комплект);

інші необоротні матеріальні активи  - усі інші необоротні активи, що мають матеріальну форму й не ввійшли до переліку основних засобів;

незавершене капітальне будівництво - це обсяг фактично освоєних капітальних вкладень на незакінчених і не введених в експлуатацію будовах та об'єктах будівництва за станом на певну дату.

Оцінка необоротних активів: первісна вартість, справедлива, амортизована, ліквідаційна.

Необоротні активи – це матеріальні активи, якими володіє підприємство з метою подальшого використання у процесі виробництва або поставки товарів і надання послуг, надання в оренду іншим особам, чи з метою керування, і які, як передбачається, будуть використовуватися протягом більш одного звітного періоду.

Первісна вартість необоротних активів - це вартість, що історично склалась, тобто, собівартість за фактичними витратами на їх придбання, спорудження та виготовлення. Первинна вартість придбаного необоротного активу складається з ціни (вартості) придбання (крім отриманих торговельних знижок), мита, непрямих податків, що не підлягають відшкодуванню, та інших витрат, безпосередньо пов'язаних з його придбанням та доведенням до стану, в якому він придатний для використання за призначенням.

Необоротні активи, отримані безоплатно від інших установ, зараховуються на баланс установи за первісною (відновлювальною) вартістю установи, що їх передала, з наведенням нарахованої суми зносу за повну кількість календарних місяців їх перебування в експлуатації

Справедлива вартість - сума, за якою може бути здійснений обмін активу, або оплата зобов'язання в результаті операції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами.

Справедливу вартість нематеріального активу, для якого немає операцій на ринку, з якими можна було б порівнювати, можна достовірно визначити, якщо а) відхилення у діапазоні достовірних оцінок справедливої вартості не є суттєвими для певного активу або б) імовірність різних оцінок усередині діапазону може бути достовірно визначена і використана для оцінки справедливої вартості. Якщо суб'єкт господарювання може достовірно оцінити справедливу вартість отриманого або переданого активу, тоді для оцінки собівартості застосовується справедлива вартість переданого активу, якщо тільки справедлива вартість отриманого активу не є цілком очевидною.

У процесі використання об’єктів основних засобів економічні вигоди, втілені в них, споживаються підприємством, внаслідок чого зменшується залишкова вартість основних засобів, що відображається шляхом нарахування амортизації.

Об’єктом амортизації є всі основні засоби, крім землі.

Нарахування амортизації здійснюється протягом терміну корисного використання (експлуатації) об’єкта, що встановлюється підприємством при визнанні цього об’єкта активом (при зарахуванні на баланс), і припиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання та консервації.

П(С)БО 7 визначає амортизацію – як систематичний розподіл вартості необоротних активів, що амортизуються, протягом строку їх корисного використання (експлуатації).

Вартість основних засобів, яка амортизується – це первісна або переоцінена вартість необоротних активів за вирахуванням їх ліквідаційної вартості.

У свою чергу, ліквідаційна вартість – сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) необоротних активів після закінчення строку їх корисного використання (експлуатації) за вирахуванням витрат, пов’язаних з продажем (ліквідацією).